Проспект Чорновола, Коломия

проспект В'ячеслава Чорновола, Коломия, Івано-Франківська область, Україна

Загальна інформація

Адрес: проспект В'ячеслава Чорновола, Коломия, Івано-Франківська область, Україна

Основна пішохідна вулиця Коломиї. Як і в Івано-Франківську, у народі головна проспект Чорновола в Коломиї відомий як "сотка". Тут полюбляють прогулюватися коломияни та туристи. На проспекті Чорновола багато будинків, які були зведені ще наприкінці 19 - на початку 20 століть. Також тут розташований пам’ятник Івану Франку і найвідоміший об’єкт Коломиї - музей "Писанка", про який ми уже згадували. Вулиця бере початок від площі Відродження, що навпроти ратуші, і веде до вулиці Січових Стрільців. її довжина до 600 меттрів.

Жодна з вулиць міста не зазнала такого впливу від змін політичних систем, як центральна, і цей вплив відбився найперше на її назвах: Ягайлонська (до 1928), Пілсудського (1928-39), Леніна (1939-41), Гетьмана Мазепи (1941), Гавптштрасе (Головна, 1941-44), знову Леніна (1944-90), від 1990 року - проспект Відродження, від 2001 року - проспект Чорновола.

Проспект - віддавна місце осідку панівної верстви Коломиї, і всі збудовані тоді кам’яниці були власністю аристократії. Поруч з житловими приміщеннями часом будували і адміністративні корпуси — староство, пошта, але більшість власників переважно здавали своє помешкання в оренду приватним особам - як під житло, так і під офіси та крамниці. На перших поверхах містилися приватні крамниці та вклади здебільшого євреїв та поляків, а також різні ремісничі майстерні, покої до снідань та ресторани, які в 1939-40 роках були націоналізовані радянською владою. Проспект Відродження, як один з найбільш живих артерій історичного центру, за всіх систем, незалежно, чи він виступав під назвою "лінія А-Б", чи "стометрівка", чи "корсо" був улюбленим місцем для прогулянок, а також ділових зустрічей як молоді, так і старших коломийців.

Переважна більшість будинків - забудова середини 19 - початку 20 ст., фасади якої ще в 1950-і, внаслідок непрофесійного ставлення до ремонту історичного центру, частково втратили своє архітектурне оздоблення. Можливо, тому нова невибаглива забудова, яка виникла згодом в історичному центрі, не так гостро дисонує з заповідною зоною.

  • Будинки № 1, 3 становлять єдиний комплекс з будівлями № 12-15 площі Відродження, тому другі поверхи і цих будинків займали приміщення готелю "Белле-Вує", пізніше "першорядного" готелю і кав’ярні "Ціти", на перших поверхах знаходилися крамниці.
  • Будинок № 2. В 1910-ті роках містився склад металевих виробів Якоба Сілбера, в 30-х роках - крамниця галантереї Леокадії Шуберт, склад запчастин до технічних пристроїв Кароля Шуби (другий поверх); до Другої світової війни діяла місцева польська масонська ложа В 1970-х роках - магазин "Взуття", з 1994 р. - крамниця ДТКП "Каштан".
  • Будинок № 4. В 20-х роках ХХ століття - торговий дім "Продукція", який пропонував "нафту, бензину, машинні масла, мило, свічки, а також ропу марки “Слобода".
  • Будинок № 5. В 1890-х роках існував готель "Європейський", в якому у липні 1891 році були відкриті склад годинників і майстерня Вільґельма Аделя. Згодом готель перейменовано на "Брістоль", власником якого в 20-х роках ХХ століття був Баґер Хаїм. При готелі працювали ресторан (в 1931 році керівництво ресторану перебрала Реґіна Васнер) і кімнати для сніданків. В цей же час в будинку розміщувалися майстерня і склад капелюхів С. Тейхберґа. В 30-х роках - крамниця "Сейде Ляндман і Сини", що пропонувала тканини, хустки; крамниця і виріб м′яса Івана Стадніченка. В 1941-42 роках в приміщеннях внутрішнього двору діяли редакція часопису "Воля Покуття" (1941-42), органу Коломийської окружної управи та проводу ОУН (б) (відповідальний редактор - Я. Христич), а також канцелярія "Останніх вістей" (1941), додатку до "Волі Покуття". В 1942 році на другому поверсі будинку тимчасово мешкав проф. Коломийської гімназії, перекладач, драматург і видавець Дмитро Николишин із сім’єю; на першому поверсі в кімнатах внутрішнього двору розміщувалася міська друкарня (директор О. Кічак). В службових приміщеннях цієї установи збиралися члени місцевого проводу ОУН (б). В 1945-50-х роках - працювала редакція органу Коломийського МК ВКП(б) "Червоний прапор". Тепер тут міститься крамниця "Берізка", МП "Явір" (від 1994).
  • Будинок № 6. Будівля належала "Товариству Залічковому" (20-ті роки ХХ століття). 1 жовтня 1922 року тут було відкрито Коломийське відділення державного "Банку господарства крайового", який згодом перенесено на вулицю Театральну, 48. В 20-30-х роках тут же працював "Банк Покутської землі". Окрім цього, в першій половині ХХ ст. перший поверх займали: склад оселедцю і маринованих риб Мойсеза Райхера (1913), бюро і майстерня сільськогосподарських машин Братів Плезя (продукція - дерев′яні плуги, залізні млинки до очистки збіжжя, січкарні тощо); крамниці солодощів та фруктів Валерії Баранюк "Поморянка", велосипедів, друкарських машин і технічного приладдя Францішека Панькевича, м’ясних виробів Антонія Стадніченка. У внутрішньому дворів знаходилися великі склади нафти, свічок і різних мастил. Тепер - магазин хлібобулочних виробів та житлові приміщення.
  • Будинок № 8. Збудовано 1914 року. У період між двома світовими війнами - механічна майстерня трикотажних і ткацьких виробів Братів Райзель, крамниця так званих "колоніальних товарів" Бернарда Жабінського (вина, коньяки, шампанське, роми, кава, чай, какао, фрукти південні, консерви рибні), перукарня Івана Баранюка. Сьогодні - житловий будинок.
  • Будинок № 16. В 30-х роках ХХ століття на другому поверсі містилися фотомайстерня Михайлини Гнатковської, крамниця швейних і друкарських машин. В період 1941-1944 роках - українська поліція. Тепер тут ощадна каса, обмінний пункт валюти банку "Аваль" і кафе "Півник".
  • Будинок № 21. На початку ХХ століття - кав’ярня "Рояль", пізніше в 20-х роках містився ресторан і готель Яна Берґа. Одночасно - перукарня Теофіля Галецького, офіси містобудівельної фірми та начальника фірми з будівництва млинів Фріди Брандес, аптека "Опіка" К. Вітославського. Тепер - перукарня.
  • Будинок № 23. В першій половині ХХ століття розміщувалася крамниця фірмового взуття "Саламандра", перукарня "Антоні" Антонія Новотного; склад радіоапаратури та фотомайстерня А. і М. Сеньковських, канцелярія Королівської парової броварні. На другому поверсі - помешкання лікаря Н. Крумгольця. В 1970-х роках - крамниця "Війсьторгу" "Супутник".
  • Будинок № 26. В 20-х роках ХХ століття розміщувалися єдиний католицький готель "Фріц" з кімнатами для сніданків, рестораном і комфортною верандою для товариських зібрань; хімічно-бактеріологічна лабораторія, книгарня "Лектор", яка поряд з іншими послугами, надавала в користування шкільні підручники; художня майстерня Ф. Нехелеса. В будинку мешкав і приймав пацієнтів колишній лікар віденських клінік, д-р Якоб Сирота. Тепер - дитяче кафе "Казка", МПП "Сюрприз", на другому поверсі - міський державний архів, у подвір’ї - МП "Фотокераміка".
  • Будинок № 30. Перед Першою світовою війною австрійські улани використовували для своїх потреб, декілька разів влаштовувалися промислові і мистецькі виставки, пізніше містився військовий склад, а після 1920-х років - кінотеатр "Марс", працювала майстерня "Огніво". В 1939-41 роках кінотеатр перейменовано на ім′я С. Кірова, в 1941-44 роках - німецька назва "Вікторія", в 1944-90 роках знову С. Кірова, а з 1990 року - дитячий кінотеатр "Джерело".
  • Будинок № 32. Збудовано в 1860-х роках. До 1939 року тут розміщувалося Коломийське староство. В 1939-41 роках - радянські військові структури, в 1941 році - угорська жандармерія, пізніше німецьке військове відомство. В 1944-50-ті роки - слідчі відділи МВ УМВС в Станіславській обл. Згодом - міська дитяча лікарня і поліклініка, тепер адмінбудинок Коломийського територіального медичного об’єднання.
  • Будинок № 43. Від 1903 року тут містився ресторан "Ґамбрінус" Ґенрика Роттенберґа з окремими кабінетами для товариських зустрічей, а також склад ґалантерейних товарів Гарліга і Роттенберґа; в 1939 році - редакція газети "Червоний прапор", в 1941-44 роках - ресторан "Німецький куток" (завідувач - Д. Кваснюк), в радянський період - "Чайна", їдальня № 6, "Українські страви". Тепер - кав’ярня - бар і крамниця "ГалПрут" АГФ "Прут".
  • Будинок № 55. До 1939 року - польська школа ім. Н. Коперніка; в 1939-41, 1944-48 роки - коломийська педагогічна школа; в 1941-44 роки - українська школа ім. Лесі Українки (директор - Вітольда Проців); в 1948-53 роки - СШ № 2 (дівоча), з 1953 по 1991 роках - служби міськвиконкому; червень-жовтень 1990 року - редакція часопису "Вісник Коломиї"; після 1991 року - Коломийська державна об′єднана податкова адміністрація і служба соціального забезпечення.

Проспект В’ячеслава Чорновола є живою артерією історичної ча­стини Коломиї, місцем для прогулянок, а також ділових зустрічей, різного віку містян, де кожен другий, якщо не філософ, то, бодай,- політикан. Одна з найдавніших назв теперішнього проспекту Чорно­вола – Ягайлонська нижча (вулицю так назвали поляки на честь свого короля Владислава Ягайла, який 1405 року надав містові Магдебурзьке право, а згодом й сам прибув сюди року 1411-го). Це традиційне місце осідку аристократії, з житловими приміщеннями на другому поверсі. В партері – бюро, крамниці, склади, а також різні ремісничі майстер­ні, здебільшого юдеїв та поляків, які, однак, в 1939-1940 роках націона­лізувала радянська влада.

Так у будинку № 2, де тепер уні­версальний торговельний центр «Каштан», до Другої світової війни ді­яла місцева польська масонська ложа. В комплексі будинків, що вікна­ми дивляться на сучасний майдан Відродження, наприкінці XIX віку містився готель-ресторан «Ґаліція». Під час студентської мандрівки Гуцульщиною у серпні 1884 р. тут гостював Іван Франко, востаннє бачився зі своєю колишньою нареченою Ольгою Рошкевич. Містянам міжвоєнного періоду XX століття цей будинок запам’ятався висту­пом новомодного негритянського джаз-бенду. Тепер перший поверх займає гомінкий торговий комплекс «Коломиянка», названий так ще за брежнєвських часів, коли, здавалося, що дефіциту, протекціям й чер­гам ніколи не буде кінця. Другий поверх – колишній осідок «Міськ- торгу», поруч діяв «Клуб медиків» з кінозалом. У вранішні години ву­лиця біля гастроному стає продовженням ринку, де селяни торгують садовиною, городиною, дарами лісів – ягодами й грибами, першими весняними квітами – бриндушками, а також останніми, осінніми – хризантемами, взимку – різдвяними дідухами. З перемінним успіхом стихійних крамарів розганяють патрульні міліціянти, і так щодня, будь-якої пори. Над цим стовпищем можна розгледіти різномастих жебраків, попрохайлів, надокучливих комівояжерів, всюдисущих циганів, вуличних співаків… Полудневої пори вулицю з її числен­ними кнайпами заповнюють веселі, але завше голодні студенти, ділові службовці сусідніх офісів зі своїми розкомплексованими по­другами. На порозі передвечір’я центральну вулицю від її початку й до кінця окупують молодіжні гурти різних течій, напрямів, по­глядів: скейтери, роллери, музиканти, паркурівці, панк-рокери, ди­вакуваті буддисти зі своїми бубнами, веломани-екстремали, зрід­ка – туристи.

В будинку № 5 в 1890 роках існував готель «Європейський», згодом «Брістоль». На початку німецької займанщини в приміщеннях внут­рішнього двору діяли міська друкарня і редакція часопису «Воля По­куття» – органу Коломийської окружної управи та проводу ОУН (б). Периметр другого поверху й далі «зв’язує» суцільний балкон, з якого можна зайти в помешкання, десь тут тимчасово проживав професор Коломийської гімназії, перекладач, драматург і видавець Дмитро Ни- колишин. Після війни старий фонд використала нова влада з осідком газети «Червоний прапор». Відтоді й до сьогодні під будинком – роз­галужена мережа підвалів, нині закинутих, захаращених і не функці­ональних, звідки можна було проникнути до глибших підземних пе­реходів.

Ліпнина на житловому будинку № 8 вказує, що збудований він року 1914-ого. Майстерня з виготовлення сідел та кінської упряжі розміщувалася в наріжній двоповерхівці під номером 11, збудованій, як вказує дата на вхідних дверях, 1909 року, з ініціалами власника. Квартал навпро­ти був частково знесений, як аварійний і заново відбудований після війни. В його старому секторі, номер 16, у 1930-х роках на друго­му поверсі містилося артистичне фотоательє Михайлини Гнатков- ської-знаної на теренах української мисткині світлопису. За німець­кої окупації тут квартирувала українська поліція, на чолі з Максом Микитюком, підпільним діячем ОУН, розстріляним гестапівцями в Шепарівському лісі. З протилежного боку через давні масивні две­рі потрапляємо до мистецької робітні Валерія Дідорака, оригіналь­ні скульптури, горельєфи якого знані далеко за межами міста. Далі у дворику – «фірма-конкурент», яка заховалася у химерній прибудо­ві, вимощеній з підсобного матеріалу, старих віконних і дверних рам, довкола розкидані фрагменти гіпсових фігурок святих: їхні кінцівки, голови, торси. Ілюзію ірреальності доповнює господар цієї буди- геть сивий дідусь, схожий на гнома, з усмішкою блаженного. На те­риторії в кілька метрів «майстер» «творить» і живе без прописки, без номера, без світла, без тепла побутового і родинного. Розказує, що колись, в минулому був чемпіоном Союзу з якогось вагового спорту, дружина «…з Італії не вилізає». Тепер ось він ліпить дешеві форми святих, яких зрідка замовляють бабусі до «своїх» каплиць.

У кутовому будинку № 24 перший поверх займали ресторація і каварня, працювала найбільша на Покутті крамниця мод, майстерня ка­пелюхів і шапок. 1920 року власник Кляффе відкрив каварню «Вар­шавську». Від 1937 новий власник Маргинюк змінив вивіску на «По­лонію». В радянський час – це заштатний, другосортний ресторанчик «Трембіта», пізніше – дієтична їдальня і так до середини 1980-х. Те­пер вивіски змінюються швидше, ніж ми до них звикаємо. Від недав­нього часу тут Торговий дім з незрозумілою абревіатурою «ДЦ». Від минулої розкоші зосталися лиш ліпні маски левів над вікнами, а на атгику встановлено скульптуру Богородиці – дарунок івано-франківських архітекторів до X гуцульського фестивалю року 2000-го. Далі в ряду – новітній «витвір» коломийських архітекторів – торговель­ний комплекс «Водолій». На початку 1970 років це був витриманий в гуцульському стилі кулінарно-ресторанний заклад з милозвучною назвою «Черемшина», з баром, їдальнею, гастрономічним відділом, терасою літнього кафе і, звичайно, – рестораном, причому все – пер­шорозрядного рівня. В процесі приватизації й наступних недолугих перебудов було втрачено не тільки назву, вигляд, але й саме призна­чення споруди.

З широких вікон теперішнього «Водолію» відкривається красива панорама. Це в результаті руйнації давнішої забудови утворився про­сторий майдан, окрасою якого стала найвеличніша у світі українська писанка – музей та однойменний готель – яскрава візитка Коломиї за новітньої доби незалежності. Десь тут в середині червня 1880 року в неіснуючій сьогодні давній забудові провів свій «чорний тиждень»Іван Франко. У тому готелі гебрея Гірма під назвою «Буковина» поет написав повість «На дні». Сьогодні, з високості літ, його бронзове чоло звернене, акурат, в той бік, в час своєї бурхливої юності. Йдеться про пам’ятник Франкові у сквері біля колишнього кінотеатру «Дже­рело». Над задумом і скульптурою працював відомий коломийський маляр, викладач і поет Василь Андрушко.

За Другої світової війни ряд будівель, де тепер стоїть наша «Писан­ка», сильно постраждали, опісля їх повністю розібрали. На повоєнних суботниках завали розбирали учні коломийських шкіл. Згодом на цьо­му місці розбили сквер, де за планами радянських зодчих міста мав би здійматися помпезний пам’ятник Иосифу Сталіну…

На зламі віків підприємливий юдей Роттенберг відкрив ресторан «Гамбринус» у добротному будинку, де тепер «Гал-ГІрут», та кафе «Сотка», що виходить вікнами на проспект Чорновола. Простора про­холодна пивниця дозволяла розмістити тут велику кількість м’ясо-мо- лочної продукції, а в часи воєнних лихоліть служила прихистком від небезпеки. Під цегляним склепінням підвалу й досі можна побачити замурований потайний вхід до ще глибшого підземелля. Поруч – дав­ня водяна помпа, на випадок епідемій чи нашесть, яка рятувала не одне людське життя. Совіти, що восени 1939 року прийшли в наш край, організували в будинку редакцію газети «Червоний прапор». За німецької окупації новий власник Дмитро Кваснюк повернув давню славу розважального закладу, який назвали «Німецький кут». Це під його вікнами 1943 року окружний староста з військовими комендан­тами приймав парад добровольців Стрілецької дивізії «Галичина». Повіт проводжав рекрутів на залізничний вокзал, а звідтіля до Льво­ва, куди з усього Крайскомісаріату збирався український молодий цвіт на вишкіл до Німеччини. За радянської влади традицію проводи­ти гучні демонстрації не відмінили, як незмінним залишалося місце встановлення трибуни для представників владних структур міста. Все відбувалося тут, під тими ж стінами, де можна було тамувати спраг­лу утробу гальбою «Жигулівського» пива коломийського розливу у тодішньому «Буфеті» №6. Любителі хмелю називали його просто «шісткою», з натяком на різних КГБістських нишпорок, які прямо за столиками могли завербувати підпилого клієнта. 

Поруч у сквері у камені застиг унівець – праобраз живої легенди краю, сотенного Мирослава Симчича. Довершує ансамбль, аналогіч­ний будиночок давнього баварсько-швайцарського стилю «брус-ґа- ус», у якому після Другої світової розміщувалася годинникова май­стерня, далі штаб добровільної народної дружини, тепер – спілка по­літв’язнів. Від часу побудови, останній в ряду, будинок №55 був поль­ською, українською, а потім радянською школою, з 1953-ого – служби міськвиконкому, від початку 1990-их- соцзабез. На наріжній стіні — пам’ятна дошка, іцо нагадує про 28 березня 1969 року, коли в Коло­миї урочисто відзначали 25-річницю «визволення». Військові паради були звичним явищем, що відбувалися щороку на цій центральній ву­лиці, яка називалася іменем Леніна. Ніхто тоді не міг собі уявити, що настане час і все зазнає докорінних змін, виростуть нові покоління, які вже мало знатимуть про ті часи…

Найближчі готелі, садиби чи санаторії

3км, Музей "Лісова скульптура"
9км, Історико-краєзнавчий музей села Космач
9км, Музей вівчарства в Космачі
9км, Музей "Українська старовина" в Космачі
11км, Музей Олекси Довбуша в Космачі
4км, Музей народної творчості Михайла Струтинського
4км, Музей родини Малявських
4км, Музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини в Косові
4км, Косівський музей визвольних змагань Прикарпатського краю
4км, Музей прикладного мистецтва Косівського Державного Інституту ім.В.Касіяна
6км, Водоспад Косівський Гук
6км, Церква Різдва Івана Хрестителя, Косів
6км, Косівський базар (Смоднянський ринок), Косів
6км, Домашній музей жіночих прикрас, Косів
6км, Міське Банське озеро (Косів)
500м, Церква Різдва Івана Хрестителя, Косів
1км, Косівський музей визвольних змагань Прикарпатського краю
1км, Музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини в Косові
1км, Міське Банське озеро (Косів)
1км, Косівський базар (Смоднянський ринок), Косів
500м, Міське Банське озеро (Косів)
500м, Косівський базар (Смоднянський ринок), Косів
500м, Домашній музей жіночих прикрас, Косів
500м, Церква Різдва Івана Хрестителя, Косів
500м, Церква Святого Василя Великого, Косів
1км, Краєзнавчий музей селища Делятин
5км, Стежка Довбуша в Яремче
7км, Музей Марійки Підгірянки
9км, Музей екології та етнографії Карпатського краю
9км, Карпатський крайовий музей визвольних змагань
 
0 1 2 3 4 5
Чистота
Комфорт
Персонал
Місцезнаходження
Зручності
Ціна/Якість

Додати відгук

Оцінка

Досліджуй і подорожуй Карпатами разом зKarpaty.ROCKS