Cокиря́ни (Секуряни) - місто в Україні, центр Сокирянської міської територіальної громади, центр Сокирянського району Чернівецької області. Лежить у північно-західній частині Бессарабської височини Подільського плата Товтри, розташоване на українсько-румунській етнічній межі, на сході області у долині річки Сокирянки (Русь - Купава), правої притоки Дністра за 138 км від Чернівців (автошлях Р63, який переходить у Н03). У місті діє пункт контролю через державний кордон з Молдовою, який здійснює пропуск транспорту у двох напрямках: Сокиряни - Клокушна та Сокиряни - Окниця.
Про походження назви міста в Сокирянах побутує легенда. Коли на початку XVI століття османські війська загарбали Молдавію і Буковину, селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в ліси. І ось втікачі уподобали собі місце на березі дзюркотливого потічка, який крутим яром збігав до Дністра. Поселенців привабили дрімучі, непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, які захищали поселення від непроханих гостей, надзвичайно холодна, прозора і смачна вода, кам'янисті печери, де можна було сховатися від звірів і ворогів. Легенда сповідає, що люди у ліси прийшли з сокирами, щоб розчистити місце для житла. І їх стали звати «сокирянами», а потім і саме поселення.
Перші поселенці на Сокирянщині з’явилися ще на зорі виникнення людської цивілізації. Стоянка неандертальців (на території села Молодове, яке через будівництво Дністровської ГАЕС перенесено) періоду кам'яної доби, стала відома у всьому світі кремінними знаряддями, останками мисливської зброї та житлом з кісток мамонтів, яке належало до часів мустьєрської культури середнього палеоліту.
Найдавніша письмова згадка про Сокиряни датується 1651 роком, коли Османські війська загарбали Молдову і Буковину. Селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельну воду, кам’яні печери. Легенди розповідають, що люди прийшли з сокирами щоб розчистити місце для житла, і їх стали називати «сокирянами», а потім цю ж назву отримало поселення.
В епоху середньовіччя Сокиряни входили до Молдовського князівства. Основним заняттям жителів було скотарство, землеробство і ремісництво. Українське слово«сокира» замінювалось молдовським відповідником "секуре", звідси й поява іншого варіанту назви - "Секуряне", яка існувала до 1944 року.
З 1770 року місто стало центром торгівлі. За даними на 1859 рік у власницькому містечку Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2434 особи (1212 чоловічої статі та 1222 - жіночої), налічувалось 415 дворових господарств, існували православна церква, 4 єврейських молитовних будинки, 2 заводи, відбувались щонедільні базари.
У 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу для дітей заможних громадян. Станом на 1886 рік у власницькому містечку, центрі Секурянської волості, мешкало 2043 особи, налічувалось 395 дворових господарства, існували 2 православні церкви, 7 єврейських молитовних будинки, школа, поштова станція, земська станція, винокуренний завод, цегельний завод, 50 лавок, 10 постоялих дворів, відбувались щочетверга. За 18 верст - винокуренний завод. Відомості про місто та його жителів містяться одній із перших енциклопедій Російської імперії Ф.А. Брокгаузай І.А. Єфрона: “Секуряни (Секурєни,Сікурєни) - містечко Бессарабської губернії, Хотинського повіту, в 80–ти верстах від повітового міста, при річці Валятуркулуй. Населеного мовним чином царанами (царансько-молдавською мовою “хлібороби” або “селяни” — вільні хлібороби в Бессарабській губернії). У стрімчастих берегах колишніх балок, що в падають у Дністер, знаходяться стародавні печерні храми. Жителів 3164; 2 православних церкви; 7 єврейських молитовних будинків, школа, цегельний і винокурний заводи; багато крамниць”.
На початку 1917 року в Сокирянах діяли дві земські школи й гімназія. У січні 1918 року на Сокирянщині було проголошено Радянську владу, почалася конфіскація поміщицьких земель. У листопаді 1918 року Бессарабію, в т.ч. Сокирянщину окупували австро-німецькі війська, відтак королівська Румунія. Після визволення Буковинського краю 12 листопада 1940 року було утворено Сокирянський район. Після Великої Вітчизняної війни пожвавилось будівництво, розвивалась виробнича та соціальна сфера.
У 1955 році, у місцевому підземеллі розпочали розробку кам’яного кар’єру, було налагоджено випуск каменю-черепашечнику та вапнякового піску. Згодом із пиляного в наддністрянських надрах каменю широко розгорнули сільське будівництво – мурували корівники, кормові сховища, траншеї, інші виробничі пристосування, зводили огорожі та вимощували бруківки.
У 60 роках XX століття територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. В середині 60 років Сокирянський район відновлено в попередніх адміністративних межах. У 1973 році на території району, між селами Ожеве та Ломачинці, розпочалося будівництво Дністровської ГЕС та м. Новодністровськ, яке до 2000 року входило до складу Сокирянського району.
Історичною подією в житті громадськості краю стало відновлення Галицького Свято-Миколаївського монастиря. Час заснування монастиря за однією із версій - IV–VI ст. нашої ери. Ця давня обитель чоловіків - монахів існувала до кінця XVIII ст. поки не була розорена турецькими загарбниками. Тривалий час монастир пустував і лише у 1999 році колишня святиня стала оживати.
Прапор Сокирян - квадратне синє полотнище з перехрещеними сокирами жовтого кольору, що розкриває давні легенди про виникнення поселення.
Визначні події міста
12 липня – День міста: Встановлено на честь храмового свята первоапостолів Петра і Павла. Свято розпочинається урочистим богослужінням. В центрі міста урочисті заходи, фестивалі та масові гуляння. центральна площа, парк, стадіон;
28 серпня – Храмове свято "Успення пресвятої Богородиці": Урочисте богослужіння, масові гуляння. Місце проведення: мікрорайон "Та гора".
Усі курорти Карпат. Найвіддаленіші гірські села. Проживання у готелі, садибі чи котеджі. Чим зайнятись, що цікавого побачити, як доїхати. Карти пішохідних маршрутів, пам'ятки культури, гірські вершини.
