Ожеве

Ожеве - село в Україні, в Сокирянському районі Чернівецькій області. За даними на 1859 рік у власницькому селі Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 764 особи (370 чоловічої статі та 394 - жіночої), налічувалось 126 дворових господарств, існувала православна церква. Станом на 1886 рік у власницькому селі Секурянської волості, мешкало 700 осіб, налічувалось 126 дворових господарств, існувала православна церква.

Село Ожеве розташоване південіше міста Новодністровськ. Має сільську раду. Кількість населення - близько 1100 осіб. В географічному відношенні Ожеве розташоване в межах Північної Бессарабії. Відповідно - це етнічні молдавські землі. Із 1812 року Ожеве (разом із усією Бессарабією) перебувало у складі Бессарабської губернії Російської імперії.

Ожеве лежить на дуже мальовничих терасах Дністровської долини. Нижня частина села розташована біля самісінького Дністра. В селі збереглося два старовинних кладовища. Дуже цікавих кладовища. Одне - українське. Ще з 19 сторіччя. Інше - військове румунське. Українське кладовище розташоване на високому березі Дністра. Взагалі то я не був упевнений що воно українське, доки не розібрав написи на декількох замшілих хрестах. Написи російською мово "Здесь покоится...". Звичайно це не російська, а церковна мова, але саме ці написи переконали мене у тому, що на кладовищі ховали не молдаван.

Це кладовище дуже старе. Але наскільки ж воно мальовниче, загадкове і якесь... життєрадісне, чи що. До нього сміливо можна застосувати цитату із "Пуритан" шотландського генія сера Вальтера Скотта: "Тут, як завжди на кладовищі, відчуваєш якесь урочисте благоговіння, але до нього не домішується нічого обтяжливого и неприємного, що незмінно відчувається при відвідуванні інших кладовищ. Уже багато років тут [майже] не ховають, могильні горбки, що здіймаються над рівною поверхнею, вкриті тим же тонким килимом бархатистого дерну, що й все навколо. Пам'ятники, яких всього сім чи вісім (в Ожеві більше), наполовину пішли в землю и поросли мохом. Тут немає жодної свіжої могили, яка могла б порушити тверезу ​​ясність наших роздумів нагадуванням про недавнє горе, немає и буйної соковитої трави, що нав'язує нам думкою про те, що вона зобов'язана своєю Божою похмурою розкішшю гниючим під нею, розкладеним огидний останкам. Маргаритки, то тут, то там визирають з дерну, й дзвіночки, що схиляються над ними, отримують свою чисту їжу від небесної роси, і їх цвітіння не викликає в нас жодних відразливих и гнітючих уявленнь. Зрозуміло, тут побувала смерть, і її сліди перед нами, але з тих пір, як вони закарбувалися, пройшло стільки часу, що вони витерлись і не вселяють нам жаху. Між тими, хто спить в цих могилах, і нами, як підказує роздум, немає нічого спільного, крім того, що вони були колись тим, чим тепер є ми, і якщо їх прах розчинився в матері-землі і більше невіддільний від неї, то таке ж перетворення колись спіткає і нас." Краще вже не скажеш.

Румунське кладовище з'явилося в селі у 1941 році.Тоді по Дністру проходив "старий кордон" СРСР потужно укріплений оборонними спорудами "Лінії Сталіна". Румунія в той час була союзницею фашистської Німеччини. Головні сили румунської армії наступали й форсували Дністер якраз у районі Ожева. З радянського (українського) боку Дністра румунів зустрів потужний кулеметний вогонь. Вони зазанали вагомих втрат. Було це у липні 1941-го.

450 загиблих солдат та офіцерів румунської армії поховали у Ожеві. Рядових клали у дві траншеї, офіцерів же ховали в окремих могилах. Пізніше кладовище упорядкували та архітектурно облагородили. Із пісковику зробили обеліск та пам'ятний хрест - кладовище набуло вигляду військового меморіалу.