Непоротове - невеличке село Сокирянського району Чернівецької області. Населення становить 121 особу. Відноситься до Михалківської сільської ради.
Популярний серед туристів відпочинок на річці Дністер. У середній течії долина Дністра неширока, звивиста, багата на мальовничі краєвиди з кам'яними скелями та залісненими берегами. Напірними спорудами Дністровської ГЕС було створене водосховище завдовжки 194 км з площею дзеркала 142 кв. км. Максимальна глибина водосховища - 54 м. Вода тут придатна для купання, верхній шар прогрівається вже у травні. Для відпочинку пропонуються: піщані пляжі з лежаками, катання на човнах та скутерах. Є можливість для риболовлі - лящ, короп, судак, жерех, сом.
Занесіть в екскурсійні тури:
- Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир;
Неподалік села в урочище Галиця є гігантська скеля над Дністром, у її виступі збереглися залишки скельного монастиря, заснованого ще на межі ХІ-ХІІ ст.; відновлений у 1999 р. В давніх печерах монастиря знайдені пам'ятки кам'яної доби. - Історико-краєзнавчий музей (у Будинку культури).
Перша писемна згадка про село датується 1447 роком. На той час воно, як і вся Бессарабія входило до складу Молдовського князівства. За даними на 1859 рік у власницькому селі Хотинського повіту Бессарабської губернії мешкало 940 осіб (465 чоловічої статі та 475 - жіночої), налічувалось 210 дворових господарств, існувала православна церква. Станом на 1886 рік у власницькому селі Романкоуцької волості, мешкало 1119 осіб, налічувалось 204 дворових господарства, існували православна церква та пивоварений завод.
В листопаді 1918 року селище у складі Хотинського округу (Judeţul Hotin) Бесарабії було окуповане Румунією. На 1930 рік кількість жителів оцінювалася у 1 819 осіб. 1940 року перейшло до складу Української РСР, було організовано сільську раду. 18 березня 1941 року організовано колгосп ім.Будьонного. З початком другої світової війни знову окупований румунським військом. 300 єврейських сімей вивезли до концтаборів, розстріляно 5 активістів села. Більш ніж 100 жителів пішли на фронт і половина з них загинула.
У період 1980-1981 років у зв’язку з будівництвом Дністровської ГАЕС, розпочалося масове переселення мешканців села, в результаті чого було переміщено 427 сімей (1271 чол.) у різні куточки України. Основній частині переселенців, які осіли в с.Михалкове, надавалися земельні ділянки для будівництва житлових будинків. Переселенцям виплачувалися компенсації для придбання будівельних матеріалів, а також здійснювався продаж будівельних матеріалів за пільговими цінами. У ході проведених робіт по будівництву Дністровської ГАЕС було затоплено близько 500 га землі. Після переселення в с.Непоротове залишилося 60 дворів.
Давньоруські городища ХІІ-ХІІІ ст.
Два давньоруських городища розміщуються на високих берегах, на відстані 1,5 км одне від одного. Перше з них знаходиться на північний схід від села в урочищі Галиця. Тут збереглися два дугоподібні вали. Зовнішній вал, що відгорожує від поля майданчик діаметром близько 100 м. В його внутрішній частині виявлено культурний шар із знахідками ХІІ-ХІІІ ст. До городища примикає велике поселення — посад ХІІ-ХІІІ ст., на території якого знайдено залишки наземних дерев'яних будинків з глинобитними печами. Друге городище (ХІІ-ХІІІ ст.) розміщується на південь від села, на високому мису правого берега Дністра, в урочищі Щовб. Його площа з напільного боку обмежена дугоподібним валом.
Поселення трипільської культури
1) В центрі села, на другій терасі Дністра;
2) За 2,5 км на північний захід від села, на першій надлуговій терасі р. Дністер, в урочищі Дубова;
3) На південний схід від села, на високому мису правого берега Дністера в урочищі Галиця на території городища знахідки трипільської культури.
Непоротівський Свято-Миколаївський православний скельно-печерний чоловічий монастир названо на честь Святого Миколи Чудотворця. За даними археологічних досліджень існував з давньоруського часу. Після періоду радянізації монастир відновив свою роботу у січні 1999 року завдяки двом братам–монахам, які завітали на хутір. Тут же, на руїнах монастиря, вони провели першу службу. Пізніше до них приєдналося ще 2-є монахів та 2-є послушників, які досі служать, працюють, займаються відбудовою монастиря.