Ко́рмань - село в Україні, в Сокирянському районі Чернівецької області. Розташоване на правому березі Дністра за 40 км на північний захід від райцентру. Вперше воно згадується у документах XVIII ст.
За даними на 1859 рік у власницькому селі Хотинського повіту Бессарабської губернії мешкало 937 осіб (459 чоловічої статі та 468 - жіночої), налічувалось 158 дворових господарств, існували православна церква, поромна переправа та пристань. Станом на 1886 рік у власницькому селі Романкоуцької волості, мешкало 1063 особи, налічувалось 212 дворових господарств, існувала православна церква. 1980 року старе розташування села потрапило у зону затоплення Дністровської ГЕС. Мешканців було відселено в будинки, побудовані на рівному узвишші в оточенні лісу.
Внизу новозбудованого Корманя розкинулась риболовецька база з водоймищем, площею в декілька кілометрів, багата на різні види риб: сом, судак, короп, карась, плотицю, лящ, окунь та інших. Тут, як і на інших водоймах Кулішівки, Непоротова, Ломачинців, Новодністровська, можна не лише порибалити, але і відпочити, переночувати у пристосованих будиночках або встановити намет на околиці віковічного лісу, де ростуть гриби, малина, суниці, черешні та горіхи, і де можна вгамувати спрагу цілющою водою.
Неподалік від Корманя, над яром, що тягнеться до Дністра, видніється село Кулішівка, а поруч - Вітрянка. На території цих сіл виявлені рештки поселень трипільської та черняхівської культур, городищ і селищ часів Київської Русі. Залишки житла, кам'яні знаряддя, кістки тварин.
У другій половині XІX ст. ряд дослідників звертали увагу на залишки численних печерних монастирів та скитів по берегах Середнього Дністра та його приток (А.С. Афанасьєв-Чужбінський, 1863; В.Б. Антонович, 1886; Є.Н. Мельник, 1886; Е. Сецінській, 1901 та інші). Проте лише в одній праці зустрічаємо згадку про печери біля села Кормань. В. Курдіновський у загальному нарисі, присвяченому печерним храмам Бессарабії, зокрема пише, що «за течією Дністра в одній версті від села Кормань Хотинського повіту, у горах, колись вкритих густим лісом є печери, де, як можна ймовірно стверджувати, був колись печерний храм, так як в наш час в них збереглись кам’яні ікони».
Частина села Кормань, в зв’язку з утворенням Дністровського водосховища, у 80-х роках була затоплена, а село перенесене на високі тераси Дністра. Проте основні скельні урочища де могли знаходитись печери, перебуває вище лінії затоплення. Жодних печерних чи наскельних археологічних пам’яток в околицях села не було відомо.
З метою перевірки повідомлення майже сторічної давності, автор провів розвідку в околицях села (у дослідженні брали участь Я. Гайдічук та П. Борисенко), Л. Андронік, місцевий вчитель історії, вказав нам розташування деяких гротів, які могли б відповідати описові В. Курдіновського. Один з них має місцеву назву Церквочка. Ці гроти розташовані у прямовисних скелях на березі Дністра, за 1,5 км на захід від сучасного села. Вони закладені вздовж контакту порід сеноманського та сарматського ярусів. Основу, тобто підлогу, гротів складає 6-7-метрова товща чорного кременю і сіруватих роговиків, стійких до вивітрювання. На них залягає малопотужна (0,5 — 1,0 м) товща жовтяво-білих опіщанених мергелів того ж віку. Над товщею мергелю залягають черепашкові вапняки сармату, потужністю до 25,0 36173894м. Гряда скель, де розташовані гроти, простягнулась майже на 600 м вздовж правого берега Дністра. Вона знаходиться прямо навпроти колишнього містечка Стара Ушиця (на подільському березі), яке також було перенесене у зв’язку із затопленням.
Печери та гроти зустрічаються майже протягом всієї цієї гряди. В їх утворенні брали участь як процеси вивітрювання, так і карстові процеси. Група гротів, де знаходиться "Церковка", розташована у середній частині скельної гряди. Доступ до них утруднений і пролягає вузьким скельним карнизом над прірвою. Основний та найбільший грот витягнутий вздовж скелі на 35,0 м у напрямі з ПнПнСх на ПдПдЗх і має експозицію на ПнПнЗх.. Його глибина від краю площадки коливається від 2,0 до 7,0 м, середня висота 2,0-2,5 м, іноді 5-6 м і більше. Край площадки обривається 6-7 метровим скельним уступом, складеним кременями та роговиками, який нижче переходить у крутий задернований схил. Вапнякові скелі, що утворюють стелю гротів, нависають за краєм площадки до 1-2 м. Прошарок опіщаненого мергелю потужністю 0,5-1,0 м відслонюється у нижній частині стін гроту.
У різних місцях на стінах гроту відмічено пази для дерев’яних конструкцій. У деяких місцях, зокрема у крайній південній частині гроту, порода біля цих пазів має сліди обвалу, що, на нашу думку, є наслідком пожежі. Поверхня вапнякових стін кавернозна. У деяких місцях на ній збереглись рештки оштукатурення сумішшю лесовидного суглинку (чи супіску) з половою, іноді зі слідами побілки вапном. Такий самий характер мають залишки глинобитної підлоги, фрагменти якої збереглись на площі у декілька квадратних метрів.
Вірогідно, що у північній частині гроту знаходився невеликий печерний храм. Окрім топоніму «Церквочка» про це свідчить низка інших ознак. На східній стіні гроту, яка складена досить м’якою мергелистою породою вирізані декілька хрестів, які за характером зображення ідентичні до хрестів, які зустрічаються у інших печерних храмах Подністров’я. На жаль ці зображення сильно пошкоджені сучасними написами. У підлозі цієї частини гроту, яка також складена залишками мергельного шару, видно пази від невеликої дерев’яної конструкції. Ці пази можуть бути інтерпретовані, як сліди від вівтарної частини храму. Тут же у кавернах вапнякової стелі спостерігаються натічні форми смолоподібної речовини чорного та темно-коричневого кольору, які за консистенцією нагадують мумійо середньоазійських печер. Проте ця речовина не має характерного для мумійо запаху та смаку. На наш погляд, вона могла утворитись із летючих продуктів згорання воскових свічок, які конденсувались і накопичувались у кавернах вапнякової стелі.
Окремі, дещо менші, гроти зі слідами підтесування та пазів для дерев’яних конструкцій знаходяться також за кілька десятків метрів південніше та північніше від Церковки. У них також виявлено сліди пожежі. При шурфуванні підлоги печери (див. рис. 1) було виявлено декілька уламків гончарної кераміки пізньосередньовічного часу (орієнтовно ХVI-ХVII ст.) та один фрагмент ліпної кераміки із слідами підправлення на гончарному крузі, який ймовірно датується не пізніше XI ст. Поряд з керамікою знайдено два дерев’яні кілки, дерев’яну стружку та дрібні клаптики (до 2-3 см2) шкіри та берести, уламок козячого рогу, які, очевидно, відносяться також до пізньосередньовічної доби. У рихлих відкладах долівки гроту0_49dc3_e9d35df4_XL зафіксована значна кількість козячого посліду. Неподалік, на першій надзаплавній терасі Дністра (яка зараз затоплена) відоме слов’янське поселення VІ-VІІ ст. Не виключено, що ці печери використовувались місцевим населенням вже в той час.
За результатами обстеження можна зробити висновок, що у цьому місці існував комплекс наскельних укріплень з печерною церквою, який був витягнутий майже на 100 метрів. Функціонував цей об’єкт вочевидь протягом кількох періодів - від часів Давньої Русі до пізнього середньовіччя. Збереженість об’єкту добра.
Необхідне більш повне його дослідження. Можлива його архітектурна реконструкція. Слідів «кам’яних ікон», які описує В. Курдіновський, нами не виявлено. Проте не виключено, що в околицях села Кормань існувала (або ще існує) і інша печерна пам’ятка. Адже розташування гротів Церквочки дещо відрізняється від опису у статті Курдіновського.