Привіт!
Куди ви вирушаєте?
Пошук
Пошук
Пошук
Пошук
Селятин - село в Україні, в Чернівецькій області, Путильському районі, за 60 км від залізничної станції міста Вижниця, за 145 км від обласного центу міста Чернівці. У селі бере початок струмок Демен, правий доплив Путилки. У селі струмок Рапочів впадає у річку Сучаву.
Село з усіх боків оточено горами. Від східних вітрів його захищають гори Костилево і Лупшина, вкриті вічно зеленими смереками та соснами. З півдня височать гори Дітча та Магара. На заході тягнуться верховини Штивйори, Мінти, над яким здіймається Панюкова Кечера. На півночі долину замикають гори Плоска та Красний Діл, увічнений віковими буками, смереками та соснами. Загальна територія сільської ради становить 8978 га , з яких ліси займають більше 6000 га.
Селятин - це найбільш грозове місце України. 45 днів року - грозові. Після нього йде Великий Березний Великоберезнянського району Закарпатської області - 43 дні на рік, Рахів - 41 день на рік. Селятин також відомий найтривалішою грозою. В 1948 р. вона почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, тобто тривала 37 годин.
17 вересня 2017 в Карпатах пронісся потужний буревій. Максимальні пориви вітру подекуди досягали 40 м/с. Він прийшов із Румунії, а його епіцентр припав саме на Селятин. Він налетів приблизно о 19:00 і тривав не більше півгодини, але наробив чимало шкоди (валив дерева, зривав дахи, і навіть перевертав автомобілі).
Вперше Селятин згадується в грамоті молдавського князя Стефана III 13 березня 1490 року як власність Путнянського монастиря. Наприкінці ХVIIІ століття відбувається посилення феодально-поміщицького гніту. Селян позбавили права користуватися лісом на паливо, полювати й рибалити, за все необхідно було платити. На початку XIX століття більша частина села відійшла до Радівецьких державних володінь, а його мешканці стали камеральними (державними) селянами, які були менше, ніж панські, обтяжені різними податками і повинностями. 
Після скасування кріпацтва не поліпшилось економічне становище селян. В пореформений період відбувається дальше зубожіння переважної більшості насе­лення Селятина, посилюється процес класового розшарування, про що, зокрема, свід­чить зростання в селі кількості селян-халупників, які, крім хати, нічого не мали. Селятинці терпіли в час австрійського панування не тільки від важкого матері­ального становища - їх пригнічували політично, позбавляли всяких прав, обмежу­вали можливість здобути навіть початкову освіту. Лише в 1864 році в Селятині була відкрита початкова школа, в якій навчалась незначна частина селянських дітей. В 1907 році з 520 дітей шкільного віку її відвідувала тільки половина.
Не краще було й з медичним обслуговуванням у Селятині. В селі не було навіть фельдшера, мешканці його змушені були ходити на лікування аж до Путили, де був один платний лікар на весь повіт. Гостре безземелля, малоземелля і безправ’я штовхали багатьох на еміграцію в чужі краї. Вже у 1890 році з села виїхало до Америки 3 сім’ї.
На початку ХХ століття Селятин, належавши до Австро-Угорської імперії, був справжнім європейським містечком з населенням майже півтора десятка тисяч жителів. Тут було більше двадцяти філіалів європейських банків, стільки ж ресторанів і шинків, дві синагоги, православна та греко-католицька церкви. Більшість населення містечка складали українці-гуцули, майже 40 відсотків жителів були євреями. Також Селятин заселяли румуни, німці та поляки.
Про справжнє європейське минуле говорить такий сенсаційний факт, що з 1913 завдяки прокладеної К.Таубером міжнародній залізниці Селятин мав регулярне пасажирське сполучення із Віднем, а раз на тиждень від селятинського перону відбував поїзд з причіпним вагоном до Парижу.
Сьогодні в Селятині жителів майже в десять раз менше, ніж було в ті часи. А причина цього – закриття у 1939 році залізниці: вмерла залізниця, вмерло і містечко…
Та що там залізниця, коли у ХХІ столітті до Селятина немає навіть дороги з твердим покриттям.
Лише залишки будівлі колишнього вокзалу, на якому зберігся надпис румунською мовою «Селітин» та його складські приміщення нагадують про те, що колись його мешканці були частиною європейської спільноти, що могли знати про паризькі салони та ейфелеву башту не лише з розповідей і світлин.
А свідками того, що тут колись проживало багато євреєв, є залишки стін однієї з синагог, та іудейський кіркут на околиці села. А в центрі Селятина майже без змін дійшла до нас колишня будівля суду та податкової.
Попри час, війни та жорстокі окупаційні режими та елементарну людську необачність частина старого Селятина все ж дойшла до наших часів. У самому центрі села біля роздоріжжя стоїть стара мурована греко-католицька церква Святого Володимира.
Побудована і освячена у 1848 році, церква за своїми архітектурними формами – башточкою над фасадом та скатним дахом над продовгуватим приміщенням храму, більше нагадує типові для Буковинського Прикарпаття римо-католицькі костели.
Справжньою гордістю Селятина є пам’ятка архітектури державного значення – дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці на хуторі Галицівка, яка є найстарішим зразком дерев’яного храму у Буковинських Карпатах. Зведена орієнтовно у 30-х роках XVII століття без єдиного цвяха, будівля церква ввібрала в себе елементи буковинського «хатнього» типу та гуцульського купольного, які на той час лише починали своє розповсюдження по території Буковині і Молдови.
Церква має непропорційно продовгуватий бабинець, гранчасту вівтарну частину та восьмигранну наву, над якою височіє восьмигранний пірамідальний верх з декоративною главкою. Майже такі ж главки розташовані по коньку даху над бабинцем і вівтарем, а також над добудованим притвором. Скатний дах з високим виносом та купол церкви вкриті алюмінієвою бляхою, стіни горизонтально оббиті тесом.
Не менш цікавою за церкву є дзвіниця, що побудована пізніше, у XVII столітті. Вона помітно виділяється серед більшості буковинських дзвіниць завдяки восьмигранній формі та своєму незвичайному силуету, який більше нагадує сторожову вежу чи, навіть, космічну ракету.
Туристам (особливо діточкам) буде цікаво побувати у вольєрному господарстві Путильського лісгоспу, де мешкають ведмедик, 2 олені, заєць, кабан та парочка якихось птахів. І ще. Кордон з Румунією проходить прямо по «трасі» Руська – Путила. Прикордонні стовпи є, прикордонників помічено не було.
Пам'ятки: церква Різдва Пресвятої Богородиці (Селятин) (1630), греко-католицька церква Святого Рівноапостольного Володимира (1848).

Рекомендуємо відвідати в Селятин:

Вольєр Селятинського лісництва, Селятин

Вольєр з тваринами знаходиться на території Селятинського лісництва в Черніве...

Церква Різдва Богородиці, Селятин

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Селятині - найстаріший дерев`яний храм у...

Церква святого Іллі, Шепіт

Справжня перлина буковинського дерев'яного зодчества – Іллінська церква,...

Гора Яровиця

Яровиця – вершина Яловичорських гір в Українських Карпатах, яка розташована н...

Музей-садиба Юрія Федьковича, Путила

Юрій Федькович… Буковинський Соловій, кобзар Карпатського краю… Видатний поет...

Свято-Миколаївська церква, Путила

Буковинська Гуцульщина з центром у містечку Путила особлива по своєму. Т...

Національний природний парк "Черемоський" Путила

Національний природний парк (НПП) "Черемоський" заснований 25 листопада 2011 ...

Фотографії
Відео
Найближчі маршрути
с. Шепіт – г. Яровиця
с. Шепіт, через г. Яровиця, г. Пнів'є, г. Масний Присліп до с. Шибене
с. Нижній Яловець, через г. Яровиця до с. Шипіт
с. Верхній Яловець – г. Яровиця