Полонина Веснарка, Зелене

"Веснарка" - полонина на Чорногірському хребті в Українських Карпатах. Розташована на шляху між селом Зелене та горою Піп Іван Чорногорський.

На полонині традиційно випасають худобу вівчарі. Тут є сироварня, поруч з нею джерело і туристичний притулок. Неподалік полонини Веснарка розташоване озеро Марічейка. З полонини відкривається вид на Гринявські гори. Через полонину проходить туристичний маршрут на гору Піп-Іван.

Мальовниче село Зелене Бог обдарував такою красою, що жоден письменник чи поет не зміг ще у всій повноті оспівати цю чудову природу. Найбільшою гордістю села є гори, що оточують його. Кожна вершина, річка чи просто потік мають свою історію. Та мало хто знає про гору Горган Веснарковий та полонину Веснарка.

Кажуть, давним-давно жив у лісі, в невеличкій хатині, старий дід, такий старий, як світ. А ще, кажуть, була у нього дочка. Звали її Василина. Та таку мала вроду, що словами про неї сказати не можна. Хто дивився на неї, то бачив перед собою весну. Тому називали її часто Весела Весна, а згодом Веснарка.

Одного разу через місцевість, де проживали батько з дочкою проганяв молодий вівчар вівці. Випадково зустрілися на галявині хлопець-пастух та дівчина-Веснарка. Вони покохали одне одного, та так, що й не сказати. Але старий батько й чути не хотів про шлюб дочки з вівчарем. Нелюдською злобою закипіла душа батька. Однієї темної ночі старий підступно вбив хлопця. Дівчина не відходила від місця, де пролилася кров її коханого.

"Господи, - просила Веснарка, не змогла я принести користі в парі з коханим, то дай мені, щоб послужила людям".

Ніхто не знає, де зникла дівчина, але кажуть люди, що вона стала прекрасною полониною. І такою гарною, що ніхто інакше не називав її, як Веснарка.

А батько? Що сталося з ним? Господь дав йому довге завдання: "Маєш, чоловіче, - сказав йому, - не серце, а камінь, тому й мусиш стати каменем на віки. Щоб бачив ти щастя людей, поки воно не розтопить твого серця." І височить Горган сивий-сивий, у німому мовчанні дивиться на світ білий. Кажуть, що вночі, хто близько підходить до його сивого чуба, той бачить, як здригається він від німого плачу…