Підкамінь - село
Рогатинського району Івано-Франківської області простягається вздовж потічка, що тягнеться із сходу на захід і впадає в річку Свірж. Через Підкамінь пролягає автомагістраль Н09
Львів -
Рогатин - Галич -
Івано-Франківськ. Вперше у письмових джерелах село Підкамінь згадується 30 травня 1440 року. Є відомості, що перша згадка про Підкамінь була у 1140 році. Власником села тоді став князь Михайло Гольшанський, який отримав такий подарунок від своєї дружини Марії. З півдня до села підступають високі кам’яні скелі, з-під яких витікає чиста і холодна вода прекрасних джерел. Тут давним-давно оселились предки слов’ян та назвали своє поселення Підкамінь. Так впродовж тисячоліття ця назва не змінилась і збереглась до сьогоднішнього дня.
Це старовинне село було багато років власністю польських графів Скаржинських. Попід кам’яними скелями, де напевно, було перше поселення підкамінців, знайдено багато керамічних знарядь праці: кремінні серпи, сокири, ножі періоду неоліту. Це свідчить про те, що вже 2-3 тисячі років до нової ери жителі села Підкамінь займались землеробством, розводили худобу, ловили рибу в річках.
У Середні віки Підкамінь мав статус міста і знаходився дещо північніше теперішнього розташування (тепер Лиса Гора). Так як село лежало на головному торгівельному шляху, що йшов зі сходу на захід до Львова, то тут оселялись ремісники. Напевно, вони заснували своє поселення на північ недалеко від села та обнесли його кам’яною стіною. І до сьогодні виорюються камені на цьому місці. Тут також знаходяться залишки виробів ремісників. Знайдено багато глиняних наконечників веретен, виробів гончарів, особливо красивими є випалені із глини люльки, прикрашені орнаментом.
Перебуваючи у власності родини Гербуртів, Підкамінь у 1515 р. отримав магдебурзьке право: Сигізмунд видав фундаційний акт (привілей), яким дав дозвіл Фредерікові Гербурту "при замку своєму, званому Підкамінецький, свіжо збудованому з муру та цегли, закласти місто, що має називатись так само". Отже, уже на цей час в містечку був замок, а відповідно до наданих привілеїв встановлено четвергові ярмарки, а також ярмарки на Зелені свята та Воздвиження Чесного Хреста. Практично до середини XX століття в селі відбувались ярмарки, а центральну частину села називають містом і до тепер.
Чому, коли і ким це містечко було повністю зруйновано – не відомо. В середині XIV століття село було завойоване, як і вся територія Івано-Франківщини, графом Потоцьким. Починаючи, приблизно, з кінця XVІ початку XVII століття селом володіли графи Старжинські. Вони жили у замку, який був збудований на місці укріплень Данила Галицького десь у XVI столітті. За переказами старожилів села, в його будівництві брали участь полонені татари. До XVII століття він перетворився у феодальний замок. Знайдена кам’яна плита із замку, на якій вибита дата. До замку вело дві дороги, а сам він був обнесений високими мурами. Збереглися ще залишки східних воріт. Із замку через як аж до лісу йшов підземний хід. За переказ ми старожилів села у 1912 році графи Старжинські справляли свято 300-річчя свого роду.
У XIX столітті громада Підкаменя користувалася власною печаткою з такою символікою: сніп хліба, в який устромлені перехрещені ціп та коса (примірник такої печатки зберігся в колекції відомого львівського краєзнавця XIX століття Антонія Шнайдера).
Дідичами села були Яблоновські, тому село носило назву Підкамінь Яблоновський або Підкамінь Яблоновського (не плутати з Підкаменем Цетнеровським).
Також відомий цікавий факт з історії села що з 1808 по 1809 рік у селі проживав син всесвітньо відомого композитора Моцарта, Франц Ксаверій Моцарт. Народився Франц Моцарт 26 липня 1791-го у Відні. Тут він освоїв гру на фортепіано й теорію гри на скрипці. У 17 років, щоб заробити грошей, переїхав до Львова, де одержав вигідну пропозицію давати лекції музики двом донькам графа Баворовського в Підкамені. І хоча оплата була досить високою, музикант бажав жити у місті, тому через рік прийняв пропозицію імперіального шамбеляна (представника австрійського цісаря в містечку) фон Янішевського про навчання музики його дітей у Бурштині.
На початку ХХ століття в замку жила герцогиня Грабина. Це найвідоміша мешканка замку, оскільки її поховано на місцевому цвинтарі і до сих пір збереглася могила. Замкову споруду було зруйновано під час Другої світової війни, а залишені розвали знадобилися для будівництва колгоспних ферм, цих ферм на даний час також немає. На місці замку зараз росте ліс, і лише декілька кущів барбарису нагадують про колишній панський парк.
У 1939 році в селі проживало 1620 мешканців (700 українців, 80 поляків, 120 польських колоністів у колонії Загуменка, 640 латинників, 80 євреїв). Багатьом полякам, які мирно співіснували з українським населенням довелося покинути село під час міжусобиць 1940-х, а деякі мешканці змушені були брати до рук зброю і воювати як у лавах Червоної армії так і в УПА. Зокрема, на місцевому цвинтарі збереглися індивідуальні могили стрільців УПА.
В після воєнні роки переважна більшість мешканців села працювали у колгоспі та розбудовували власні домівки. До речі, спочатку угіддя села належали до радгоспу "Червоний жовтень", центром якого вважалося село Дички. В кінці 80-тих внаслідок реорганізації радгоспу в селі утворився колгосп названий на честь Лесі Українки (проіснував до початку 2000-х, остання офіційна назва "Сільськогосподарський виробничий кооператив імені Лесі Українки").
24 липня 2015 вводиться в обіг художній поштовий конверт з маркою: "500 років від часу надання магдебурзького права селищу Підкамінь".
Пам'ятки: храм Собор Пресвятої Богородиці збудований у готичному стилі на початку XX століття, дві каплички (одна знаходиться біля церкви, а інша при виїзді з села з західного боку), будівля католицького костелу у радянські часи використовувалась як колгоспний товарний склад (сьогодні об'єкт стоїть зачинений і лише обрисами нагадує колишню культову споруду).
Пам'ятники: великій українській поетесі Лесі Українці, встановлений 1971 року біля сільського клубу, воїнам ЧА, що загинули при визволенні села від фашистських загарбників; до композиції входить скульптура "матері-захисниці" з дитиною на руках, величезний факел для "вічного вогню" та постамент, на фасаді церкви Собору Пресвятої Богородиці встановлена меморіальна дошка отцю Михайлу Петріву.
