Етнографічний музей Словацького національного музею в Мартіні

Етнографічний музей Словацького національного музею в Мартіні (SNM – Etnografické múzeum) — головна будівля SNM – Музеїв у Мартіні і найповніша в Словаччині збірка народної культури. Музей стоїть у центрі Мартіна, на вулиці Мала Гора (Malá hora), у монументальній функціоналістській будівлі з написом «Slovenské národné múzeum» на фасаді. Саме звідси варто почати, щоб зрозуміти, як жили словацькі села, перш ніж вирушити до скансену на околиці міста чи в гори Малої Фатри.

Історія музею тісно пов'язана зі словацьким національним рухом кінця XIX століття. З ініціативи священника й ученого Андрея Кметя (Andrej Kmeť) у квітні 1893 року в Мартіні заснували Музейне словацьке товариство, яке поставило собі за мету створити національний музей. Першу будівлю звели в 1906–1907 роках за проєктом архітектора Мілана Міхала Гармінца (Milan Michal Harminc), а 1908 року в ній відкрили перші експозиції. Збірки швидко зросли, і на гроші, які в 1928–1932 роках зібрав, по суті, увесь народ, Гармінц спроєктував другу, функціоналістську будівлю. Її відкрили 1933 року, а експозиції, встановлені до 1938 року, займали 4620 м² — тоді це був один із найсучасніших музеїв Європи. 1948 року музей одержавили, а від 1961 року він працює як загальнословацький етнографічний музей; саме він від 1964 року почав будувати скансен — Музей словацького села в Мартіні.

Що побачити

Постійна народознавча експозиція, відкрита в 1974–1975 роках, складається з трьох тематичних частин: «Людина і земля», «Людина і матеріал» та «Людина і одяг».

• Людина і земля — традиційні заняття: оранка, жнива з серпами й косами, обжинки з вінком для господаря, зберігання врожаю, а також тваринництво й вівчарство. Тут показано салашний посуд — черпаки, форми для оштєпків, — пастуші топірці-валашки, дзвіночки, шкіряні пояси й постоли, пастуші інструменти, зокрема фуяру, яку 2005 року внесено до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
• Людина і матеріал — як у селі обробляли дерево (видовбаний з одного стовбура човен, олійні ступи, вулик, форми для пряників і масла), плели кошики з лози, соломи й кукурудзяного листя, ткали й в'язали; гончарство десятків осередків Словаччини, габанська фаянсова кераміка, ковальські вироби, народні прикраси, скло й кам'яні надгробки.
• Людина і одяг — народні строї з гірських і південних регіонів, робочий і святковий одяг, головні убори дівчат і заміжніх жінок, весільні строї із заходу, центру й сходу Словаччини, одяг вдів.

Експонати доповнюють великоформатні світлини класиків словацької фотографії Карола Плицьки та Павла Соханя, а також прислів'я та приказки. Музей також влаштовує тимчасові виставки; з квітня до жовтня біля будівлі відкрито музейний сад.

Практична інформація

Мартін лежить у Турчанській улоговині між Малою і Великою Фатрою; музей розташований у центрі міста, тож до нього легко дійти пішки. Експозиції працюють з вівторка до неділі, понеділок — вихідний. Дорослий квиток коштує 5 €, діти від 6 років, студенти й пенсіонери 62+ платять 3 €, є родинні квитки; подробиці — у блоці «Коротко». Оплатити можна готівкою або карткою.

На огляд постійної експозиції закладайте 1–2 години. Екскурсію з лектором замовляють заздалегідь за окрему плату, організованим групам понад 10 осіб треба записатися щонайменше за два робочі дні. З квитком до музею вхід у сад безкоштовний. Поєднати музей зі скансеном Музею словацького села легко за один день: вони належать до однієї установи.

Поруч: маршрути й вершини

Над Мартіном здіймається масив Мартинські голі (Martinské hole) у Малій Фатрі. Із міської частини Стране вгору веде маршрут Мартін, Стране – Кріжава, вишка до вершини Кріжава з телевізійною вежею, а з сусідньої Бистрички — Бистрічка – Мартинське холе, котеджі. За кілька кілометрів від центру, у гаю Ягодницькі гаї, розташований Музей словацького села в Мартіні. Це скансен народної архітектури з усіх регіонів Словаччини.

Офіційний сайт: snm.sk

Фото: Kamil Korecz, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; I would appreciate being notified if you use my work outside Wikimedia. More..., CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Michal Jakubský, CC BY 3.0, Wikimedia Commons; Mariusz Raniszewski, CC BY-SA 3.0, Wikimedia Commons; Ing.Mgr.Jozef Kotulič, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons.