Академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича, Коломия

Найближче проживання

Якщо ви приїхали до Коломиї, то обов’язково завітайте до місцевого театру. Коломийський драмтеатр є найстарішим українським театром на Галичині. Заснований ще у 1849 році культурним діячем Іваном Озаркевичем. Головна вистава коломийського театру - драма-містерія "Гуцульський рік" українського письменника та композитора Гната Хоткевича. Ця постановка вже 26 років не сходить із місцевої сцени. Також це візитівка театру на гастролях. Тож її встигли вже побачити не тільки українці, а й румуни, поляки та навіть англійці. Щоб відвідати постановку місцевого театру, можна залишитися у місті на кілька днів. Неподалік знаходиться приватна садиба "Марко", де буде зручно оселитися.

Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. І. Озаркевича - театр, створений постановою уряду УРСР в кінці 1939 року в Коломиї в статусі державного. Ще в 1849 році в містечку Коломия вже був заснований перший український народний аматорський театр - це одна з перших театральних труп на теренах Галичини, яка давали вистави в Коломиї та в містах Галичини. Тому театральне життя в цьому покутському містечку було дуже насичене й радянській владі довелося просто узаконити існуючі покутянські культурні традиції.

Театр носить славне ім'я Івана Озаркевича недарма. Саме цей чоловік є засновником першого українського драматичного театру на Галичині. 1848 рік, 8 червня відбулася прем'єра першої вистави Коломийського театру - "Дівка на виданню, або На милування нема силування" за п'єсою Іван Котляревського. Іван Озаркевич адаптував п'єсу до життя покутських українців. За словами Івана Франка: "Івану Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в ориґіналі, а в підгірськім кептарі". Цього ж таки, 1848 року відбулися й перші гастролі новоствореного мистецького колективу. 19 жовтня коломияни зіграли виставу "Дівка на виданню" перед делегатами Конгресу української інтелігенції, що проходив у місті Львові. Ця подія започаткувала український театральний рух у місті Лева, звідки він перекинувся до Перемишля і Тернополя.

На 1864 рік припадає відродження аматорського театру на Галичині. У Коломиї розвитком театральної справи успішно займається відоме в Україні подружжя Івана та Іванни Біберовичів (виконавці головних ролей, зокрема, у п'єсі "Назар Стодоля" Тараса Шевченка). Ця театральна трупа успішно трудилася на терені лицедійства багато років, виступаючи в Коломиї та гастролюючи по Галичині, таким чином, формуючи зачатки театральної культури в покутському та галичанському середовищі. Зерна театральних жертовників дали свої сходи на початку 20 століття. Саме в 1920-1939 роках театр у Коломиї стає помітним явищем у суспільному та мистецькому житті галичан, провідником української національної ідеї. На його сцені грають видатні майстри українського театрального мистецтва: Микола Бенцаль, Володимир Блавацький, Олекса Скалозуб, Дмитро Николишин. Коломийський театр цього періоду зажив слави одного із найкращих у Західній Україні.

Зачатки теперішнього Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича визначаються кінцем 20-х років і початку 30-х років 20 століття. Скориставшись послабленням польської урядової реакції на українські суспільні рухи, громади українців в містах й селах з ще більшим ентузіазмом почали розвивати українську ідею, і їм в цьому суттєву підмогу склала формація хат-читалень, просвітницького та театрального зрушень в суспільстві. На передовій формування тогочасного суспільства й його культурних традицій стали пересувні театри з числа ентузіастів й сподвижників українського руху. Саме тоді в столиці Гуцульщини сформувалася, в чергове, стаціонарна театральна трупа з числа молодих вихованців Олекси Скалозуба і Дмитра Николишина та частини пересувних гастролюючих театрів. Ці пересувні театри обирали на кілька сезонів Коломию, як майданчик для постійних вистав. Український народний театр імені Івана Тобілевича, Український молодий театр "Заграва", народно-побутовий театр Комаровського, театр Івана Когутяка, "Театр рев'ю та оперети" Богдана Сарамаги часто гастролювали та перебували в довший період в Коломиї, тепер уже не даючи завмерти театральному життю міста й цілого краю. Під впливом постановок та дій цих театрів в місті сформувався з різних аматорських театральних труп стаціонарний театр, котрий ставив свої вистави та постановки, об'єднуючись з пересувними театральними трупами, або залучаючи їх артистів до своїх лав.

Під кінець 30-х років 20 століття українська громада Коломиї знову стояла на роздоріжжі, вибору керівника театральної трупи свого театру. Плеяда акторів театру Олекси Скалозуба та Дмитра Николишина, з часом поріділа, частина подалася за пересувними театральними трупами, гастролюючи по Галичині, були й такі, що подалися в мандри на Центральну Радянську Україну, а ще кількох виконавців вдалося звабити львівським театрам. Потрібна була "свіжа кров" та нові постановки і жанрові віяння. На ті часи склалася тенденція співіснування стаціонарних труп та театрів, що гастролюють, в яких завше полюбляли виступати відомі в краю актори і з роками вони прив'язувалися до свого такого колективу. Водночас українські громади міст, піклуючись своїми стаціонарними театрами, мали змогу бачити нові обличчя чи популярних акторів зі всіх країв Галичини, та мали змогу вибирати і заохочувати окремих виконавців чи цілі мандрівні трупи до своїх театрів на певний період чи на весь театральний сезон.

Так сталося й з театральною трупою Івана Когутяка, послідовника Бенцаля, яка доволі давно, з десяток років уже радувала своїми постановками жителів Галичини, мандруючи по великим містам чи містечкам. В цьому колективі виступали, як відомі артисти, так й зовсім початківці. Саме цей колектив сподобався коломийській громаді і їх було запрошено на сезон до міста, Івану Когутяку вдалося поєднати свій нечисельний колектив з місцевою театральною трупою. Завдяки новим постановкам та новим й відомим обличчям Коломийський театр в 1939 році в чергове збурив культурне життя столиці Гуцульщини. Навіть, не зважаючи на встановлення влади Рад у Галичині, театр продовжував працювати та гуртував українськість навколо себе. Радянські керівники не готові були вдаватися до репресивних дій щодо улюбленців краю, тому, змирившись з українським культурним анклавом, змушені були визнати його на офіційному рівні та надати статус державного театру, хоч таким чином намагаючись вплинути на репертуар колективу. Частково це їм вдалося, але виключити з репертуару українських класиків драматургії та улюблені коломиянами п'єси було доволі складно, потребувалося трохи часу.

Але цьому суттєво завадила Друга світова війна, а саме її відгомін, війна між Німецькою коаліцією та Радянським Союзом і через 1,5 року від свого приходу, "ради" в 1941 році відступили, а до Коломиї прийшла німецька адміністрація. Коломийський театр, керований відомим театральним діячем Іваном Когутяком, продовжував свою роботу. За перших півроку війни через столицю Галичини перейшла значна кількість військових формувань та тилових структур німецьких армій, мадярських корпусів та національних (з народів СРСР) формувань при німецькій армії, тому тодішня адміністрація прийняла рішення не розпускати театр, щоби вгамовувати хоча би мінімальну культурну потребу громади коломиян та військовиків, які перебували в місті. Це був, чи не єдиним на той час, чинний театр на окупованих територіях, та ще й який не побоявся мати репертуар, заборонений німецькими окупантами. На його сцені йшли історична драма Людмили Старицької-Черняхівської "Гетьман Дорошенко", "Тріумф прокурора Дальського" Костя Гупала. Цих вистав було досить, щоб поставити себе у конфронтаційну позицію як до німців, так і до більшовиків.

29 вересня 2008 року Колегією Міністерства культури і туризму України Коломийському театру надано статус академічного. Та й було за що: за період з 1989 року - часу свого відродження - служителі коломийської Мельпомени, люди без високих якихось звань, регалій і відзнак, спеціальних освіт у цій царині мистецтва, зате артисти справді народні, бо є вихідці з народних гущ, живуть повсякденно простим життям народу свого, - підготували більш як 80 постановок, дали понад 3000 вистав і ось-ось до них на зустріч має завітати їхній мільйонний глядач!

Визначальним акордом ювілейного року 2009 року став Перший Всеукраїнський театральний фестиваль сценічних першопрочитань "Коломийські представлення".