Міське Банське озеро (Косів)

Трапляються в горах Гуцульщини і озера техногенного походження. Таким є Банське озеро (біля колишньої фабрики "Гуцульщина") у Косові. Воно виникло у ХVІІІ столітті на місці соляних копалень, є досить глибоке і багате на рибу. Тепер на його мальовничих берегах полюбляють відпочивати не тільки місцеві мешканці, а й численні гості міста.

У південнозахідній частині Косова, між церквою святого Миколая і водоспадом Гук, на теренах загальною площею 3 кв. км залягають цінні поклади солі, що мають вигляд намулу, каменю та солоної води (сировиці). Ті родовища разом із прошарками м’якого пісковика, червоного лупака (сланцю) і нагромадженнями екзотичних брил і куп жорстви належать до підкарпатської соляної формації, утвореної перед 25-ма мільйонами років у ранньому неогені, коли територія Косова перебувала під водами Карпатського моря. В умовах тодішнього посушливого клімату в Карпатах і Передкарпатті в неглибоких затоках, дно яких поступово прогиналося, а приплив морської води був уповільнений, з часом осідали соленосні породи і сіль, тоді як море поволі зникало.

В історичних часах на базі цих соляних покладів виникла жупа, тобто копальня. Про неї уперше згадано 1472 року - майже через півсторіччя після найдавнішої згадки про "село Косово з манастирем" і приблизно за сто років до появи "Косова - містечка", що постало і розвивалося власне завдяки місцевій жупі, яка була однією з найбільших на Покутті. Жупа розташовувалася відразу за манастирем, на місці теперішніх Банського озера, стадіону, басейну, виробничо-художнього об’єднання "Гуцульщина"; її територія площею понад 15 га на півдні закінчувалася біля Банського мосту, що веде через Рибницю у напрямку гір, а на півночі сягала поза Лісну вулицю, що пролягає гребенем Горба. Оскільки сіль виробляли і кам’яну і виварну, то до складу жупи входили як копальні (т. зв. шиби, криниці, соляні вікна), так і варильні, або вежі, через що жупу називали також банею чи солеварнею, абож просто слатиною (по-давньоукраїнському), саліною (по - польському) чи солярнею (згідно з новою українською термінологією).

У період між світовими війнами продукування солі дедалі скорочувалося, а в 1938 році його повністю зупинено. Це найважливіше промислове підприємство Косова, яке відслужило мало не півтисячоліття, влада вирішила закрити через те, що тут працювали майже виключно українці, схильні до антиурядової діяльності; а ще тому, що косівська солярня була конкурентом соляних копалень у Бохні та Вєлічці біля Кракова.

На місці зліквідованої жупи було засновано лікувально-солянковий заклад. Для цього: попередню лазню значно розширили; будинок льодовні перебудували на інгаляторій, обладнавши його іноземною апаратурою; конторський будинок пристосували для казина з рестораном, кав’ярнею, бібліотекою та читальнею; дуже гарний, але занедбаний, парк довели до ладу; збудували два тенісні корти.

У період між світовими війнами продукування солі дедалі скорочувалося, а в 1938 році його повністю зупинено. Це найважливіше промислове підприємство Косова, яке відслужило мало не півтисячоліття, влада вирішила закрити через те, що тут працювали майже виключно українці, схильні до антиурядової діяльности; а ще тому, що косівська солярня була конкурентом соляних копалень у Бохні та Вєлічці біля Кракова.

На місці зліквідованої жупи було засновано лікувально-солянковий заклад. Для цього: попередню лазню значно розширили; будинок льодовні перебудували на інгаляторій, обладнавши його іноземною апаратурою; конторський будинок пристосували для казина з рестораном, кав’ярнею, бібліотекою та читальнею; дуже гарний, але занедбаний, парк довели до ладу; збудували два тенісні корти.

У вересні 1939 року на території колишньої солярні отаборився полк червоної армії, який під час відступу влітку 1941 року підірвав склади амуніції та спеціяльно закладену вибухівку, поруйнувавши тим чимало споруд.

Досі від солярні залишилися: запущена територія з Банським озером і кілька будівель, у яких містяться цехи фабрики "Гуцульщина"; від лікувально-солянкового закладу зісталися: спотворений перебудовою вхід і занедбаний басейн. Але навіть і в такому вигляді терени колишньої соляної жупи із зацілілими рештками становлять особливо цінний ансамбль пам’яток геології, археології, історії, а також промислової та курортної архітектури, на основі якого доцільно створити заповідник, а при заповіднику - музей солевидобутку, науково-дослідний відділ і вивірений передвоєним досвідом лікувально-солянковий заклад.

На території Косівщини є дуже багато мінеральних джерел з різними лікувальними властивостями в тому числі санаторії та курорти, які мають всі необхідні лікувально-діагностичні кабінети. Лікують на цих курортах в основному захворювання органів дихання. Щодо джерел лікування то у верхів’ї Чорного Черемошу у Карпатах відоме лікувальне джерело “Беркут”. З метою поліпшення стану здоров’я влітку 1901 р. тут перебувала відома українська поетеса Леся Українка, відпочивали Іван Франко і Михайло Коцюбинський.

Легенди Косова: Про Банське озеро (Джерело: Косівська ЦРБ)

Колись під горою Осиковою був монастир. Заснували його ченці Києво-Печерської Лаври, які примандрували сюди, рятуючись від монгольських нападників. Принесли вони з собою Євангеліє у коштовній оправі, срібний хрест і золоту чашу, які поставили в новозбудованій церкві. Від монастиря й усю його околицю стали звати Монастирське, і потік, що плив неподалік, дістав назву Монастирчик. З часом монастирська братія ставала все чисельнішою. А що провадили ченці справді побожне життя, ревно молилися, допомагали знедоленим, сиротам та вдовицям, то йшла про них добра слава. А князі, бояри, міщани приносили монастиреві та церкві святого Миколая щедрі дари, тож обитель нагромадила немалі скарби на славу Богу і на поміч християнському люду.

Та одного дня скінчилося тихе, мирне життя і ченців, і косівських міщан. На місто напали татари й дощенту зруйнували його. Було це на самий Великдень. Вціліли лише ті, що заховалися з дітьми за монастирськими мурами. І ченці, і міщани затято боронилися. А дзвонар Михалко на дзвіниці не переставав дзвонити на славу Воскресіння Христового. Сили були нерівні. Увірвалися нападники в монастир і почали люто вбивати не лише озброєних захисників, а й жінок та дітей. Кров лилася потоками. Лише дзвін не вгавав. Розлючені татари підпалили дзвіницю та й монастир і стали грабувати його скарбницю. І тут сталося чудо! Монастир з татарами і мертвими та живими захисниками запався під землю. Зусібіч з-під землі зашуміли води, і через мить тут утворилося озеро.

…Якщо прийти над озеро у великодню ніч, то можна почути Музику затоплених великодніх дзвонів та плачі й стогони замордованих ворогом людей. Ледь чутно доноситься, мов дивна ніжна музика, плач невинно вбитих діток… Від сліз замучених вода в озері стала солоною. А Банським озеро назвали тому, що нечисленні вцілілі косівці тяжко банували — тужили за загиблими рідними. На пам’ять про дзвонаря, який загинув, але не перестав справляти свій святий обов’язок, найвищий верх біля Косова люди назвали Михалковим. Пізніше на Михалковім любили збиратися жиди-хасиди, вони там співали своїх пісень, любувалися краєвидами і славили Бога за цю земну красу.

А деякі повістують, що Банське озеро утворилося на місці бані-солеварні. Колись сіль була такою дорогою, як золото. От у жадобі забагатіти пани — власники солеварні примушували зваричів не лише варити сіль із сировиці, яка витікала із землі, а й гнали їх усе глибше під землю, щоб добувати дорогу кам’яну сіль. Дух, який панує у підземному світі, дуже розсердився на тих, хто вторгався в його володіння. Одного разу, коли пан — власник бані прийшов потішити свої неситі очі видобутими з-під землі брилами дорогоцінної солі, земля над копальнею раптом запалася, і утворилося озеро. А що воно виникло на місці солеварні-бані, то його й стали звати Банським. Це озеро й тепер остерігає, що пожадливість до підземних, як і всяких інших скарбів жорстоко карається.