Дуб Штефана чел Маре, Валя Кузьмина
Дубу, що росте на території Клішковецького лісництва (Глибоцький район), виповнилося вже більше 515 років. Історичний дуб, якому понад півтисячоліття і який, за переказами, був посаджений молдавським воєводою Штефаном Великим, зростає в Валя-Кузьмінському лісництві. На листі дуба в кінці літа часто можна побачити невеликі жовтуваті кульки. Їх появу викликає невелика комашка, яка таким чином відкладає яйця. На місці прокушеного листя утворюються нарости. Ці кульки називали чорнильними горішками і використовували їх для виготовлення чорнила.
Так, головною місцевою атракцією валя-кузьминці вважають саме цей старий дуб молдовського господаря Стефана Великого (Штефан чел Маре, Ştefan cel Mare). Дуб в лісі, стежка туди протоптана. Для місцевого переважно румуномовного населення дуб справді реліквія. Дерево, якому точно вже виповнилося 500 років, згідно легенди було посаджене Стефаном після славетної перемоги над польсько-литовським військом короля Яна Ольбрехта.
Ян І Ольбрахт мріяв посадити на молдовський престол свого брата Сигізмунда: Молдова розглядалася як зручний плацдарм для майбутніх війн з Туреччиною. Польська армія нараховувала близько 60-80 тисяч чоловік, з них від 5 до 10 тисяч були шляхтичі Речі Посполитої і ВКЛ. Спочатку все ніби йшло добре: люди Яна Ольбрахта взяли в облогу фортецю в Сучаві, де заховався Штефан Великий. Облога тривала чотири місяці - але не принесла результатів. В таборі поляків почалися хвороби. Коли військо Яна Ольбрахта пішло через гори в напрямку своїх домів, Штефан чел Маре зі своїми людьми (близько 22 тисяч вояків) напав на них біля лісу боярина Козьмина. 5000 гарно озброєних шляхтичів відразу потрапило в пастку: їхні лати і коні були гарними помічниками на полі битви, але у лісі... Ох. Коням тут не розвернутися.
За переказами, молдавани, більшість з яких не мала не те що лат - зброї, почали вирубувати дерева у лісі, кидаючи їх на супротивників, розділивши польське військо на невеликі, не поєднані між собою загони - і добиваючи його. Польськими ж мечами, які губили шляхтичі, а не мечами - то просто палицями і гіляками. Ті з поляків і литвинів, хто вижив, втекли за Прут, у напрямку Львова. Інші ж або полягли, або потрапили в полон. Пізніше поле битви Штефан ІІІ наказав розчистити і засадити дібровою (тією самою, Червоною). З посаджених поляками дубів начебто залишився лише один - той, який зараз і носить ім'я господаря Молдови.
Штефан був впевнений, що втратив в лісовій колотнечі не менше половини своїх людей, але, знову ж таки, за легендами, втрати молдаван були мінімальними. Хоча серед поранених під Козьмином був син і спадкоємець Штефана, майбутній господар Богдан Сліпий - саме тоді він втратив око, його осліпив списом польський шляхтич. Бояри, які були поруч з Богданом під час інциденту начебто розказували, що осліплений юнак продовжував битися, хоча й кричав від болю (наскільци ця інформація вірна, не маю уявлення). Серед трофеїв, які молдавани захопили у битві, були військові стяги Кракова, Львова та Сандомира та 9 прапорів менш значних міст і кілька прапорів дворянських родів. Сам Ян Ольбрахт при битві не був присутнім, він відразу відправився у Львів, навіть не зупиняючись на ночівлю. Хоча в нього попереду було ще два роки правління, в пам'яті він залишився королем, за якого загинув цвіт польської шляхти.
Румуни давно мріють поставити поблизу Валя Кузьмина пам'ятник Штефану чел Маре. Вода у Валі Кузьмині цінна, мінеральна і навіть лікувальна. Все та сама старенька пара, яка підвозила мене Валею Кузьмин на возі, розказала, що до 1949 р. частина села від церкви до меморіалу називалася Кодра Валеа Козьминулуй (кодра - ліс).
Вздовж колишнього автрійсько-румунського кордону збереглися окопи та ДЗОТи, які прикривали вузькоколійку, яка бігла через буковинські ліси в ті часи. На виїзді з села в бік Білої Криниці розташований цвинтар-меморіал воякам, які загинули в Першу світову війну. В 1936 р., коли Буковина була під владою Румунії, за сприяння австрійського уряду сюди були перезахоронені полеглі в ті часи й у інших куточках регіону. Десь саме тоді меморіал і набув того вигляду, який бачимо зараз. В центрі - колона з хрестом, по боках від неї чотири поховання, позаду - таблиці з іменами загиблих.
