Озеро Лебедин (Шешори)

Найближче проживання

Озеро Лебедин (Лебедине) знаходиться на висоті 650 м серед букового лісу і є заповідною зоною з 1978 року. Там є 17 видів рослин, занесених до Червоної книги України. В часи Радянського Союзу, озеро було дуже популярним місцем відпочинку не лише серед туристів, але і серед партійної номенклатури. Комуністичне начальство з Косова та Коломиї впевнено виїжджало на своїх елітних чорних «Волгах» з Яблунова аж до самого озера – дорога була набагато краща, ніж зараз. Тепер проїхати безпосередньо до озера зможе лише джип, але не туристичний автобус. Проте, на більшому відрізку дороги їхати можна без проблем на всіх видах транспорту, а далі потрібно йти пішки близько кілометра.

Часто від молодих косівчан можна почути, що в нас все таке нудне і нецікаве – тому варто їхати «чорт-зна-куди» і вже там точно є гарні краєвиди, справжні гори та глибокі озера. Проте, ніхто із них жодного разу не був на Лебедині. Я категорично не згідний із таким підходом до принад Косівщини – ми мало знаємо про наш район, тому і здається ніби тут немає нічого вартісного для туриста. Ми повинні цінувати своє і максимально рекламувати туристичні об’єкти району серед друзів та гостей з інших міст, бо окрім нас цього ніхто не робитиме.

Розташоване в лісі між селами Шешорами та Яблуновом, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл.

Озеро Лебедин між селами Шешори і Яблунів

Веломаршрут до озера з села Яблунів

Велосипедний маршрут середньої довжини, зате досить складний технічно особливо в другій його частині, призначений для рекреаційних подорожей, проходить по території Косівського району.

Початок маршруту біля автостанції селища Яблунів. Починаємо наш рух по вул. Івана Франка в сторону села Стопчатів, в північно – східному напрямку. На кільці повертаємо праворуч, переїжджаємо міст через річку Лючку і зразу за мостом ще раз праворуч на вул. Січових Стрільців.

Через сотню метрів на роздоріжжі ліворуч, дорога йде на підйом. По ліву руку розкинувся дендрарій Кутського держлісгоспу, закладений в 70 роках ХХ ст. Перетнувши міст починається грунтова дорога і пологий підйом до каплички від якої вліво вверх. Путівець заводить нас до листяного лісу, «пролітаємо» довгий затяжний спуск до каскаду ставків в урочищі Назарад.

За ставками нам праворуч і знову довгий затяжний підйом лісовою добре второваною дорогою в напрямку на південний-захід. Чим вище, тим більше підйом виполохується, а дорога серпантином траверсує гору Лебедин. В решті решт виїжджаємо на галявину.

Дорога прямо — на вершину Лебедин, з цього місця метрів 350 не дуже стрімкого підйому. Хто не полінується буде винагороджений спогляданням чудової панорами на Покуття, селище Яблунів, с. Стопчатів, м. Коломию.

Щоб потрапити до озера — з галявини праворуч вниз, досить стрімкий спуск, будьте уважні. Наявність простору для маневру є оманлива, особливо в нижній частині спуску. Озеро заховане в лісі, тут досить місця для відпочинку, є чудова джерельна вода. Від озера піднімаємось тією ж дорогою до галявини.

Озеро Лебедин між селами Шешои і Яблунів

Похід на озеро Лебедин

Довжина маршруту — 7 км, висота підйому — 300 м.

Незабутні враження на нас справляє природа, шум водоспадів. З центра села Шешори ідемо до присілка Гаршиці і піднімаємося стрімкою лісовою стежкою до гори Пасічна. Хто втомився, то через кілометр можна зупинитись на відпочинок в альтанці. Після привалу проходимо через потічок, біля якого облаштоване привабливе і зручне місце для зупинки і напившись криштально – чистої води, рухаємось далі.

Дорогою повертаємо ліворуч. Очі розбігаються від навколишньої краси. За лісом височіє гора Лебедин, приваблива у будь – яку пору року. Поволі піднімаємось стежинкою вверх, і трохи не дійшовши до піку гори, спускаємось вниз.

Перед нами овіяне легендами озеро Гуцульщини — Лебедин, яке розташоване на висоті 650 метрів над рівнем моря і займає приблизно гектар водного простору. Більша частина озера має водне дзеркало, але з боків і центру воно поступово заростає.

У навколишніх селах вам можуть розказати багато легенд, пов’язаних з цим озером, про те, як колись полюбилися бідний хлопець і багата дівчина. Батьки її не погоджувались приймати у сім’ю бідного зятя і не давали згоди на весілля. Тоді у безвиході втекли молоді далеко в гори, натрапили на озеро і в ньому повінчалися навіки, бо хотіли залишитися вірними одне одному назавжди, як лебеді.

Озеро Лебедин звідусіль оточене буковим лісом, за яким простягається смуга лук. На луках, особливо на південно-західному схилі часто зустрічаються великі і малі болота. Розмаїтим є видовий склад рослин. На приозерній ділянці зростає низка малопоширених видів, властивих Карпатським лісам, таких як первоцвіт весняний, вовчі ягоди звичайні, папороть букова , фегоптерис дубовий, пухирник ламкий. На заболочених місцях переважають пухівково-осоково-різнотравні угруповання. Цікавим і багатим є тваринний світ. Неподалік озера можна зустріти карпатського оленя, косулю європейську, дикого кабана, саламандру плямисту, зайця, лисицю.

Далі ідемо стежкою: праворуч скали, височіє хребет Брусний (950 м. над рівнем моря), на ньому знаходиться канатно-бугель ний підйомник, яким з задоволенням користуються любителі гірськолижного спорту.

Ліворуч повертаємо до автодороги, тут видніються лисини полонини Росохатої. Доходимо до печер Довбуша, від центральної дороги до них 200 метрів, а підхід важкий, тому що скальні стіни тут майже прямі. Печера має форму прямокутного тунелю довжиною 27 метрів, шириною 1-1,5 метра і розміщена у стратегічному місці неподалік колишньої важливої возової дороги, що з’єднувала Космач, Брустурів і Шепіт з Пістинем, Косовом і Яблуновом.

Намилувавшись природою і навколишнім середовищем, повертаємось на автодорогу і добираємось до Шешорів.

Озеро Лебедин між Шешорами і селом Яблунів

Легенда про озеро Лебедин

Саме озеро хоч і не велике, але оповите древньою карпатською містикою. Історія його назви пов’язана з татарськими нашестями. Досягло воно і Шешор. Чорним вихором наскочили татари на обійстя заможного шешорського газди Подерейчука. Загарбали все його багатство і наказали відвести їх на відпочинок у тихе місце, щоб ніхто не заважав. Попрощався добрий газда зі своєю єдиною красунею-дочкою, але татари для більшої певності забрали і її. Боялися зради. Довго блукав Подерейчук густими лісами, високими горами з навіженими бусурманами, аж поки не вивів їх на затишну рівну поляну.

Відпустили чужинці провідника, а його доньку залишили як заручницю. Розіклали вони велике багаття і з’юрмилися біля нього, щоб хоч трохи зігрітися. Старий гуцул стояв неподалік на горі, спостерігав за ними і зрошував лице гіркими сльозами. Крига могутнього озера почала швидко танути під вагою людей, нав’ючених нагарбаним багатством коней, розкололася на куски і холодна вода вмить накрила усе своїми хвилями. Над голубінню озера рознеслося розпачливе «Тату!» і тут же раптом злетів над водою прекрасний лебідь. Він змахнув могутніми крилами над Подерейчуком і зник у глибині небесних зір. Розгублений батько надіявся втримати дочку, простяг широкі руки, але її вже ніде не було. З туги він так і застиг над озером могутнім дубом.

Звичайно, що це не єдина легенда, пов’язана з озером. У навколишніх селах можуть вам розказати ще про те, як колись полюбилися бідний хлопець і багата дівчина. Батьки її ніяк не погоджувалися приймати у свою сім’ю нехай красивого та працьовитого, але бідного зятя, тому не давали згоди на весілля. Тоді у безвиході втекли закохані далеко в гори, натрапили на озеро і в ньому повінчалися навіки, бо хотіли залишитись вірними одне одному назавжди, як лебеді.

До речі, цього літа працівники національного парку «Гуцульщина» також промаркували цікавий маршрут до Мертвого озера в селі Шешори, яке знаходиться на хребті Карматура (Кормитура) на висоті понад 800 м. Йти туди треба з полонини Росохатої. Як бачимо Косівщина є цікавою не лише як край гуцулів, великих скель та цілющих джерел – маємо ще й таємничі та містичні озера! Отож, мандруйте і будьте щасливі!

Маркування до озера Лебедин