Манявський Блаженний Камінь

Було це дуже-дуже давно, здається, тоді, коли Галич ще звався столицею князя Данила. Отож із Київської Печерської Лаври два ченці за якусь кару були вислані у світ. Ішли вони село від села, місто від міста й за піврік своєї мандрівки зайшли в сторони Карпат. Один чернець мав із собою золотий хрестик, а другий чернець – пляшку води з джерелом Печерської Лаври та ще вагу. Ціль їх була – скрізь, куди переходитимуть, важити воду різних околиць, а котра б вода рівнялась вазі Печерського джерела, так на цьому місці мали заснувати скит. Так мандруючи, знайшли вони Бистрицю коло Солотвіни та задумали по довгій мандрівці відпочити. Помолились Богові, поживились дикими овочами, яких у цих лісах було багато, відтак стали готуватись у дальшу дорогу. Але тільки знизились з берега Бистриці, щоб зважити воду, стрінули молодого рибака, який сидів над берегом і ловив сіткою рибу… Рибак, побачивши ченців, обійшовши з ними дуже чемно, а дізнавшись,3 звідкіля вони та по що прийшли в ці краї, попросив їх, щоб загостили до його печери. В дійсності не був це звичайний рибак, тільки чорт, якого кажуть послав Люципер на цей світ вигнати з цього місця тих монахів, щоб не важили воду з Бистриці та не будували на цьому місці скиту. Ченці не підозрювали жодної зради, дались намовити, а коли ввійшли в печеру рибака, тисові двері печери з великим гуком зачинились. Ченці цього зажахались, бо пізнали по уладнаною в печері, що це хитрощі злого духа – крім стола, а властиво не стола, а пенька, який заступав у печері стіл, не було нічого. Наразі заспокоїлись, чекаючи кінця – що з цього вийде. Рибак попросив їх сідати коло цього пенька, а сам вийняв із якогось закамарка великий камінний збаноку з вином та горнятком й почав частувати. Ченці ще не припускали зради й дали намовитись. Налили вина до горняток, а коли почали пити, перехрестили вино. Рибак обурився й попросив їх цього не робити. Ченці, коли почули таке, зрозуміли, що опинились в приятеля злого духа. Отже, вони не пили, тільки попросили його, щоб випустив їх із печери. Рибак зареготав, кажучи "Я випущу вас тоді, як підпишете мені, що залишити зараз цю країну та підете туди, звідкіля прийшли!" По цих словах знявся великий шум і явилось багато чортів.

Отже, ченці опинились у великій скруті. Чернець, який мав золотий хрестик, приклав його до дверей, які зараз відчинились. Він вийшов з печери. Другий чернець, який мав воду, побачив чортів коло себе, почав кропити свяченою водою, посуваючись усе далі й далі вперед. Чорти побачили піду над собою, почали рити землю й тікати виритою норою, аж вийшли на місце, яке нині зветься Манявою, а за ними вийшов і чернець. Помолившись Богові, присів він, змучений, під лісовим кущем відпочити. А треба знати, що тоді ще ніяких сіл тут не було, лише густі ліси, в яких вільно множилась всіляка звірина. Отже, не швидко ці два ченці знайшлись, понеже один зістав при брусних дверях, а другий норою відійшов дуже далеко. Так вони цілий місяць блукали по лісах, не знаючи нічого один за одного.

По місяцю сталось, що один подорожній, переходячи тудою, стрінув першого ченця при брусних дверях, і той оповів йому свою страшну історію з рибаком та скаржився, що стратив свого брата ченця… Подорожній перебув з ним одну ніч, а другої днини пустився в дальшу дорогу, де по якімсь часі стрінув другого ченця, який оповів йому свою пригоду з чортами. Подорожній оповів про зустріч з першим ченцем, і таким способом обидва ченці знову зважили воду, і якраз вона рівнялась вазі води з джерела Печерської Лаври. Отже, тут було їм призначено осісти. Вибрали відповідне місце на монастир. Написали до Києва й дістали поміч на будову скита.

Але поки вибудували скит, ці ченці перебували під Блаженним каменем. Він служив їм за чернечу келію і каплицю. Колись виглядав він інакше, не так, як нині його бачимо. Монахи не засіли одної хвилини, працювали щоденно коло Блаженного каменю. Прочистили кущі тернини для вигідного приступу, зробили городжені двері, а перед печерою завели гарний город, де садили ярину та сіяли збіжжя. У цій печері пережили ченці багато літ.

Блаженний камінь височить майже за кілометр від мосту на річці Манявка. Йти до нього треба лісовою дорогою, що про лягає поруч зі Скитом, монастирський озером, а далі гірською долиною на південний схід до критого дерев’яного місточка, звідки до Блаженного каменю - 300 метрів. Перейшовши місточок, крутосхилом, підіймаємось вгору стежиною і посеред гори звертаємо праворуч.

Камінь – брила із гротом нагадує велетенський Горган з отвором, схожим на пащу застиглого динозавра. Грот цей і є давнім житлом ченців – скитом. Його розміри – 10х3 метрів. З цієї брили віками витікала вода. Про камінь і джерело писали Іван Вагилевич, Яків Головацький, Антін Могильницький та інші. Багато легенд та переказів записано з народних уст.

Цікаві повідомлення про Блаженний камінь подав Леонід Мацкевий у доповіді на конференції до 100-річчя від дня народження Юліана Целевича 1993 року: "У 1977 1 1979 роках на території Скиту Манявського паралельно з реставраційними роботами проводила дослідження Прикарпатська археологічна експедиція Інституту суспільних наук Академії Наук України. Особлива увага звернута на грот Блаженний камінь, поряд з яким під час розвідкових обстежень були знайдені кам'яні вироби, віднесені до мезоліту (епохи кам'яної доби 8 – тисяч років до народження Христа)".

Юліан Целевич у вірші “Спокуса і блуд іноків” повідомляє, що саме в цьому гроті, в печері іноки “знайшли гарний притулок”. Можливо, що у язичницькі часи то було капище. Іван Вагилевич припускає, що перші монахи поселились тут ще 1281 року. Згодом Іван Франко назве їх “першими апостолами Карпатського Підгір'я”.

У “Нарисах історії Скиту Манявського” (1994), вміщеного галицьку легенду про Блаженний Камінь. ЇЇ записав галицький письменник Сильвест Калинець.