Косів

Косів - місто в Україні, районний центр Косівського району Івано-Франківської області, адміністративний центр Косівської районної ради, адміністративно-торговельний осередок галицької Гуцульщини. Розташоване біля підніжжя Українських Карпат (Покутсько-Буковинські), у долині річки Рибниці, притоці Прута. Висота над рівнем моря - 300-450 м. Відстань до: Івано-Франківська - 92 км, Коломиї - 35 км, Верховини - 33 км, Чернівці - 78 км, Яремче - 76 км. Автомобільне сполучення: Івано-Франківськ - Коломия - Косів, Яремче - Коломия - Косів, Чернівці - Снятин - Косів, Кам'янець-Подільський - Косів. Найближчі залізничні станціі: станція Вижниця - 12 км і станція Коломия - 37 км. Найближчі аеропорт в Івано-Франківську - 93 км. Вершини біля Косова: гора Зіняків Верх – 710 м, гора Каменистий – 632 м, гора Острий – 584 м, гора Голиця – 691 м, гора Михалків – 812 м, гора Баранівка – 561 м, гора Хоминський – 816 м.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 16 липня 2001 року № 878 "Про затвердження Списку історичних населених місць України" Косів одержав статус історичного міста. У вересні 2004 року місту Косів надали новий статус - місто-курорт Косів. Косів - це найбільший центр прикладного мистецтва в Карпатах. Згідно з одною легендою назва походить від слова "кос" (гуцульська назва дрозда), яких у лісах, що оточують Косів, було дуже багато. По іншій легенді, князь Данило Галицький послав свого боярина Косича в гори з наказом зміцненя кордонів Галицької землі. Косич оселився в дикому гірському краю і його ім'ям було названо поселення.

Найдавніша історична згадка про Косів відноситься до 1424 року: великий князь литовський Свидригайло подарував село "вірному слузі" Максимові Владу Драгосиновичу. Поселення стало містом у другій половині XVI століття за польсько-литовської доби завдяки цінним покладам солі. До того часу за чверть милі від села Косів (тепер Старий Косів) існувала соляна баня, у якій із добутої сировиці виварювали сіль. І село, і баня були королівською (державною) власністю - і тому адміністративно входили до Снятинського староства та підпорядковувалися старості - представникові короля. Снятинські старости, користуючись своїм правом, орендували косівську баню та мали з неї дохід, а приблизно в 1560 році тодішній староста Генчинський заснував при ній містечко Риків. Після його смерті піддані та слуги Юрія Язловецького, якому дісталося в земельне орендне володіння село Косів, учинили збройний наїзд на Риків і зруйнували його, а соляну баню захопив Язловецький.

За якийсь час містечко було відновлено під сучасною назвою: податковий реєстр 1579 року, поряд із назвою "Koszow, villa" (Косів, село), фіксує "Koszow, oppidum" (Косів, містечко). У цьому ж документі Косів виступає як приватне містечко, власник якого - син Єжи (Юрія) Язловецького Міхал. Опинившись у шляхетській власності, Косів відокремився від Снятинського староства й утворив разом з чотирма селами окрему Косівську волость у володінні Міхала Язловецького. До розпаду Польського королівства Косів залишався приватним - і передавався у спадок від одного власника до іншого. Двічі місто було спалене й знищене: восени 1621 року - турками, татарами, волохами (підданими Османської імперії), а в лютому 1624 року - буджацькими татарами.

Видобуток та виробництво солі вимагали зайнятості багатьох робітників і ремісників. Чудовий клімат приваблював сюди поселенців, завдяки чому добре розвинулось садівництво. Дбаючи про збільшення прибутків, власники Косова заохочували євреїв різними привілеями тут поселятися, а ті успішно займалися торгівлею, орендою маєтків та промислових закладів (солярня, млини, корчми та ін.), збиранням податків тощо. У центральній частині (середмісті) переважало єврейське населення, а на околицях, що були спершу окремими селами (Монастирське і Москалівка), жили переважно українці. У Косові разом із його околицями налічувалось близько 50 відсотків українців, 35 - євреїв і 15 - поляків. Багато з них швидко збагачувалося. Це привертало увагу опришків. Вони часто нападали на місто, зокрема під керівництвом Василя Лунги (1698), Пинті та Пискливого (1704), Баюрака (1750). Приблизно 1740 року до шляхетського двору в Косові підступив Олекса Довбуш і чомусь "посилав рушниці до двора", але не нападав. Після страти Довбуша, за легендою, один з шматків його тіла польська влада розмістила на Міській горі для залякування опришків. 1759 року у зв'язку з активізацією опришківського руху було організовано головну стоянку карального війська проти опришків, яке очолив Тадеуш Дідушицький, тодішній власник Косова, галицький хорунжий.

За австрійських часів життя стало впорядкованішим. За патентами від 1773, 1778 і 1786 років, спрямованими на одержавлення солі, косівські соляні маєтки, тобто містечко з довколишніми селами, перейшли з приватної власності в державну. Адміністративно воно кілька років належало до Червоноруського округу ("циркулу"), згодом - до Станіславівського і, нарешті, Коломийського. З упровадженням 1867 року нового устрою Косову надали статус повітового міста, унаслідок чого вся адміністративно-політична влада була передана повітовому управлінню - староству, очолюваному старостою та підпорядкованому безпосередньо галицькому намісництву у Львові. Крім солеваріння, розвивалися мистецькі промисли - різьба, вишивка, килимарство, кераміка. 1850 року було засновано ткацьке товариство, Косів став центром ткацтва. 1882 року ткацьке товариство заснувало ткацьку школу. Наприкінці XIX століття почала розвиватися дуже перспективна курортна галузь.

Косів славиться узорними тканинами - художніми виробами ручного ткацтва, які використовуються для оздоблення житла і виготовлення одягу. У 2-й половини 20 століття поширеним типом художніх тканин узорноткані верети з поперечними смугами, ліжники, поліхромні пояси з багатим візерунком та ін. Широкого розвитку косівські узорні тканини набули з 40-х років ХХ століття. В цей період у Косові та навколишніх селах створено ряд ткацьких артілей, які згодом укрупнено і реорганізовано у фабрики. Найбільшу кількість художньої текстильної продукції виробляють тепер у Косові "Гуцульщина" та художньо-виробничий комбінат. Художні тканини (килими, верети, ліжники, накидки на крісла, рушники, скатерки, пошивки, одягові тканини тощо) виготовляються в основному з вовняної пряжі. Техніка виготовлення косівських узорних тканин здебільшого човникова, але поширена й килимова, застосовують також і ручний перебір та ткання дощинкою. Найбільш характерними для косівських тканин є поперечносмугасті узори, виконані в яскравих, золотисто-жовтих кольорах, що доповнюються блакитним, зеленим, фіолетовим та білим.

У рамках українського національного відродження, що відбувалося у всій Галичині, у Косові на зламі XIX-XX століття значний вплив мала Українська радикальна партія. Одним із засновників її, поряд з Іваном Франком та іншими діячами, був косівчанин Михайло Павлик. Діяли товариства "Січ", "Воля", "Жіноча громада", "Просвіта". 19 липня 1914 року зведено пам’ятник Тарасові Шевченку. У червні 1914 року було створено перший відділ стрілецтва "Кіш Січових стрільців". На початку перщої світової війни повітова управа УСС набирала добровольців для боротьби на боці Австрії. Від осені 1914 року до початку літа 1915 і від літа 1916 до літа 1917 років Косів двічі захоплюла російська армія, яка при відступі чинила страшні погроми й грабунки. Після розпаду Австро-Угорщини (листопад 1918 року) була встановлена Західно-Українська Народна Республіка, яка проіснувала до травня 1919 року. З 26 травня до кінця серпня місто було захоплено румунськими військами. Згодом разом з багатьма іншими землями Західної України увійшло до складу Польщі і Косівський повіт включений до Станіславівського воєводства.

За Польщі продовжували розвиватися мистецькі промисли, зокрема, виробляли продукцію килимарні "Гуцульське мистецтво", Грунковського, Медведчука, Гільмана, трикотажні Шніберга і Рунда. Особливо збільшився приплив літників і курортників, річна відвідуваність яких становила близько 3 тис. осіб, а обслуговувала їх широка мережа пансіонатів. Розквіт соляної промисловості гальмувався, а в 1938 році солярню було остаточно зупинено. 

1 квітня 1929 р. розпорядженням Ради Міністрів місто Косів було значно розширене за рахунок приєднання частин сіл Старий Косів і Вербовець, а 26 березня 1934 року територія міста розширена шляхом приєднання села Москалівка. 

22 вересня 1939 року в Косові була встановлена радянська влада. Під лозунгом допомоги пригнобленим "братам-українцям" були націоналізовані пансіонати, килимарні, млини, крамниці та інші господарства, що контролювалися переважно поляками та євреями. Почала працювати середня школа з українською мовою навчання. На базі ткацької було створено багатопрофільну промислову школу гуцульського мистецтва. Одночасно радянська влада ліквідувала українські політичні партії, організації, кооперативи, а в ніч на 19 грудня 1940 року в пошуках уявних "ворогів народу" було заарештовано й знищено 18 чоловіків.

На початку німецько-радянської війни, Косів 1 липня тимчасово захопили союзницькі з Німеччиною угорські війська, які грабували крамниці, пансіонати, оселі, звідки забирали посуд, білизну, столи, крісла, малюнки, вікна, двері й усе це вивозили в Угорщину, однак утворенню української адміністрації не перешкоджали. Німці, перебравши в серпні владу від угорців, розпочали серію терористичних акцій: у перші ж дні негайно арештували й розстріляли діячів ОУН, які при угорцях масово вийшли з підпілля. 16-17 жовтня 1941 року рано-вранці німці несподівано оточили єврейські квартали, вигнали всіх на вулиці й колонами проводили до в'язниці, а звідти підвозили Пістинською вулицею до гори, а потім відвели до великих ям, викопаних на Міській горі. Примушували роздягатися, а тоді підводили до краю ями і вбивали пострілами в голову. Не було пощади ні жінкам, ні старим, ні немовлятам. Решту вивозили в гетто (Коломия) і згодом розстрілювали в Шепарівському лісі. Сотні людей забрали на роботу до Німеччини; створили штучний голод.

Для захисту населення від сваволі німецької влади в червні 1943 провід ОУН організував у карпатських лісах Українську Народну Самооборону (УНС), яку 27 січня 1944 було включено до УПА.

31 березня 1944 року Косів захопила Червона армія, а гірський терен за містом - угорці. До літа місто залишалось на лінії фронту, унаслідок чого зазнало значних руйнувань. Після невдачі тривалих визвольних змагань УПА та СБ (таємна поліція ОУН) удруге запанувала більшовицька влада, яка розправлялася з підкореним народом, організовуючи розстріли та депортації "ненадійних елементів". У повоєнний період вона гальмувала розвиток курортництва, натомість пріоритетності надала народним художнім промислам, були різьбярська артіль "Гуцульщина" та килимарські фабрики ім. Тараса Шевченка та ім. Івана Франка, на базі яких 1968 року почали діяти виробничо-художні об'єднання "Гуцульщина", художньо-виробничі майстерні Спілки художників.

У 1969 році в Косові було засновано один з перших рок-гуртів в Україні - "Гуцули". Після відновлення Україною незалежності зусилля Косова було спрямовано на відродження культури, духовного життя, економіки. У цьому напрямі діють різні громадські організації, політичні партії, церковні громади, а також міська влада, яка виклопотала спеціальний статут курортного міста.

Косів має надзвичайно великий потенціал, щоб стати культурним центром Гуцульщини. Для цього є усі передумови - митці, що передають уміння з покоління в покоління, визнані художні школи, поетичність косівчан, і розташування в серці Гуцульщини. Край легенд та переказів, місця слави опришків, мальовнича природа окреслює стратегію розвитку Косівщини у напрямку розвитку туристичного бізнесу. За кількістю зелених насаджень на душу населення Косів 2004 року входив до першої вісімки міст України (65,2 м² на 1 мешканця - при міжнародній нормі не менше 20 м²).

На День міста проводиться фестиваль "Лудинє" (7 липня) - фестиваль автентичного та сучасного одягу із фольклорними елементами.

Національний природний парк "Гуцульщина" створений 14 травня 2002 року. Протяжність Парку з північного заходу на південний схід близько 29 км, а з північного сходу на південний захід – 20 км.  Туристичні маршрути: 6 найближчих гірських пішохідних маршрутів: 1. Міська гора 2. Михалкова 3. Хребет Голиця 4. Сопка (Зіняків Верх, Стіжки) 5. Каменистий хребет 6. Хребет Острий. 

Канатно-бугельний витяг на горі Михалковій (висота 812 м над рівнем моря найвища у Косові) заснований у 1975 році. Довжина витягу  - 900 м, а гірськолижної траси - 1200 м. Перепад висот - 250 м. Кількість трас - 5. Швидкісний спуск - 1200 м. Слалом-гігант - 1000 м. Спеціальний слалом - 500 м.

Музеї і визначні місця

• Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини;
• Музей народної творчості з колекції Михайла Струтинського;
• Музей Косівського Державного інституту прикладного та декоративного мистецтва;
• Музей визвольних змагань Прикарпатського краю;
• Приватний музей-садиба гуцульського мистецтва родини Корнелюків;
• Приватний музей родини Стринадюків "КОКА";
• Музей сакрального мистецтва Тараса Стринадюка;
• Родинний музей кераміки Василя Стрипка;
• Домашній музей Геннадія Малявського;
• Домашній музей Івана Павлика;
• Домашній музей жіночих прикрас;
• Творча майстерня Іванни Козак-Ділети;
• Косівський базар (працює два рази на тиждень у четвер і суботу з 6.00 до 10.00) - найбільший ярмарок гуцульського народного мистецтва в Прикарпатті;
• Міська (Замкова) гора (450 метрів на рівнем моря) - панорамний огляд Косова та прилеглих територій, Покутсько-Буковинських Карпат.