Долішній Шепіт

Село Долішній Шепіт Вижницького району відноситься до Долішньошепітської сільської ради Чернівецької області. Перші згадки про поселення відносяться до 1490 р., коли навколишні землі були власністю Путнянського монастиря. Назва, кажуть, походить від першого мешканця, що втік від пана і переховувався біля тутешньої річки, слухаючи шипотіння води. З часом чоловік забрав сюди дружину з дітьми, потім почали селитися тут інші втікачі від панського гніту. Поселення дістало назву Шипот, згодом - Шепіт, а тепер - Долішній Шепіт. 

Село Долішній Шепіт розташоване в долині річки Сірет. Воно з усіх боків оточене горами. Від східних вітрів його захищають гори Томнатик і Лисничка. З півдня височать Магура та Плеща. На заході піднімається Фрунтя. На півночі долину замикає гора Мочарка. Гори увінчені віковими буками, вічнозеленими ялинами і смереками. Ця гірська територія довгий час була незаселеною. Населення села Долішній Шепіт перевищує 1300 осіб.

Стара церква Долішнього Шепоту була зведена у 1891 р., - храм згорів у 1975 р. У 1991 р. в селі зведена дерев'яна церква св. Іллі, де від 2010 р. зберігається частина мощей св. цілителя Пантелеймона.

В 15 столітті на Україні посилився феодальний гніт. Багато селян, рятуючись від кріпосницького гніту, втікали в гори. Сюди ще не протягнули свої щупальця пани. Перші втікачі вважали долину в Карпатських горах, якою протікала річка, зручним місцем, де можна оселитися. В 15 столітті почалося заселення Шепота. Про заснування Шепота існує легенда, записана М.В.Іванюком: "У долині понад річкою шумів смерековий гай, порізаний великими і маленькими потічками. Вода збігала по каміннях так живо, що аж шипіла, творячи безліч шипотів на річці чи потоці, де вода збігає з підвищення з великою швидкістю, творячи при цьому на течії баранці, котрі зникають аж на плесі.

Там, де сходиться Сірет з Лестуном, був сильний шипіт. Під ним переховувався в чагарниках чоловік, який втік сюди від панів. Дуже він любив те шипіння та жеботіння води, бо вона йому нерви заспокоювала, які зіпсували пани. Пізніше цей чоловік привіз сюди і жінку з дітьми та й збудував хату. Спочатку боявся усіх і не сходився з людьми, аби пан через них не довідався про нього. Але згодом розбезпечився і ходив скрізь. І до нього люди приходили на шипіт. А що його хатчина стояла нижче шипота, це вода вже не шипіла, а лиш жиботіла, то і його прозвали Жебчуком, хоч він, кажуть, родом був з Жаб’я, і мав би називатися Жибчук.

Жебчук мав діти і дружив їх з сторонськими дівками та парубками. Усіх одружених забирав на ґаздівство на Шипіт, де ще не було панів.

Хати будувати тут було з чого, бо смереки, як свічки, сягали хмар. Так виникло і село Шипіт з Жебчуків. Згодом його ще називали Шипіт на Сіреті. По другій світовій війні–Шепіт, а тепер–Долішній Шепіт."

В Долішньому Шепоті зараз немає на що дивитися. Колись була залізниця. Кажуть, ще десь залишилися старі рейки. Проте навколо – маса цікавих природний об’єктів для любителів гірського туризму: Лопушнянські водоспади, скелі Канашки, Серетські скелі, урочище Чимирнарське з водоспадами Чимирнарський Нижній Гук та Чимирнарський Гук.