Успенська церква, Глиниця

Особливістю Кіцманщини є те, що практично у кожному селі збереглися старі церкви, які представляють інтерес як для істориків, так і для туристів. Цікавий об'єкт – Успенська церква, яка знаходиться у селі Глиниця.

Успенська церква була збудована 1786 року (за іншими даними 1798) і є доволі незвичною для буковинської архітектури, особливо після останніх реставрацій, які дещо змінили її форми.

Незвичність церкви полягає у тому, що вона несе в собі риси архаїчного хатнього стилю буковинських церков, однак у той же час над бабинцем височіє трьохярусна дзвіниця. Останній її ярус був дерев'яний, однак після реставрації вже за часів незалежності його було перебудовано і зараз він під бляхою. У ході реставрації були зроблені 2 декоративні невеличкі куполи з бляхи. 

Церква – цікавий зразок архітектури для Буковини. Сама по собі вона являє тридольну безкупольну церкву з дзвіницею над бабинцем. Краси зовнішньому виду додають пілястри, ніші та інші декоративні елементи екстер'єру. 

Успенська церква розташована у самому центрі села за 30 метрів від головної дороги. Глиниці знаходяться на іншому березі річки Прут від села Дубівців. До них веде дорога, яка звертає із траси H-10 Чернівці – Івано-Франківськ. Відстань до Чернівців – близько 25 кілометрів. Зручно подорожувати власним транспортом. Також через село проїжджають всі автобуси, які прямують до Вижниці чи Путили.

Час роботи: для відвідування відкрита тільки у час недільних та святкових богослужінь.

Глиниця (1,5 тис. мешканців) сміливо може претендувати на звання найромантичнішого й наймузичнішого села Буковини. Стільки легенд, як Глиниця, не має жодне село краю. Перша розповідає, що на вершині гори, яка височить над селом, турки під час окупації побудували замок, де постійно влаштовували банкети та звозили награбоване у місцевих мешканців добро. В той час у Глиниці жила вродлива дівчина-відьма на ім’я Флоріка, яка добре зналася у травах і, навіть, вміла спілкуватися з деревами та квітами. Дівчина вирішила звільнити рідне село від турок, для чого приготувала приємний на смак напій, що мав снотворну дію і повинен був обеззброїти турків. Однак, коли Флоріка принесла своє зілля ворогам на вершину гори, турецький вожак запідозрив щось неладне та наказав схопити дівчину. Але це не завадило здійснити вродливій дівчині задум про знищення яничар: Флоріка протягнула руки до неба та попросила Бога, щоб фортеця разом з турками та пограбованим майном провалилася під землю. Так і сталося. Вранці мешканці Глиниці побачили, що замість фортеці на вершині гори височать величезні граби, на яких, начебто, перетворилися турки, а з під гори б’є джерело з чистою цілющою водою.

Друга легенда розповідає, що на вершині гори був сторожовий пост, з якого при гарній погоді можна було побачити башти Кам’янецької та Хотинської фортець. У разі наближення ворогів на вершині запалювали вогнище. А третя легенда межує з реальністю. Є фактом, що на початку XIX століття місцевий феодал Флондор переселив з Карпат до Глиниці декілька родин обдарованих циганських музикантів. Вони оселилися у присілку Фундоя, який отримав назву від імені їхнього ватажка. Циганські парубки охоче одружувалися з місцевими білявенькими україночками, а плодами їх шлюбів були віртуозні музиканти, які здобули слави не лише на Буковині. Палац Флондорів у Глиниці (до наших днів не зберігся).

Отже, за цією легендою в селі жила вродлива й неприступна дівчина. Глиницькі парубки навіть і мріяти не могли про таку красуню. Але одного для вона народила від цигана сина, якого назвала Алеко. Молода мати намагалася робити все для того, щоб дитина була щасливою: в день і вночі чатувала біля колиски, зверталася до потойбічних сил, і навіть поїхала в Карпати до мудрого чаклуна Таратута. Прохаючи ворожбита, щоб той зроби так, щоб хлопець мав честь серед людей, красуня намагалася обдарувати його цінними коштовними подарунками. Але чаклун нічого не взяв, кажучи, що і так зробить для дитини все, що просить мати. Лише скинув з голови красуні писану хустку і довго чаклував над нею. Пройшли роки, і хлопець став відомим музикантом-скрипалем на ім’я Алеко Цурцуман. Щоб послухати його гру, талановитого музиканта запрошували найзаможніші люди Чернівців, найдорожчі чернівецькі ресторани. А відомий австрійський композитор Ференц Ліст, почувши гру Цурцумана, закохався в його талант. Коли Алеко помер, на його похоронах грали оркестри, що йшли у десять рядів, а за його труною йшла така кількість людей, що похоронна процесія розтягнулася на декілька кілометрів. Алеко Цурцуман був першим з плеяди видатних глиницьких циганських музикантів. Грою його наступника Додка Керстенюка зачаровувався румунський король Карл. Іншій циганський музикант з Глиниці, Алика Паращук, разом з цілою капелою лаутарів грав на урочистостях на честь святкування ювілею творчої діяльності Миколи Лисенка, влаштованих в українському народному домі в Чернівцях. Назавжди ж Глиницькі циганські музиканти увійшли в історію української культури, коли зналися у зйомках фільму "Білий птах з чорною ознакою" - класики українського кінематографа, знятого за романам відомого українського культурного та політичного діяча Юрія Іллєнка, головну роль в якому зіграв талановитий кіноактор Іван Миколайчук. З Миколайчуком ми познайомимося поближче, завітавши пізніше до його рідного села Чортория, яке буде лежати на нашому шляху. До речі, світла пам'ять Юрію Герасимовичу Іллєнко, який вчора покинув цей світ…