Розтоки - село в Україні, в
Чернівецькій області,
Путильському районі, сміливо може претендувати на культурний та творчий центр Буковинських Карпат, адже причин для того більш, ніж достатньо. Розташоване вздовж річки Черемош (з потоками Скакунець, Свідовець, Вросолі) на відстані 25 км від Косова та 15 км від залізничної станції Вижниця. Населення — 2020 осіб.Неподалік від села розташовані знамениті Буковинські водоспади (до 18 м заввишки) і водоспад "Сіручок". Мешканці села - українці, котрі належать до етнографічної групи гуцулів.
Межує зі селами Білоберезка, Ясенів Горішній Верховинського району; Великий Рожин, Яворів Косівського району, Розтоки Путильського району Чернівецької області. Висота над рівнем моря центральної частини — 400 м. Присілки, кутки: Село, Опари, Луги, Вологи, Підпасіки, Губки, Підстінки, Запогар, Манівлоги, Рабинець. Урочища: Глиняне, Причівок, Чопаги.
Територія, на якій було засноване село, в часи середньовіччя входила до складу давньоруської держави - Київської Русі, пізніше Галицько-Волинської держави. З кінця XIV століття Буковина підпадає під владу Молдовського князівства. Перша письмова згадка про село датується 1500 роком. З 1775 - у складі Австрійської монархії, частина імперського краю Буковина. З 28 листопада 1918 року село, як і весь Буковинський край, окуповане Румунією. Водночас з 1918 по 1939 рік село перебувало у прикордонній зоні Румунії та II Речі Посполитої, кордон між якими пролягав річкою Черемош.
У Розтоках часто бував Ю. Федькович; це місце його просвітницької діяльності. Поет працював тут вчителем і написав ряд віршів, один з яких містить пророцькі слова про соборну Україну. Розтоки були не без підстави оспівані Лесею Українкою. Направляючись на відпочинок до Буркуту у 1901 році в листі Ользі Кобилянській поетеса писала наступне: "Раз заїхали на високу гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, - кажуть, що то зветься Розтоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би".
Після підкорення в 1969 році Ельбрусу, Володимир Івасюк повертається на Батьківщину і мандрує Карпатами. Михайло Івасюк, батько композитора, писав в своїй книзі "Монолог перед обличчям сина": "Володя записує народні пісні. Відвідує село Чорторию, гостює в надзвичайно співучій родині Миколайчуків. Його чарують брати славнозвісного кіноактора Івана Миколайчука, записує від них чимало народних пісень, які ми часто виконуємо в родині. Ціною будь-яких зусиль йому хочеться знайти тлумачення поетичної загадки – червоної рути, яка зав'язла йому в серці...". Розібратися з цією загадкою допомогла поїздка в липні 1970 р. до села Розток. Композитор їхав разом з ансамблем танцю "Вітерець" Чернівецького палацу залізничників. Їхали не просто так, а на зйомки фільму "Білий птах з чорною ознакою".
Місцеві жителі розповідають Володимиру Івасюку легенду про червону руту, дивовижне гірське чар-зілля. В Розтоках "з'являється остаточний варіант тексту, який і прозвучить 13 вересня в ефірі Українського телебачення у передачі "Камертон доброго настрою". Мабуть, Володимир добре вподобав собі Розтоки (справжня перлина Карпат!), бо коли у 1975 році Віктор Стороженко вирішує зняти фільм "Пісня завжди з нами", в якій Софія Ротару виконувала шість Івасюкових пісень, то для зйомок вибирають саме Розтоки".
В центрі села стоїть велика дерев'яна Успенська церква. Зведено храм ще в 1846 році - для Буковинських карпат - майже в доісторичну епоху. Кольору церква яскраво-жовтого, відполірована до блиску, а вхід до храму один в один повторює звичні сільські веранди - з заскленими дверима і якимось таким совковим духом. Храм типовий для Путильщини: на кам'яному фундаменті, тризрубний, триглавий. Верхи пірамідальні і майже однакові за висотою. Бабинець і нава в плані прямокутні, а апсида має п'ять сторін. Верхи колись були обшиті гонтом - може бути, зараз не перевірити, все під блискучою бляхою.
На північний захід від церкви стоїть така ж жовта і велика дзвіниця. Дерев'яна, два восьмерика на четверику. Має три яруси, а завершення неначе копіює верзхи самої церкви. Всередині дзвіниці - міні-храм. Все чисто і в рушниках. Та не це в церкві найцікавіше. І не колодязь. І не грушки, що сипляться до храмових дверей.
Найцікавішою тут є табличка на стіні храму, яка виходить на дорогу. Табличка ця, присвячена 50-літтю царювання австро-угорського імператора Франца-Йосипа, мене розчулила своєю безмежною простотою і наївністю. Зроблена в часи, коли неписемність була поширеним явищем і граматичні помилки не вважалися смертним гріхом, вона тішить нас, закомп'ютеризованих власників словників і дипломів.
Сіл з такою назвою по Україні безліч. Буковинські Розтоки мають легенду, яка пояснює походження імені поселення. Уроженка Розтоків Марія Влад так передає переказ: "Одного літа на початку XV століття випали нібито сильні дощі. Та такі, що всі потоки переповнилися водою і почали заливати долину в підніжжі гір. Мешканці змушені були переселитися на деякий час у гори. А коли дощі вщухли, і люди повернулися додому, побачили диво — долина була поділена навпіл невеликою, але бурхливою річкою. Люди спробували йти бродом до своїх помешкань і питали:
- Через (ріку) мож?
- Мож, мож! - казали першопрохідці на той бік. Так і назвали прозору річку - Черемош. А розточене надвоє річкою село - Розтоками. Галицькі, мої Розтоки, опинилися на лівобережжі, а буковинські - праворуч. Леся Українка, їдучи на початку 1900-х через гору Німчич підводою до водолічниці в полонинській місцині Буркут, зупинилася від казкового краєвиду. Вона описала, що побачила в долині обабіч ріки щось таке дивне, таке срібне, ніби мрія, ніби казка в серпанку яблуневого цвіту, з виринаючими банями церков... Їй відповіли, що це - Розтоки. Але велика українська поетеса вирішила, що це видиво не має назви, воно - неповторне!"
Гірська пошуково-рятувальна служба: м. Косів, вул. Над Гуком, 15 а - +38 (03478) 2-16-77, +38 (067) 342-04-97, +38 (03433) 9-32-76, +38 (067) 348-79-15.
