Великоберезнянський район

Великоберезнянський район - адміністративно-територіальна одиниця у північно-східній частині Закарпатської області, за 30 кілометрів від обласного центру. Населення становить 26 258 осіб (на 1 січня 2019) і площа - 809 км². Адміністративний центр - смт Великий Березний, знаходиться на відстані 40 км від міста Ужгород, на автодорозі та залізничній гілці, яка сполучає Львів та Ужгород. Ліквідований у липні 2020 року, у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи та включений до складу новоутвореного укрупненого Ужгородського району, до якого також увійшли колишній Перечинський, Ужгородський та частина Мукачівського районів. Адміністративно-територіально район поділяється на 1 селищну раду та 14 сільських рад, які об'єднують 32 населених пункти та підпорядковані Великоберезнянській районній раді. Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, роми, словаки, волохи, угорці.

Межує з Перечинським і Воловецьким районами Закарпатської та Турківським Львівської областей України. Західна межа є кордоном з двома закордонними державами - Словацькою Республікою та Польщею. Майже увесь район - мальовнича гірська місцевість, лісові масиви якої помережані долинами навколо річок та потоків. Найбільша точка району - гора Полонина Руна (1479 м). Трохи нижчими є полонина Гостра та гори Мала Равка, Кременець. Ці та інші вершини є складовими гірських масивів Українських Карпат.

Відпочинок на території Великоберезнянського району чудова можливість доторкнутись до історії краю, ближче пізнати таємниці древніх букових лісів, насолоджуватись чистотою гірського повітря та смакувати красою гірських вершин. Великоберезнянський район - один з найбільш екологічно чистих куточків України, адже, в районі повністю відсутні небезпечні промислові підприємства. Велика частина території району - це гори, що вкриті лісами; найвищою вершиною Великоберезнянщини вважається гора Лаутанська Голиця, яка має висоту 1374 м над рівнем моря. Місцевість багата на ліси, у тому числі букові праліси, та мінеральні джерела типу "Нафтуся", "Нарзан", "Єсентуки".

Районний центр селище Великий Березний. Поруч розташований міжнародний контрольно пропускний пункт зі Словаччиною. Через Великоберезнянський район проходить кілька десятків туристичних та велосипедних маршрутів.

Селище міського типу Великий Березний та найбільші села лежать у долинах по обох берегах річки Уж, яка бере свій початок у крайньому населеному пункті району (області теж, оскільки межує з Львівською областю через Ужоцький перевал) - селі Ужок. Місцевість району багата передусім на лісові (в тому числі і цінних порід) ресурси, мінеральні джерела, різні корисні копалини. Проте промислову розробку здійснюють лише з деревини, двох мінеральних джерел та щебеню.

Територія Великоберезнянського району була заселена ще у 1-му тисячолітті до н. е., про що засвідчують дані археологічних розкопок, зокрема вироби з бронзи та могильник. Перші письмові згадки про район (Великий Березний) датуються 1409 роком. У державному податковому списку за 1427 рік йдеться про те, що Великий Березний належить до володінь Ужгородської домінії графів Другетів. Відповідно до урбарію 1691 року теперішній район (центр і навколишні села) на правах округу входив у 4-ий дисткрит Ужгородської домінії графа Міклош Берчені, спадкоємця Другетів.

Такими ж давніми як Великий Березний (згідно з письмовими згадками) можна вважати села Люта, Малий Березний, Волосянка, Ставне, Стужиця, Чорноголова. Про інші населені пункти перші письмові згадки датуються останніми століттями, коли вже налагодилося централізоване управлінське економічно-соціальне життя краю.

Перекази і легенди зберегли пам'ять про опришків 17-18 ст. Івана Варгу, Миколу Васильчака та Івана Бецу, які керували загонами, що нападали на панські маєтки, мстили за нестатки і убозтво селян. Під проводом Івана Беци бунтівники у 1704 році оволоділи Ужгородським замком, а пізніше влилися у куруцьке військо Ференца ІІ Ракоці. З минулих століть передані сучасниками традиції лісорубської і деревообробної майстерності. У районному центрі ще в 17 столітті започаткувалася розгалужена і жвава торгівля. Судячи з густоти мережі сучасних торговельних закладів, ця ознака збереглася протягом віків.

На розвиток ремесел у районі, зокрема гончарства і куховаріння, великий вплив мали переселені у 1788 році словаки, які заснували у окружному центрі своє поселення. З того часу на розвиток культурних традицій краю мала вплив культура сусідніх словаків.

Дуже важливою подією для економічного і культурного життя району стало у 1894 році прокладання його територією залізниці, яка зв'язувала більші населені пункти не лише з обласним центром, а й Львовом.

У різні історичні епохи район, як і більшість території Закарпаття, входив до складу різних держав - Австроугорщини, Угорщини, Чехословаччини. Мінялися режими, насаджувалися різні мовні і культурні засади, але населення не нівелювало своїх яскравих традицій і звичаїв. До наших часів дійшли перекази, легенди, пісні, які свідчать про самобутню культуру лемків.

Велику роль у культурному житті району зіграло товариство «Просвіта», яке, починаючи з 20-х років, діяло дуже активно. Проводилися мітинги, політичні акції. Іван Шелепець організував театральний гурток, який об'їздив з виставами усі села району. У 1939–1949 рр. чимало членів товариства «Просвіта» поповнило ряди карпатських січових стрільців.

У роки Другої світової війни район був окупований хортистськими військами Угорщини, яка була союзницею гітлерівської Німеччини та залишила по собі фортифікаційну пам'ятку так звану Лінію Арпада. Молодь Великоберезнянщини воювала по різних боках фронту, адже частина була призвана в угорське військо, а частина поповнила ряди армії генерала Свободи, який виступав на боці Червоної армії. Тому з поля битви одні повернулися переможцями, відтак отримали статус ветеранів війни, а другі — безславними «союзниками ворога».

У ті роки по всьому світу розбрелося багато вихідців з Великоберезнянського району. Деякі з них стали у чужих країнах вченими, видатними діячами. Приміром, Іван Фізер з Мирчі став доктором філологічних наук, професором Гарвардського університету Сполучених Штатів Америки, Степан Лютянський з Волосянки став письменником у Чехії, Іван Каваль - поетом української діаспори в Німеччині та інші. 

Великоберезнянщина - місце компактного проживання лемків - етнічної групи українців. У селах Ставне, Чорноголова, Люта є фольклорні колективи, які часто представляють лемківську культуру на фестивалях та святкових заходах. Майстри народних ремесел різьбяр-інкрустатор Петро Куртанич, ткаля Марія Рогач, вишивальниця Марія Завадська, колесар Іван Цифра та інші зберегли до наших часів кращі традиції народних ремесел Ужанської долини.

Набуває розвитку готельний, кемпінговий та банковий бізнес. Розвиткові банкового, готельного, кемпінгового бізнесу сприяє відкриття у 1995 році державного митного переходу «Малий Березний» на кордоні з Словаччиною. Пожвавився взаємний обмін товарами, налагодилися спільні виробництва і партнерства. Ще у 1908 році Угорське міністерство землеробства створило неподалік сіл Стужиця і Тихий резервати букових пралісів «Стужиця» (площею 331,8 га) і «Тиха» (площею 14,9 га). На початку 20 ст. у селах району були притулки для туристів, а в Ужку на базі мінеральних джерел діяли два санаторії з 30 купальнями, військова лікарня і 5 вілл на 60 ліжок. Під час першої світової війни усе було зруйноване. У наш час найпопулярнішим місцем відпочинку на Великоберезнянщині є гірськолижний курорт Красія, розташований на схилах однойменної гори у селі Вишка. Територією району прокладено декілька пішохідних та велосипедних маршрутів.

Надзвичайно мальовничі краєвиди, унікальні праліси дозволили значну територію навколо села Стужиця оголосити частиною міжнародного (Словаччина, Польща, Україна) біосферного заповідника «Східні Карпати». Вчені, екологи закладали тут дослідні проби, намагалися захистити від людського втручання букові праліси на горах Кременець та Яворник. У 1995 році завдяки зусиллям вчених і екологів краю територія біосферного заповідника була оголошена ландшафтним парком «Стужиця». Тут працювали представники Корпусу Миру США, та проводили семінари вчені-природодослідники багатьох зарубіжних країн. Найбільший науковий інтерес представляють для сучасних біологів збережені у природному середовищі унікальні червоні лишайники, яких дуже мало на планеті і які давно занесені у Червону Книгу.

У вересні 1999 року територію ландшафтного парку було збільшено до 39,125 тис. кв. кілометрів, а Указом Президента України надано статус Національного природоохоронного парку. Тепер Ужанський національний природний парк справжня лабораторія дослідників Карпатських лісів. Тут проектується розвиток екотуризму, у якому зацікавлені і словацька та польська сторони. Чудові зони відпочинку розташовані вздовж річок Уж та Лютянка, хребта гори Яворник та біля гірських потоків.

Що побачити на території Великоберезнянського району? 

• Храм Святого Архістратига Михаїла XVII ст., у с. Ужок. Внесений до спадщини ЮНЕСКО. Це один з найвідоміших дерев’яних храмів Закарпаття, що розташований у селі Ужок, під Ужоцьким перевалом. Побудований на честь Святого Архістратига Михаїла у 1745 році, та з того часу служить людям місцем спілкування з Богом; 
• Церква cв. Трійці (1792), смт Великий Березний, Римо-католицький костел (1778), смт Великий Березний, Монастир ченців cв. Василя Великого (1742), с. Малий Березний;
• У районі чимало архітектурних пам'ятників. Найбільшу цінність мають дерев'яні церкви і храми - Церква cв. Миколая у селі Гусний (1655 р.), Церква cв. Михаїла у с. Вишка (1700 р.), Церква Покрови у с. Кострина (1761 р.), Предтечинська церква у с. Сухий (1769 р.), Церква cвятого Василія у с. Сіль (1777 р.), Церква cвятого Миколая у с. Чорноголова (1794 р.) та Церква cвятої Анни у селі Буківцьово (XVII ст. – 1791 р.) та Малоберезнянський чоловiчий греко-католицький монастир. Усі вони є зразками бойківської школи дерев'яної монументальної архітектури, прикрашені різьбою та орнаментами. Окремо пам'ятниками архітектури оголошено дзвіниці Ужоцького Михайлівського, Гусненського Миколаївського та Чорноголівського Миколаївського храмів.
• Видатна пам’ятка інженерної думки на Великоберезнянщині — залізниця, прокладена через Ужоцький перевал у 1905-1906 рр., коли Закарпаття входило до складу Австро-Угорщини. Найскладнішою ділянкою для будівельників був відрізок від власне перевалу до села Волосянка протяжністю 7,5 км з перепадом висоти 362 м. Було споруджено серпантини, мости, віадуки, тунелі, підпірні стіни. Більшість цих споруд пережили дві війни, багато природних катаклізмів і продовжують служити до нашого часу;
• На Великоберезнянщині проходить найдовший залізничний тунель Щербин-Сянки, довжина якого становить 908 метрів. Тунель з’єднує Закарпаття та Львівщину. 
• Ужанський національний природний парк, створений Указом Президента України в 1999р. площею близько 40000 га, розташований в басейні річки Уж від с. Забрідь до Ужоцького перевалу і є частиною міжнародного біосферного заповідника «Східні Карпати»; 
• Район сіл Стужиця – Ужок це територія, де розташовані найстаріші резервати бука лісового (1908). Саме тут збереглося букове криволісся на площі понад 55 га. Спадщина ЮНЕСКО; 
• Ужоцький перевал (883 м). Це один з шляхів, через які можна потрапити у Закарпаття зі сторони Львівської області та кордону з Польщі (напрям Самбір);
• Через Водороздільний хребет до району ведуть важливі транспортні перевали, що віками слугували людям: Ужоцький (889 м), Семенівський, Пшеленч Бескид. А біля села Княгиня знаходяться відомі мармурові печери. Між горами знаходиться відома Ужанська улоговина. Максимальна температура в районі (влітку) +40°, мiнiмальна (взимку) - 32°. Найбільш грозове місце України - Великий Березний, де припадає до 43 грозових днів на рік. 
• Найстаріші дерева України – «Дідо-дуб» та «Дуб Чемріон» у с. Стужиця. Вік дубів – 1200 років;
• У селах Ужок, Стужиця, Кострина, Сіль є мінеральні джерела типу «Нафтуся», «Нарзан», «Єсентуки».
• Урочище «Чорні Млаки» – місце падіння Княгинянського метеориту. 9 червня 1866 року о 16 годині 5 хвилин за місцевим часом, поблизу села Княгиня і Сіль, відбулася надзвичайно цікава подія – падіння найбільшого у Європі метеориту. Події розгортались між хребтами Стінка та Явірник. Метеорит з’явився вогняною кулею над містом Липтовський Мікулаш, пролетів у східному напрямку над словацькими містами Шаріш, Земплін, Пряшів (Словаччина) і, подолавши відстань більше 200 км, розірвався біля села Княгиня на висоті 40 км. Зразки його знаходяться в обласному краєзнавчому музеї, а також музеях Відня та Москви.
• Біля села Княгиня є карстові печери, які могли б зацікавити туристів. Найбільш популярні зони відпочинку знаходяться вздовж річок Уж і Лютянка, хребта гори Яворник і біля гірських потоків та схилів, зокрема це: Красія, Сіль. 

Заповідники, заказники, парки: 

• Парк (1866), смт Великий Березний (центр). Понад 250 рідкісних видів дерев, серед яких – гінкго дволопатеве, тсуга канадська, туя гігантська, черешковий та скелястий дуби. 
• Ботанічний заказник «Пасіки», біля с. Забрідь. Місцезростання пізньоцвіту осіннього (Colchicum autumnale) — рідкісного виду, занесеного до Червоної книги України. 
• Ботанічний заказник «Голаня» (Жорнавське лісництво). Букові ліси з домішкою ялиці білої, явора, ясена віком 70-120 років. Розташований у межах висот 700-800 м н. р. м. У насадженнях трапляється цінна форма явора «пташине око». У трав’яному ярусі є лунарія оживаюча (Lunaria rediviva), скополія карніолійська (Scopolia carnioilica) - рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України. 
• Ботанічний заказник «Ерташі» (Ставнянське лісництво). Охороняються високопродуктивні насадження сосни звичайної, а також сосново-букових, смереково-соснових та дубово-соснових (з дубом північним) культур. Вік деревостану — по- над 120 років. Це одна із найстаріших дослідних ділянок на території Українських Карпат. Культури висаджені тут ще в XIX ст. для вивчення росту цінних хвойних та листяних порід різних географічних рас у букових лісах з метою підвищення їх продуктивності та господарсько-технічної вартості. 
• Ботанічна пам’ятка природи гора Яворник. Ялицево-букові праліси віком 170-220 років з домішками явора, в’яза, ясена на висоті 1000-1050 м н. р. м.

Туристи, що відвідують Великоберезнянський район, кажуть, що це надзвичайно гарний край. Його обирають ті, хто шукає спокій та компанію природи. В районі розташований найпопулярніша гірськолижна зона Закарпаття – Красія. Проживання на території Великоберезнянського району забезпечується в готелях, турбазах, та садибах сільського туризму. Харчування в ресторанах, що пропонують страви кухні Закарпаття.