Привіт!
Куди ви вирушаєте?
Пошук
Пошук
Пошук
Пошук

Руїни костелу Святого Іоанна Хрестителя, Мужієво

Колись на місці руїн, які розташовуються з правої сторони від траси при в'їзді в село Мужієво зі сторони міста Берегово, знаходився костел Святого Іоанна Хрестителя. В більшості документів вказується, що він був побудований в 1117 році. Проте є припущення, що був зведений він ще раніше, а на початку 12 століття відбулась реставрація після руйнації будівлі.

Дослідник Імре Генсльманн вважав, що споруда побудована в 15 столітті. Його судження опирались на романський стиль побудови костелу. Свої міркування він підтверджував також півциркульними елементами вікон. Дослідники Карой Чані та Ґеза Лукс вважали, що церква була споруджена приблизно в 1300-х роках, такої ж думки дотримувався Алайош Дешманн. Елементи, які були характерні для початку 14 століття, на деяких територіях могли використовуватись значно пізніше при будівництві церковних споруд.

Риси церковної архітектури не дають можливість достовірно виявити час будівництва. Розташування та особливості західного порталу церкви дозволяють зробити припущення більш детального характеру щодо дати виникнення споруди. Деякі характерні особливості конструкції побудови відносяться до кінця 13 століття, проте риси обрамлення дозволять віднести її до більш пізньої епохи, наприклад, до кінця 14 століття чи початку 15 століття.

Багато історичних джерел свідчать, що 1337 роком датується перша письмова згадка про костел в селі Мужієво. Хоча, у 1330 році церква в цьому ж селі згадується у реєстрі папської десятини. В 14 столітті відбулась реконструкція костелу, в той час споруда набула готичних форм. В 1446 році культова споруда мала титул Діви Марії. До 1552 року будівля належала домініканцям, потім перейшла у розпорядження протестантів.

В 1657 році костел був зруйнований і з тих пір більше не відновлювався. Проте існують припущення, що вхідний портал костелу Святого Іоанна Хрестителя був переміщений у римо-католицький храм, який розташовується у місті Берегово. Історик, етнограф та археолог Тівадар Легоцький проводив дослідження споруди. У своїх записах він вказував дату виникнення храму  — 14 століття.

Засновник археологічного напрямку в розвитку угорської науки Флоріш Ромер та дослідник і художник Ференц Шульц також займались дослідженнями споруди. У 1864 році Флоріш Ромер, після огляду руїн костелу, зазначив, що скоро від споруди нічого не залишиться. Ференц Шульц в той час зробив ескізи костелу. В 1920-х роках на фрагментах будівлі були помітні сліди фресок, проте у наш час їх вже немає.

На сьогоднішній день від храму залишились руїни, проте храм є пам'яткою архітектури. Стан споруди підтримується місцевими жителями.

Культова споруда була побудована з самого початку у романському стилі. Будівля складалась з нефу та абсиди, які розділялись напівциркульною тріумфальною аркою. Передній фасад костелу створювався монументальною стрільчастою аркою порталу та гостроконечним фронтоном. План будівлі складається з двох об'ємних прямокутників. Костел був одноярусним, мурованим, складався з тесаних глиб, які використовувались невеликого розміру. В 14 столітті був перебудований, внаслідок чого будівля в стилі романської архітектури набула готичних рис. Після руйнації будівлі був збережений монументальний готичний портал, який розташовується на західному фасаді, також залишився гострокінцевий фронтон. Стіни нефу та апсиди збережені до середини віконних конструкцій. Східна та західна стіни нефу збереглись майже повністю. Їх фронтони уціліли на дві треті. При побудові церква була орієнтована престолом на схід. Її стіни були невеликих розмірів з армованими кутами. Для побудови стін використовувався ламаний камінь.

Конструктивні елементи церкви викладались з тесаного каменю. В структурі стін помітні різноманітні типи кладок. Внутрішні кути містять залишки штукатурки. Неф має прямокутну форму. До його східної частини приєднується апсида, що складається з однієї секції. Будівля була оточена однорідним цоколем, єдиним винятком слугувала ризниця та західний портал. У верхній частині профільний облом цоколя містить тонкий скіс. Там же міститься трохи більша за своїми розмірами пів-викружка, з якою сполучається валик. Також є менша за розмірами четвертинна викружка. У західному та південному кутах нефу містяться залишки коронного карнизу. В південному куті збережений нижній пласт, в західному куті  — складний профіль. Вільні кути апсиди підпирають контрфорси. Південно-східний контрфорс зберігся краще, ніж інші, хоча також зазнав руйнації.

Ось західної стіни нефу містить портал, який виступає з загальної площини стіни. У фронтальній стороні стіни знаходиться рама, що утворює сегментне завершення. Профіль рами з внутрішнього боку утворюється обломами. Колись внутрішню поверхню завершення наповнював тимпан, проте зараз, через руйнацію, неможливо визначити його вигляд. В одній із частин споруди містяться гнізда, які були необхідні для використання колоди-засову. Поверхня над порталом прорізується невеликим вікном з арковим завершенням. Південна стіна нефу посередині містить вибірку. На цій поверхні міг розташовуватись портал, який існував до початку процесу реставрації церкви у Берегово і який міг бути переміщений до неї. Південна сторона фасаду містить два вікна з однаковою конструкцією. До нашого часу збереглись лише нижні половинки. До процесу руйнації вони мали півциркульне завершення. При цьому їх бокові поверхні були скошені. Північна стіна нефу має горизонтальний виступ на рівні, де розташовується карниз. Західна сторона нефу зберегла сліди хорів.

Тріумфальна арка роз'єднує неф та апсиду. Арка має півциркульне завершення, а знизу на її колонах містяться цоколі квадратної форми. Колони мають продовження їх грані скошуються з двох сторін. Поверхня тріумфальної арки містить залишки розписів, які були виконані раніше. В записах дослідника Флоріша Ромера йде мова про дату, яку могли містити ці фрески. В стовпах тріумфальної арки знайдені витесані гнізда для балок. Фронтальна стіна над аркою зі стрілчатим отвором. Цей отвір слугує для з'єднання простору горища апсиди та нефу. Форми вікна нефу нагадують вікна апсиди. Проте вікна апсиди ширші, ніж вікна нефу. До 21 століття від них збереглись лише пластові камені, які розташовуються з самого низу. Архівні документи містять свідчення, що вікна апсиди були стрілчастими з трикутними орнаментальними прикрасами. Південна стіна нефа має заглиблення для седілії, в якої є сегментне перекриття. Продивляється місце, де колись знаходились двері ризниці. Проте жодних слідів її кам'яної рами не знайдено.

Північна стіна нефу містить квадратну нішу, невелику за розмірами. Є припущення, що в апсиди колись було нервюрне перекриття. Його залишки спостерігаються у кутах. Є певні залишки від сакристії. Вони збереглись у тому місці, де до сторони нефу та апсиди примикали її західна та східна стіна. Дослідники припускають, що у сакристії було пряме перекриття. На західному фасаді верхня частина фронтону містить зображення переплетеного подвійного прямокутника, який вписаний в загальне коло. Розуміння цього геометричного орнаменту розкриває Йожеф Чемеґі у спеціальній літературі і називає це ланцюговим хрестом. Такі орнаменти зустрічаються у пам'ятках романської епохи на території Угорщини. Кам'яна церква мала численні різьбленні деталі. Її архітектура була більш складною у порівнянні з іншими церквами, що розташовувались у сільських місцевостях. При побудові церкви використовувався єдиний метод будівництва.

Середньовічною спорудою вже довгі роки цікавляться науковці з різних країн світу. І ось нещодавно експедиція Ужгородського національного університету почала дослідження згаданого об’єкта. З 5 по 20 травня молоді науковці, студенти, волонтери старанно вели розкопки архітектурної пам’ятки. «Під час робіт дослідили два приміщення церкви – вівтарну частину та секрестія. При цьому було виявлено матеріал, аналіз якого засвідчує, що активність церкви припадає на початок ХV–ХVІІ ст. Але сподіваємося, згодом ще будуть знахідки, які вкажуть на ХІV ст. Оскільки цього року плануємо продовжити там дослідження основної частини церкви – нефу», – розповідає завідувач археологічного музею УжНУ, кандидат історичних наук Володимир Мойжес.

За словами дослідника, результатом праці стало виявлення безлічі цікавих знахідок. Експедиції вдалося знайти дві зламані шаблі, які датуються кінцем ХVІ ст. Відповідно до давнього звичаю, якщо шляхетський рід переривався по чоловічій лінії, шаблю ламали й хоронили разом із покійником.

«Судячи зі знахідок, можна зробити висновок, що дві шляхетські родини перервалися по чоловічій лінії, а останні їхні представники були тут поховані в кінці ХVІ ст. Також ми знайшли залишки одягу та прикрас –  ґудзики, виготовлені з металу, намистини. Виявили декілька монет, які можна датувати від ХV до початку ХVІІ ст. Було знайдено шпору ХVІІ ст. З цього періоду є багато кераміки, – каже дослідник. – До речі, коли ми проводили археологічні дослідження, то було встановлено, що церкву пограбували приблизно у другій половині ХVІІ ст. Можна зробити припущення, що відбулося це в 1657 році, коли польські війська під час походу на Закарпаття зруйнували цей храм і спалили село Мужієво. Судячи із залишків поховань у вівтарній частині та кількості контурів поховальних ям, можна дійти висновку, що там було поховано не менше 15 людей. Але збережені тільки п’ять поховань. До решти «приклалися» грабіжники. Варто зазначити, що ми знайшли сліди перекопів «чорних археологів». Відбулося це приблизно у 2005–2006 роках. Зрозуміло, що шукали вони там щось дуже цінне».

Як розповідає історія, цінність цього об’єкта визначається тим, що це одна із найстаріших кам’яних будівель краю. Про костел Святого Іоанна Хрестителя можна буде дізнатися більше після ще багатьох досліджень. Усі предмети, які були знайдені під час розкопок, потрібно детально очистити й дослідити, бо це вже музейні експонати – свідки історії. Дослідникам є над чим працювати. До цієї роботи залучають провідних істориків і науковців краю, щоб для майбутнього покоління пам’ятки історії стали культурною спадщиною, яку потрібно берегти і примножувати.

Фотографії
Найближчі маршрути
с. Луково, через г. Бужора до м. Свалява
с. Пилипець, через г. Гемба, г. Стій, с. Вовчий до м. Свалява
с. Кам'яниця – Анталовецька Поляна – с. Кам'яниця
с. Кам'яниця, через Анталовецьку Поляну, с. Ярок до м. Ужгород