Привіт!
Куди ви вирушаєте?
Пошук
Пошук
Пошук
Пошук

Народний музей "Бойківщина" створений в 1987 році в місті Турка силами бібліотечних працівників і діяв на той час як відділ бібліотеки. У 1997 р. музей “Бойківщина” отримав звання народного, а зараз діє як окремий структурний підрозділ відділу культури і туризму. Це скарбниця історії, обрядів, звичаїв, культури та побуту бойків. Містечко Турка вважається неофіційною столицею бойків – етнічної групи українців, що зберегли свою культуру, мову, історію та проводять тут бойківські фестивалі.

В музеї діють чотири виставкові кімнати. Це: кімната історії, кімната етнографії, кімната української діаспори, кімната о.Михайла Зубрицького. В музеї налічується 1538 оригінальних експонатів та 1641 книжкового фонду.

У приміщенні, де облаштували музей, колись був зубопротезний кабінет приватного підприємця Василя Дубравського. Кімнати були збережені у доброму стані, тож  ремонтувати їх не знадобилося. Над оформленням кімнати працював Микола Комарницький.

Відвідувачі мають змогу ознайомитись з історією виникнення Турки, життям і культурою бойків, а також побачити стенди з дерев’яними церквами бойківського типу які є в нас на Турківщині. В кімнаті етнографії відвідувачі побачать дерев’яні речі домашнього вжитку, старовинний одяг бойків та чудову бойківську вишивку. Також побачать взуття бойків, це: дерев’яники (довбаники) і ходаки. В кімнаті української діаспори відвідувачі ознайомляться з літературою, яка була видана нашими земляками за кордоном, а також зі сценічними костюмами хору «Гомін». В кімнаті о. Михайла Зубрицького відвідувачі мають змогу ознайомитись з творчою діяльністю отця Михайла Зубрицького. З його науковими дослідницькими працями, а також з його біографією життя та діяльності на Турківщині.

З давніх-давен, бойки живучи на землі, де багато лісу, використовували в побуті дерево. З дерева робили дерев’яний посуд, взуття, реманент для домашнього господарства. Так ми бачимо, що майже весь посуд зроблений з дерева: від ложки до миски, масляниці, горнята-двійнята, скопиць, гелетка, ночви, лопата для випічки паски, сільниця, колотівка,решето. Також ми можемо побачити дерев’яний стілець, виготовлений із суцільного кореня дерева, колесо до воза, дерев’яне ярмо в яке упрягали волів і орали поле, пранники, веретено, ціп, вила, граблі, шатківниця. Все це – речі домашнього вжитку в натуральному господарстві бойків. Все, що побачив бойко виготовляли і використовував в побуті.

Народилось немовля, чоловік виготовив дерев’яну колиску, яку прив’язував до стелі і виколисував дитя. А коли синок чи донька підростали, батько витесував дерев’яну іграшку і для дитини не було кращого нічого, ніж те, що було виготовлено батьківськими руками. А як було непросто виготовити ткацький верстат, чи ламанку, чи перетирачку  для технологічного оброблення льону а як цікаво і майстерно зроблено верстат для вичинки шкіри, або ручна січкарня. Також дерево використовували і в кузні. Наприклад, дерев’яний ковальський міх в поєднанні зі шкірою, використовували для подачі повітря для вогню.

А щоб заготовити сіно, чи щось привезти з поля, бойки навчились виготовляти віз.

Який гарний одяг мали наші пращури. Виткані та пошиті з домашнього полотна блузки, лейбики,  спідниці, запаски, чоловічі та дитячі сорочки, всі вони оздоблені вишивкою чи бісером. Підперезували одяг тканим поясом-крайкою. Кожне село має свою вишивку, свої барви кольорів. Бойкині  – жінки вродливі і веселі, тому і кольори використовували яскраві як у веселці.

А як милують око відвідувачів вишиті бабусиними руками рушники. По народному звичаю їх стелили молодим під ноги під час вінчання, прикрашали ікони на покутті, на рушнику з хлібом-сіллю зустрічали господарі гостей.

На ноги взували дерев’яники, які робили з дерева, переважно з липи, а дещо пізніше носили ходаки. Вже в 1939-40рр. заможні селяни шили собі чоботи або черевики. Із грубого «битого» сукна шили сердаки або гуні в яких ходили взимку.

Довгими зимовими вечорами бойки плели кошики із коріння дерева та лози. Використовували їх при викопуванні картоплі, збиранні грибів чи ягід. А жінки зимовими вечорами плели силянки, гердани, коралі з пацьорок чи бісеру. Використовували бойківський візерунок з яскравими кольорами. Жіноча шия та груди мали бути повністю закриті прикрасами.

Такі працьовиті, веселі на вдачу були наші бойки. Шкода, що хороші давні звичаї мало збереглися до наших днів.

Все це можна побачити в народному музеї «Бойківщина», що на Турківщині. Також можна послухати цікаву екскурсію про розвиток та історію нашого краю. А ще теренах Турківщини давні звичаї і обряди можна зустріти в небагатьох селах нашого району.

У музеї проходять різні тематичні екскурсії, уроки краєзнавства, народознавства та писанкарства, спільно з відділом культури і туризму, бібліотекою і районним Народним будинком працівники музею беруть участь у різних масових заходах та виставках, беруть активну участь у фестинах та Конгресах бойків, що проводяться на теренах Турківщини. Музей тісно співпрацює з дитячими садочками, базами відпочинку.

Народний музей “Бойківщина” щорічно проводить літературно-краєзнавчий конкурс ім. Мирона Утриска, в якому беруть участь конкурсанти не тільки з різних областей України, а й з-за кордону, зокрема Америки та Канади. Щороку музей видає підсумковий літературно-краєзнавчий вісник конкурсу “3 вершин і низин”, в якому друкуються кращі праці лауреатів та дипломантів конкурсу. Загалом кожного року Народний музей “Бойківщина” відвідує понад 1500 відвідувачів різного віку.

Ми щиро запрошуємо людей відвадати наш музей. Ви дізнаєтесь багато цікавого про наш славний бойківський край, про наші звичаї і обряди, про культуру бойків.

Здавна заселяли слов’яни Підкарпатський край. Дуже мало збереглося документальних матеріалів, що стосуються історії Турківщини. Відомо, що територія нинішнього Турківського району до середини ХІУ сторіччя являла собою подекуди заселену лісову пущу. Сама Турка, скоріше всього, взяла свою назву від давніх мешканців тутешніх пущ – турів, а не від турків, як дехто вважає. Перша згадка про Турку датована 27 червня 1431р. На підтвердження є грамота, яку Владислав ІІ надав лицареві за добрі заслуги. Ця королівська грамота була вагомим аргументом, що забезпечував і узаконював володіння краєм.

Статус міста Турка отримала в 1730 році.  В той час пан Ян Калиновський започаткував духовенство на Турківщині та побудову дерев’яних церков (1730-1750). Разом з тим побудував ратушу, а навколо ратуші були дозволені торги і проводилися вони 9 разів на рік.На Турківщині розвивалось сільське господарство, рибальство вівчарство, деревообробна та вовнопрядильна промисловість. Про те це вагомо не вплинуло на добробут простого люду.  Відвідини Івана Франка залишили помітний слід в історії нашого краю. Письменник побував тут в 1891 році. Найбільше Івана Франка цікавило життя простого люду. 

Фотографії
Відео
Найближчі маршрути
с. Сянки, через г. Старостина, г. Великий Верх до г. Пікуй
с. Сянки, через Верховинський Вододільний хребет, г. Пікуй до с. Біласовиця
с. Сянки, через г. Дрогобицький Камінь, перевал Руська Путь, г. Пікуй до с. Біласовиця
с. Сянки, через г. Старостина, г. Пікуй, с. Щербовець, г. Остра Гора, Полонину Руна до с. Турички