Церква Святого Юра, Верхнє Синьовидне

На Золотій горі височіє дерев`яний храм, визнаний пам`яткою історії та архітектури. Первісно гора служила сигнальним сторожовим пунктом. Потім на ній побудували укріплений Синевідський монастир, у якому зупинявся Данило Галицький. Церква Святого Юра, яку ще називають Георгіївської, звели на місці монастиря Пресвятої Богородиці.

Церква Святого Юрія у селі Верхнє Синьовидне - унікальна пам'ятка, що відома багатою історією. Історичні джерела вказують на те, що на місці церкви святого Юра колись існував монастир святої Богородиці. Ймовірно, що остаточно цей храм зруйнував польський шляхтич у 1597 році. На місці монастиря місцеві жителі збудували церкву і назвали її іменем святого Юрія. Їі детально описав у монографії "Українські дерев’яні церкви" мистецтвознавець М. Драган.

За легендою, саме тут, у келіях ченців, в 1240 році заночував великий князь Данило Галицький. Він слідував в Угорщину домовлятися про шлюбний союз між власним сином і королевою Констанцією. А прокинувшись уранці, дізнався, що Київ був узятий і розграбований ордами хана Батия.

На думку вченого, церква Юри за планом забудови належить до ранніх храмів, відомих нам ще за часів, України-Руси. Існує припущення, що ця споруди нагадувала архітектуру славнозвісного храму св. Богородиці. У зв’язку з аварійним станом церкву св. Юрія було розібрано у 1938 році, а на тому місці споруджено нову і освячено 4 липня 1943 року. За архітектурним планом, зовнішнім виглядом вона схожа на свою попередницю, але не є точною копією. Будівництво велося під керівництвом синевідчанина Миколи Барабаша за проектом арх. Євгена Нагірного.

Нову церкву-каплицю, яка призначалась для похоронних обрядів, назвали іменем святої Богородиці, фортеці святої Богородиці. Дзвіниця з XVIII ст. відновлена, але від цього вона втратила свій первісний вигляд, а , отже, первозданну архітектуру і красу. Із розповідей старожилів випливає, що в селі знаходилась ще одна стара церква на площі, яка до 40-х рр. ХХ ст.. називалась «цвинтар». Ще до початку другої світової війни збереглися кілька кам’яних надгробників. Хтось із родичів час від часу клав на могили вінки, квіти. У 1860-70 рр. від удару блискавки церква згоріла. Громада вирішила на тому ж місці збудувати мурований храм. Завезено цеглу, інший будівельний матеріал, але у зв’язку з тим, що в 1880 р. розпочато будівництво нової шосейної дороги, то вирішили, щоб церква стояла біля тракту, а тому обміняли ділянку землі у Тимка Турчина і в 1882 році розпочали будівництво нової великої мурованої церкви, найбільшої у наших околицях. Її освячення відбулося 19 січня 1886 році. На перший погляд, вона схожа на латинський костел, але насправді архітектура запозичена із Закарпаття.

Будівля, яку стало занепадати, піддавалося численним ремонтів та реставрації. Його повністю відбудували в 1939 році. Але незважаючи на це, дерев`яний храм зберіг свій первісний вигляд, тому й понині є яскравим зразком галицької архітектури. Нині він перебуває під протекторатом Київського патріархату.

Церква була зачинена у 1946 (1948) - 1988 роках. Наступного року повторно освячена на честь Богородиці. У 2005 році до церкви був придбаний престол, який стоїть у центральній частині храму. Він виконаний у готичному стилі.

Святиня розташована на хребті, біля цвинтара. Тризрубна, одноверха, у бойківському стилі. Головна вісь має нетрадиційний напрям північний-схід - південний-захід. Вівтар та бабинець трохи вужчі нави. Будівля оточена широким піддашшям. Входи до церкви від заходу до бабинця та з півдня до нави накриті двосхилими дашками на деревяних стовпах. Стіни підопасанням складаються з відкритого зрубу, над опасанням - вертикально шальовані дошками з лиштвами (нави - тільки дошками). По останньому ремонті 2006-го року всі вікна замінили пластиковими, дахи перекрили металочерепицею. Наву завершує четверик на два заломи, накритий пірамідальним верхом з маківкою.

У крипті вівтаря поховані два священики: "о. Юліян ЛЕВИНЬСКИЙ (1868 - 1944) парох Синевідська Вижнього з 1918 по 1944 рр. Вічна йому пам'ять. Вдячні парохіяни". 

Інша таблиця: "Тут спочиває парох села Синевідсько Верхне о. КЛЮФАС Іван (1894 - 1965)". На захід від церкви розташована деревяна двоярусна накрита наметовим дахом дзвіниця ще з 1790 р.

Поруч з церквою розташоване старовинне кладовище. До речі, руїни старого монастиря та рештки земляних укріплень, такі привабливі для любителів старожитностей, збереглися й донині.