Привіт!
Куди ви вирушаєте?
Пошук
Пошук
Пошук
Пошук

Вірменський квартал (Вірменська вулиця), Львів

Одним з найстаріших кварталів старовинного міста Львів є Вірменський. Громада століттями створювала у місті центр національної культури та архітектурні надбання з їх духовним християнським змістом. Вулиця Вірменська - вулиця у Галицькому районі міста Львова, в історичному центрі міста, поряд з площею Ринок. Починається від проспекту Свободи та закінчуєтьться мурами колишнього Домініканського монастиря. У середньовіччі була центральною вулицею вірменського кварталу.

Вірмени на території Львова з'явились ймовірно ще в середині XIII століття. Львівська вірменська колонія була однією з багатьох, що виникали на той час на території нинішньої України, внаслідок завойовницьких нападів турків на Вірменію. Першими представниками цієї національності були ймовірно вірмени з Кафи (нині - Феодосія), де ще у 1047 році вже існувала вірменська колонія.

Початковим місцем їхнього розселення був початок нинішньої вулиці Хмельницького, колишнього Волинського шляху. Поруч досі розташовується стара львівська торговиця - площа Старий Ринок. Перші вірменські поселенці були ймовірно купцями та ремісниками рівними в правах із місцевим руським населенням.

Із наданням Львову магдебурзького права у 1356 році почалось формування нового центру міста довкола нинішньої Площі Ринок. Забудова так званого "середмістя" була обнесена муром і трьома рядами валів. Новий вірменський квартал розташовувався в північно-східній частині оточеного муром середмістя. Його центром стала вулиця, котра нині є однією з ділянок нинішньої вулиці Вірменської. Культурним осередком кварталу був Вірменський собор, котрий у 1364 році став єпархіальним осередком для усіх вірмен Русі та Валахії підпорядковувався безпосередньо верховному католикосу у Ечміадзині. В свій час на відрізку від першого міського муру (орієнтовно проспект Свободи) до перехрестя з вулицею Краківською знаходився стрілецький рів, що належав Стрілецькому Братству. 

За свідченнями іноземних мандрівників, забудова вулиці Вірменської була однією з найкращих в місті на рівні з Площею Ринок і вулицею Руською. Вже у XV столітті тут було кам'яне брукування, водопостачання та зливна каналізація. До створення архітектурного ансамблю долучились найкращі львівські будівничі. Дерев'яна готична забудова Вірменської вулиці (як і усього міста) була повністю знищена великою пожежею Львова 1527 року. Це дало початок новій, переважно кам'яній ренесансній архітектурі. Ділянки домоволодінь були видовженими і виходили до вулиці меншою стороною. Будинки були переважно дво- і триповерхові, шириною у три вікна, часто із дахом, що спадав до центру із ринвою. У XVII-XVIII століттях активно перебудовувались, проводились перепланування і об'єднання, зводились додаткові поверхи. Часто причиною було переобладнання на прибуткові будинки. Ренесансний характер багатьох споруд було втрачено. Фасади набули барокових і ампірних рис, наприкінці XIX століття з'явились будинки в стилях історизму. Одним із переломних моментів для забудови вулиці стало і пограбування Львова шведськими військами у 1704 році. Податкові реєстри свідчать про ряд будинків, що залишались зруйнованими ще у 1712 і навіть у 1723 роках.

Вірменська - офіційна назва вулиці від 1871 року. До складу вулиці увійшли кілька дрібних вулиць, що виникли не в один час і мали різні назви. У липні 1944 року з 3 окремих вулиці утворено нову вулицю, завдовжки 450 метрів. Їй була повернена передвоєнна назва - вулиця Ормянська, а 1946 року вулиця отримала сучасну назву - вулиця Вірменська. Назви вулиць-попередниць змінювались неодноразово, переважно у зв'язку зі змінами політичних режимів.

Ділянка вулиці між сучасними проспектом Свободи та вулицею Театральною:

  • від 1895 року - Дідушицьких, на честь спольщеного українського роду Дідушицьких, представник якого Володимир Дідушицький заснував, на сусідній вулиці Театральній, Природничий музей;
  • від листопада 1941 року - Вельфенштрасе, на честь однієї з найстаріших європейських династій Вельфи, представники якої посідали престоли низки європейських держав.

Ділянка вулиці між сучасними вулицями Театральною та Краківською:

  • 1444 рік - вулиця Пекарська, через те, що у XV столітті тут селилися пекарі;
  • кінець XVIII століття - 1871 рік - вулиця Університетська або на австрійський манер - Універзитетґассе;
  • 1871 рік - Нижня Ормянська.

Ділянка вулиці між сучасною вулицею Краківською та Домініканським монастирем:

  • наприкінці XVI - початку XVIII століть поділялася на кілька частин, кожна із власною назвою - Вірменська, Вірменська стара; Вірменська вища, Верхня Ормянска або на австрійський манер - Обере Арменієґассе.

В забудові вулиці Вірменської переважають ренесанс, бароко, класицизм. Більшість будинків є пам'ятками архітектури національного та місцевого значення.

№3. Кам'яниця Іловичівська розташована на розі з вулицею Краківською. Найдавніші згадки про цю кам'яницю датуються початком XIV століття і походять із податкових реєстрів. Ймовірно, з тих часів збережені готичні пивниці. Наприкінці XVI століття отримує назву "Шимоновичівська". Дані 1593 року свідчать, що кам'яниця мала три поверхи (третій - мансардний). Пізніше отримує нову назву - "Іловичівська" від прізвища нового власника - золотника Матія Іловича, ймовірно, сина римара Іллі, який мешкав тут до 1632 року. Ця назва протрималася до кінця XVIII століття. Приблизно на зламі XVII-XVIII століть переходить у власність Львівської латинської катедри, а 1776 року - у власність міста. Зберігся проєкт реконструкції 1856 року, за яким він набув сучасного вигляду. 1866 року будинок придбав інститут "Народний дім".

№ 7, 9. Ансамбль Вірменської церкви - один із найдавніших храмів Львова, зразок мішаної вірменсько-візантійської архітектури. Первісна (східна) частина храму збудована 1363 року на кошти купців Якова з Кафи і Паноса з Гайсараца (будівничий Дорінг, зустрічаються також інші варіанти написання імені). Будівництво повністю завершено у 1437 році. У східній частині дворика був цвинтар. Тепер подвір'я викладене надгробними плитами. У глибині східного подвір'я збереглася будівля колишнього вірменського банку "Pii Montis". 1570 року під керівництвом будівничого Петра Красовського збудували вежу-дзвіницю, що розташована осібно від церкви та має наскрізний прохід на вулицю Лесі Українки. Першу реставрацію церкви здійснено у 1862 році. 23 вересня 2008 року вівтар "Голгофа" віднесений до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під № 318.

№ 10. "Дім смерті" - будівля, яка була розібрана внаслідок серії нещасних випадків, які привели до загибелі кількох людей у різний час. Через сумні асоціації, пов'язані із цим будинком, він був повністю демонтований, а на цьому місці, довший нічого не будували. У 2015-2020 роках споруда була відтворена та використовується під готель.

№13. Кам'яниця Муратовичів. Початково на цьому місці були два будинки XIV-XVII століття: Муратовичівська кам'яниця і кам'яниця Убалевичів, або Цефутівська. У кам'яниці Муратовичівській мешкав Говганес Карматанянц (Іван Муратович) - перший вірменський друкар у Львові. Від початку XVIII століття обидві кам'яниці стояли в руїнах. 1773 року руїни продано львівському архітекторові Петрові Полейовському, котрий збудував на цьому місці новий триярусний бароковий будинок. Будівництво провадив цеховий майстер Йосиф Дубльовський за проектом самого П. Полейовського. Скульптури на фасаді, ймовірно, виконав брат архітектора Матвій Полейовський близько 1775 року. 1778 року будинок, пошкоджений пожежею, перейшов у власність статського радника графа Йозефа Міра і був перебудований за проєктом архітектора П'єра-Дені Гібо у 1781-1783 роках. Нині будинок чотириповерховий. Від 1857 року тут містилась фінансова прокуратура, від 1929 - товариство "Релігійна бібліотека", від 1933 - Архідієцезіальна спілка вірмен. Тепер будинок житловий, перебуває у міській комунальній власності. Декілька приміщень на партері займає кафе-бар "Кілікія", у 2000-2001 роках для цього були реконструйовані два помешкання. На другому поверсі будинку - хостел "Базікало". Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під №319.

№15. Кам'яниця Домажирівська збудована в XVII столітті. У списках платників податків 1767 року будинок згадується як "кам'яниця Домажирівська". 1776 року перебудована родиною Стефановичів та завдяки новим власникам отримала назву - "Стефановичівська". Також набула характерних рис класицизму та рококо. У ХІХ столітті добудований четвертий поверх і кам'яниця отримала ознаки стилю бідермаєр, а фасад будинку набув сучасного вигляду. Нині - звичайний житловий будинок та перебуває на балансі міської ради. Приміщення у партері орендує кафе-бар "Хліб і вино". У 1880-х роках в будинку містилося "Аптекарське товариство". Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під № 320.

Станом на сьогодні будинок загалом зберігає первісне планування - поєднує дві дводільні кам'яниці в один будинок з двома вхідними брамами по краях. Цегляний, П-подібний в плані (основний прямокутний будинок і дві офіцини з двох сторін у подвір'ї), триповерховий, на 4-х віконному фасаді на рівні 2-3 поверхів містяться вертикальні масивні лопатки (в середній частині), що опираються на 4 кам'яні консолі, поверхня фасаду рустована, у пивницях та сінях збереглися склепіння XVIII століття. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під № 1254.

№20. Кам'яниця Миколаєвичівська. Вікна будинку розташовані на різному рівні, що є, ймовірно, результатом об'єднання двох сусідніх кам'яниць: одна шириною в два, друга - три вікна. Добре збережений ренесансний житловий будинок, збудований за проєктом італійського архітектора Петра Італійця з Лугано у XVI столітті. Оригінальний вхідний портал, прикрашений з двох боків колонами, котрі незвично поєднують риси доричного та іонійського ордерів. У нижній частині колон - канелюри із вписаними в них валиками - орнаментальний мотив характерний для архітектури Кілікійського царства. Аналогічний орнамент зберігся також на порталі Вірменського банку. 1898 року будинок реконструйовано за проектом Івана Левинського. Від 2008 року у лівому крилі будинку міститься ресторація-музей «Гасова лямпа» з власною колекцією гасових лямп, біля якої стоїть пам'ятник винахідникам гасової лампи - Ігнатію Лукасевичу та Яну Зегу (авторство - скульптор Володимир Цісарик). Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під № 322.

№22. Кам'яниця Касіяна. Житловий будинок, споруджений у XVII столітті. Певний час власником цього будинку був фаховий окуліст, доктор Альфред Бужинський (пом. 1914), який оперував у клініці, що містилася в будинку на вул. Театральній, 7. Доктор Бужинський у своєму заповіті записав один мільйон корон для придбання п'ятиморгових ділянок для потреб колоній скаутів. Виконавцями заповіту покійний призначив правління польського товариства «Сокіл» та єпископа Владислава Бандурського. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під № 1256.

№ 30. Будинок, званий "Фаруховичівським", а також "Ґраціянівським" і "Бернатовичівським". Останні дві назви походять від імені власника Ґраціяна Бернатовича, що мешкав тут у другій половині XVII століття. Відомо, що станом на 1712 рік будинок був одноповерховим. Сучасний будинок споруджений 1792 року для вірменського архієпископа Якова Тумановича за проєктом львівського архітектора Клеменса Фесінгера.

№32. Триповерховий будинок був тильною частиною кам'яниці Голубовичівської, що на вулиці Ставропігійській, 9. Тут мешкали вікарії вірменського собору. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під №1257. 3 грудня 2018 року виконком Львівської міської ради затвердив містобудівні умови та обмеженя для ТзОВ "Крипа", яке будуватиме заклад громадського харчування та апартаменти з мансардою на вул. Вірменській, 32.

№ 34. Кам'яниця Грегоровичівська. Будинок на розі із вулицею Федорова із входом влаштованим з цієї вулиці (інша адреса - вул. Федорова, 2). Розмір і обриси ділянки не змінились з часу закладення Вірменської вулиці, у XIV столітті. Відкриті під час реконструкції першого поверху елементи готичної цегляної кладки дають підставу вважати, що первинна мурована споруда з'явилась не пізніше XVI століття. Початково кам'яниця мала назву «Богданівська». На зламі XVI-XVII століть придбана вірменським купцем Петром Грегоровичем, що породило нинішню назву. Ґрунтовно перебудована наприкінці XVIII століття. У 1875 році добудовано третій поверх за проектом будівничого Міхаеля Ґерля, гонтове покриття замінено на черепицю. Незначні перебудови відбувались у радянський час. 2005 року почато переобладнання першого поверху під кнайпу.

№ 36. Будинок на розі з вулицею Федорова (інша адреса - вул. Івана Федорова, 1). Початкова назва - кам'яниця "Тарафацька". Після смерті Тарафацького 1631 року, перейшла до його зятів Бернатовичів, отримавши назву "Бернатовичівська". На початку 1630-х років перебудована архітектором Якубом Боні. Кам'яниця неодноразово змінювала власників, котрі однак так чи інакше пов'язані з родиною Бернатовичів. На початку XIX століття перейшла у власність до інших родин. 1808 року перебудована за проєктом Фридерика Пахмана.

У 1875 році на вул. Вірменській діяла кав'ярня Мюллера.

Вірменський банк - банківська установа, що існувала у Львові на нинішній вул. Лесі Українки, 14 з поч. XVI ст. до 1940 р., згадується під назвою "Mons Pius". Практика створення побожних банків при церквах, започаткована в середньовічній Італії, знайшла відображення й у Львові. 

Основною діяльністю вірменського банку було надання позик, посередництво в торговельних операціях, ломбард. Вірмени проживали у середньовічному Львові в основному в межах свого етнічного кварталу та околицях. У XVI столітті було зафіксовано близько 200 вірменських родин. Для вирішення своїх фінансових питань вірмени створили власний банк на базі членства у церковному братстві. Дана практика була поширена у Пізнє середньовіччя та Ренесанс. Подібні банки у Львові створювали поляки, євреї й німці.

Раз на рік братство обирало керівництво банку й відповідальних осіб. Управляли братством два провізори (підскарбники) та писар, до обов'язків якого належало ведення книг і записування рішень, ухвалених на щоквартальних зборах. Братство мало дві скриньки. У першій, яка лежала в захристії, зберігалися засновницькі документи, гроші, предмети застави та реєстри. Вона зачинялася на замок і дві колодки, ключі від яких зберігались у двох провізорів і писаря, щоби вони не могли її відкрити за відсутности когось із них. До другої скриньки, яка розміщувалася біля вівтаря, збиралися пожертви на поточні потреби братства. Подібною була організація й інших братств.

Як частина ансамблю Вірменського собору, колишня будівля банку має статус пам'ятки архітектури місцевого значення (охоронний № 1289). Розташований на північному сході від будівлі катедрального собору. Є одним із трьох будинків (№ 10, 12, 14), що виходять фасадами на вул. Лесі Українки, Вірменський провулок. Всі ці будівлі у XVII-XVIII столітті належали вірменській католицькій громаді. Будинок цегляний, з використанням білокам'яного мурування, чотириповерховий, з підвалами, видовжений з півночі на південь. Посередині - мініатюрне подвір'я-колодязь. Будинок є рядовим у житловій забудові. Зберігає ренесансну структуру і складається з двох кам'яниць: головної і тильної. Головна має чільний фасад з боку вул. Лесі Українки, майже впритул до якого було розташоване північне прясло Високого муру. Тильна виходить фасадом у подвір'я, що межує з Вірменським провулком. Назва "тильна" умовна, оскільки до її південного фасаду ведуть провулки від вул. Вірменської - головної артерії Вірменського кварталу. Зараз на партері "тильної кам'яниці" розміщені зали ресторану "Mons Pius".

З вул. Лесі Українки до приміщень будинку веде широкий арковий білокам'яний портал входу. Збереглися півциркульні з розпалубками склепіння проїзду. Поруч - двокамерне приміщення, перекрите бочковим склепінням. Вхід до сходової клітки на верхні поверхи веде з подвір'я від Вірменського провулку, що за будинком №12. Ця сходова клітка влаштована наприкінці ХІХ століття. Фасад від вул. Лесі Українки тинькований, без архітектурного декору. Вікна 1-2 поверхів у кам'яному обмуруванні, на 3-4 поверхах - в цегляному обрамуванні, що свідчить про пізнішу добудову верхніх ярусів. По центрі 2-го поверху - глуха ніша з арковим завершенням. Фасад завершений профільованим карнизом.

Від провулка між будинками №7 та №9 на вул. Вірменській до арки з написом "Mons Pius" веде вузький мощений прохід. Арка розкриває вхід до подвір'я перед будинком, влаштованого на місці колишнього цвинтаря. Подвір'я обнесене муром, прорізаним півциркульними арками з пілонами. Зараз воно служить літнім майданчиком кафе. Другий вхід на подвір'я - через арку з боку Вірменського провулку. Південний фасад будинку скромний - чотириосьовий, з горизонтальним членуванням тягами та широкими віконними обрамуваннями. Праворуч - оформлений білокам'яними плитами вхід до підвалів. Ліворуч на підвищенні - вхід до залів закладу, об'єднаних ренесансними порталами та перекритих півциркульними з розпалубками склепіннями. У західній частині кафе розміщений найбільший зал, до якого веде білокам'яний портал входу. Цей зал - в минулому головний у банку - займає партер 3-го, західного об'єму комплексу.

Одним з визначних місць Вірменського кварталу у Львові став Вірменський собор. Вірменська громада почала свою діяльність у 14 столітті. Комплекс храму будувався у декілька етапів. Собор збудований у 1363 році, проте його дзвіниця була споруджена набагато пізніше – у 1572 році. Собор розташований у глибині кварталу, за ворітьми зі скульптурою.

Вірменський квартал у Львові розташовується поряд з площею Ринок та проспектом Свободи. Доїхати до центру можна більшістю місцевого транспорту, вийти на проспекті біля Львівського театру опери та балету. Прямуючи від нього, пройти дві вулиці, на третій повернути ліворуч і перейти дорогу.