Привіт!
Куди ви вирушаєте?
Пошук
Пошук
Пошук
Пошук

Костел Усіх Святих і Монастир бенедиктинок, Львів

Передісторія жіночого бенедиктинського ордена на українській землі народилася в далекому VI столітті на просторах Західної Європи, коли деякі монастирі прийняли новий його статут, залишаючись під владою місцевого єпископату. І хоча протягом наступних двох століть майбутній орден пережив стрімке зростання числа своїх адептів, в Україні, і Львові зокрема, перші бенедиктинки з’явилися лише через десять століть.

Костел Всіх Святих і колишній Монастир бенедиктинок знаходиться в центрі Львова (вулиця Піша, 2) - памʼятка ренесансної архітектури, охоронні номери 369/0, 369/1. 

М. Борковська стверджувала, що монастир заснувала 1593 роцку шляхтянка Катажина Сапоровська, яка використала для цього спадок батька Адама. Щоправда, Збіґнев Горнунґ у біограмі про архітектора Павла Римлянина стверджував, що: Адам Коло Сапоровський записав фундуш для храму та монастиря 14 січня 1595; наріжний камінь 14 липня 1595 року освятив львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський, який також консекрував тринавний храм 29 листопада 1597 року.

Одним з перших придбань новоствореного монастиря стало село Рокитне (1599), а за час правління сестри фундаторки Анни Сапоровської (1638) до нього додалися Раковець, Волков, Кугаїв, Загір’я та Домбровиця за активної участі іменитих польських сімей Сенявських, Любомирських та Гурських, що дозволило Львівському архієпископу Яну Замойському (1614) спорудити навколо святині оборонну стіну замість дерев’яного паркану.

Школа при монастирі стала першим у Львові та Червоній Русі жіночим навчальним закладом, черниці головну увагу звертали на виховання панянок-шляхтянок. Монастир став другим жіночим у Львові після монастиря кларисок. Будівництво розпочато 1597 і завершено 1616 року за участю Павла Римлянина, про що він сам свідчив у своєму заповіті. 1598 року храм освячений львівським латинським архієпископом Яном Димітром Соліковським. Споруди сильно постраждали від пожежі 1623 року. Відбудовані до 1627 року архітектором Яном Покоровичем, молодша донька якого була послушницею в цьому монастирі. Можливо, саме Покорович є автором вежі, оскільки вона відсутня на збереженому у Центральному державному історичному архіві проекті, виконаному, ймовірно, самим Павлом Римлянином.

Монастир часто відвідував небіж абатиси Дороти Данилович - король Ян ІІІ Собєський з дружиною, 1672 року переконав її покинути монастир через загрозу нападу турків, допомагав обителі. Наступна реставрація відбулася після пожежі 1748 року (архітектор Мартин Урбанік).

До південно-східної частини примикає споруда келій: камʼяна, складна в плані, двоповерхова, що зберегла прийоми будівництва та елементи ренесансної доби. Початково була збудована з дерева одночасно з мурованою церквою.

Цікавою є відкрита лоджія монастиря з трьома арками, замкові камені яких служать консолями для скульптур, встановлених в нішах. Арки з часом було закладено, і тим самим колони перетворено на пілястри. Це створило додаткове приміщення, але значною мірою спростило довершений вигляд монастирського будинку. Своєрідним є конструктивне вирішення склепіння сіней, що спирається на один масивний стовп. У багатьох приміщеннях збереглися різьблені замкові камені і консолі.

Будучи збудований за межами міських мурів, монастир, як і інші середміські монастирі, мав риси оборонної архітектури. Подвірʼя початково було утворено храмом, монастирським будинком і муром, зведеним у 1608–1610 роках. До монастирського комплексу належав також сад - зразок садово-паркової архітекури ренесансної доби, автором планування якого також був Павло Римлянин.

На початку XIX століття у відносно невеликій церкві було вісім вівтарів, дерев'яний хрест з розп'яттям, західна емпора, два бічні балкони (на одному з них був орган), проповідальниця, сповідальниця, лавки. Проекти вівтарів та різьбярські роботи в інтер'єрі храму були виконані, певне, у 1770-1780-х роках. Їх архітектура схожа на роботи Бернарда Меретина і Йогана Георга Пінзеля та їх безпосередніх послідовників (наприклад, вівтарі в костелі місіонерів у Городенці, костелах в Бучачі, Наварії). Столяр Горнунг (Hornung) виконав нові елементи для нижнього хору черниць у храмі, які 1889 року встановили замість усунутих звідти, які за традицією походили ще з часів настоятельки Анни Сапоровської.

У 1906 році новий головний вівтар виконано за проектом Яна Тарчаловича у стилі модернізованого ренесансу. До нашого часу не збережений. 1935 року до зовнішнього боку монастирського муру від вулиці Пішої прибудовано школу (Науковий заклад сестер бенедиктинок) у стилі функціоналізму за проектом Вітольда Равського.

У радянські часи у церкві влаштовано склад, а у приміщенні монастиря було Музично-педагогічне училище №2. У 1946 році на території монастирського саду збудовано середню школу № 19. Нині монастирський комплекс належить згромадженню сестер студиток і називається Храм Усіх Святих і монастир Покрови Пресвятої Богородиці сестер студиток. У монастирі діє школа святої Софії.

Після того, як була проголошена незалежність України, діяльність монашок сестер студиток відновилася і повернулась обитель греко-католицької церкви. Вони займаються вишиванням, ткацтвом, писанкарством. При монастирі працює школа Святої Софії, яка користується популярністю серед дітей та молоді Львова. В її стінах нині існує Свято-Покровський монастир сестер Студійського уставу, який поступово доводить свою святиню до досконалості, по крупицях повертаючи її колишні велич та славу.

Монастир бенедиктинок у Львові являє собою складний в плані силует різночасових будівель за кам’яною стіною з бароковими воротами XVIII століття. Його домінантою служить Всіхсвятський костел, що являє собою невелику прямокутну однонавову споруду під хрестовими склепіннями з нішами-аркасоліями в бічних стінах і декором у вигляді круглих розеток в квадратних полях. Зовнішній декор будівлі становлять різьблені білокам’яні портали, глибокі ніші з арковими вікнами, кутові контрфорси і, звичайно ж, південна вежа з унікальним ренесансним аттиком над доричним фризом.

З південного сходу до храму примикає двоповерховий складний в плані кам’яний келійний корпус із залишками ренесансного декору, частина з якого становила нині втрачена відкрита трехаркадная лоджія з консолями-замковими каменями прикрашеними скульптурами в нішах. З особливостей збереженого внутрішнього оздоблення можна відзначити різьблені замкові каміни багатьох приміщень і одностовпне рішення тамбура.

Громадським транспортом до вокзалів Львова, а потім – в центр старого міста до площі Данила Галицького, далі – один квартал в північному напрямку до Всесвятського костелу.

Проживання навколо Костел Усіх Святих і Монастир бенедиктинок, Львів:

Фотографії
Відео