Делятин

Делятин – містечко, розташоване в південно-східній частині Івано-Франківської області над рікою Прут. Делятин належить до Надвірнянського району Івано-Франківської області. Цей регіон етнографічно прийнято вважати Гуцульщиною.

В історичних документах Делятин вперше згадується у 1400 р. Польський король Владислав ІІ Ягайло подарував землі, що знаходились в Коломийському регіоні над Прутом братам Стецькові та Івашкові Неговичам. Одержавши офіційний документ від короля, брати взяли нове прізвище і стали Далятинськими, а з 1440-х років – Делятинськими. В їхніх руках Делятин та околиці знаходилися до 1579 року, потім власниками Делятинщини були Яків Хотимирський, Христофор Блудницький та Павло та Іван Турецькі. На той час Делятин був містом і нараховував 465 осіб населення. Невдовзі Делятин став центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави (ймовірно, Білі та Чорні Ослави), Ланчин та Саджавка.

Делятин змінював свій статус: з містечка ставав селом, тоді знову містечком , або так-званим містечком сільського типу, згодом знову містечком. Перший письмовий документ про Делятин походить з 9 березня 1400 року. У 1434 році скасовано “руське право”, заведено польський устрій та урядовою признано латинську мову. У 1579 році Делятин рахувався вже містом, нараховував 465 мешканців і вважався центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави, Ланчин та Саджавка. В кінці XVI століття Делятинська волость опинилась в руках магната Белзецького, який зосередив в своїх руках біля 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином.

У 1645 році в Делятині був збудований замок. У ньому була велика приватна бібліотека. Відомо, що вона стала предметом майнової суперечки в Галицькому гродському суді у 1643—1646 рр. між братами Бонавентурою і Теодором Белжецькими після смерті їх батька.

У XVIII столітті, Делятин перейшов до графів Потоцьких.

Після трьох поділів Польщі Делятин, як і все Прикарпаття, 1772 року відійшов до Австрійської імперії. Після 1772 року Делятин став повітовим містом Станіславівської округи. Посідачами (орендарями) містечка з 1783 року були графи Цетнери.

У XIX ст. Делятин — єврейське містечко.

Кінець 80-х років XX ст. ознаменувався активізацією політичного життя і в Делятині.

В 1989 р. в Делятииській ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 було створено ТУМ ім. Т. Шевченка на захист рідної української мови. Активними його учасниками були Тимофій Антонюк, Аделія Брік, Калина та Григорій Павлишині та інші. В листопаді 1989 р. Юрій Микитюк, Юрій Мушак та Едуард Ковтун вивісили синьо-жовті прапори над адміністративним будинком селищної ради, будинкові Миколи Лагодинського та на шпилі костелу.

На даний час у Делятині діє дві загальноосвітні школи I—III ступенів, одна школа I—II ступенів та школа I ступеня, структурна ланка навчально-виховного комплексу, дитяча музична школа, дитячий садок «Сонечко», Делятинський ліцей, селищна лікарня з двома стаціонарними відділами та 6 допоміжними службами, фельдшерсько-акушерський пункт, народний дім, бібліотека. Селище повністю газифіковане, має часткове вуличне освітлення.

На території Делятина виявлено 17 археологічних пам'ятників. Сліди життя неандертальців на цій території сягають близько 40 тисяч років тому. Сліди перебування неандертальців — це крем'яні рубила, скребки та відщепи масивних форм, що знайдені в 70-х роках XX століття археологом Михайлом Клапчуком в урочищі Підкізів на околиці Делятина. З кінця палеоліту — початку мезоліту (8—12 тис. років тому) в урочищах Кругляк і Куцикове поле виявлено сліди археологічного феномену, який названо площанською культурою. При в'їзді в Делятин, в урочищі Гнила криниця в Вільховці знайдені кам'яні зернотерки, кам'яний молот, крем'яний серп, ножі, скребки, котрі пов'язують з комарівською культурою, що існувала 1,5—1,3 тис. років тому.