Музей родинних професій, Івано-Франківськ

Автор ідеї, а рівно ж і власник численних експонатів Заслужений журналіст України Роман Фабрика, котрий до того ж опанував близько 20 професій за своє життя. Відомий далеко за межами Прикарпаття ветеран-репортер тривалий час виношував ідею відкриття такого музейного осередку. Нещодавно ідея стала реальністю.

У спеціально побудованому приміщенні знайшли свій притулок сотні інструментів, пристроїв, механізмів апаратів, численні атрибути багатьох професій, предмети побуту. Не один рік усе це реставрував Роман Михайлович, щоб зберегти ці реліквії для наступних поколінь не тільки його родини, але й для широкого загалу відвідувачів оригінального музею. Від усього, що представлено в експозиції, віє добрим українським духом, батьківським та материнським теплом.

Дивишся на ці, здавалося б, буденні, давно знайомі речі та предмети, і наче бачиш засмаглі руки відомих і невідомих хліборобів, ткачів, столярів, шевців, столярів. Девіз музею від "Від плуга до комп’ютера". Музейна експозиція розповідає про 150 родинних професій за останні двісті років. Були в родині свої пасічники й архітектори, ковалі й лікарі, будівельники та геологи, шахтарі й музиканти, а ще агрономи, зоотехніки, вчителі, садоводи… І само-собою добрі ґазди, майстровиті люди, які уміли "з нічого зробити щось". У "Музеї родинних професій" представлено добротно відреставровані плуг і борону, старовинну прялку і керамічний посуд, художнє ткацтво ковальські інструменти.   

В журналі "Фокус" музей відзначили у сімці найбільш ненудних музеїв України, про що з гордістю розповідає власник. Однак музей унікальний не тільки своєю ідеєю – зібрати предмети, що стосуються професій родини.

Ідею цього музею, його засновник, побачив уві сні, о третій ночі. Не маючи коштів, робив усе своїми руками. Архітектура гуцульська, у формі піраміди з високою стелею під шість метрів (щоб розташувати експонати), плюс на відвідувача вся енергія йде з космосу.

Роман Михайлович був нагороджений "Золотим пером Прикарпаття" (у 1984-му році він був першим в області журналістом, котрий отримав премію "Золоте перо" у Києві).

Після закінчення школи, хотів вступити на журналістику в університет. Однак через брак стажу (що тоді було обов’язковою умовою для вступу у виш) йому відмовили. Аби не гаяти час, Роман Михайлович вирушає до брата у Воркуту та освоює нове ремесло. І досі про шахтарські будні йому нагадує каска, що займає почесне місце у музеї. А через рік його забирають в армію, де він освоює фах авіамеханіка.

Проте навіть перебуваючи на службі в Барнаулі він дописував у військову пресу. Пізніше солдата перевели в частину у Львівську область на посаду комсомольського інструктора. Врешті доля таки усміхнулась йому: після трьох років служби він стає студентом Львівського університету і більше не звертає із журналістської стежки. Хоча, вже крокуючи нею, Роман Михайлович спробував себе і як кінорадіомеханіка, і ліцитатора, і золотошукача, і будівельника, і газоміра, і годинникаря тощо.

Перед входом до музею привертає увагу старий плуг. Роман Михайлович коментує: "Девіз мого музею – від плуга до комп’ютера". Заходячи всередину, ми в цьому пересвідчуємось. Чого тільки тут немає! Цікаво, що деякі предмети є символами, значення яких наш гід розкриває перед нами: "Колесо – то вічний рух" або "Це Україна, обгороджена колючим дротом, але я його розрізав. Свободу не спинити, бо завжди є вихід, котрим треба скористатись".

Роман Михайлович – завзятий колекціонер. Він колекціонує дзвоники, конверти першого дня, екслібриси, міні-книги, фотоапарати, годинники, унікальні фотографії тощо. З новинок у музеї – колекція вишивок. Серед експонатів більшість – знаряддя, що використовував сам Роман Фабрика та його родичі у щоденній праці, а також нагороди. Серед останніх є і материні орден та медаль "Материнська слава". В день сторіччя від дня народження матері Романа Михайловича музей було освячено. Відчувається, що кожен предмет є частиною історії не в загальному сенсі, а у глибоко інтимному. До кожного з них у екскурсовода теплі почуття, а тому й виділити ніякий не може, щоб не принижувати інші.

Створюючи музей, я поставив перед собою мету увічнити пам’ять про всю нашу велику трудову родину. Про ближню й далеку, про людей знаних і маловідомих — назвати їхні професії, розповісти — чим займались, якими інструментами, знаряддями користувались, з чого жили. Час не стоїть на місці. Онуки, правнуки, сподіваюсь, поповнять експозицію, можливо, й розширять приміщення самого музею. Адже з плином часу ці сімейні реліквії — речі, які називаємо старожитностями, що десятиліттями слугували людям, набувають особливої цінності. І, повірте, не як антикварні, а тому, що зберігають у собі дух попередників, живу пам’ять про дідусів і бабусь, батьків, братів, сестер… Вони були не просто народними умільцями, а справжніми інженерами-винахідниками. На превеликий жаль, ніхто в ті далекі часи не реєстрував, не фіксував їхніх винаходів і розробок.

Від усього, що представлено в експозиції, віє добрим українським духом, батьківським і материнським теплом. Дивишся на ці, здавалося б, буденні, давно знайомі речі, предмети і наче бачиш засмаглі руки відомих і невідомих хліборобів, ткачів, столярів, шевців, слюсарів…

У "Музеї родинних професій" представлено добротно відреставровані плуг і борону, старовинну прялку і керамічний посуд, художнє ткацтво і ковальські інструменти, давній пристрій для смаження кавових зерен і до болю знайомі жорна. Пригадуєте про них слова Василя Симоненка: "Цілую руки, що крутили жорна у переддень космічної доби…"

Найчастіше Музей родинних професій відвідують діти. Приходять групами, коли з учителями, а коли і з батьками. Так, в останні роки, каже Роман Фабрика, музей відвідали до 6 тисяч маленьких екскурсантів. Роман Михайлович переконаний, вони виростають разом із музеєм, де дізнаються про те, чого ні в школі, ні в училищах не розповідають. Одного разу, каже господар, незнайома дівчинка навіть порахувала, скільки в експозиції є годинників. Доти, каже Роман Фабрика, цього ніхто не робив. Виявилось, їх тут 43, а експозиція присвячена професії годинникаря і повертає відвідувачів у післявоєнні роки.

Про музеї державні чи приватні краще не розповідати, а відвідувати їх. Тож скористайтеся нагодою, щоб віч-на-віч зустрітися з речами, предметами, інструментами колишніх і нинішніх ремісників, інженерів, науковців, символи професій яких зібрані у цьому музеї, що в Івано-Франківську по вул. Київській, 6-А.

Режим роботи: без вихідних