Більшівці

За 7 кілометрів на північ від Галича  над потоком Нараївка та  річкою Гнила Липа розкинулось дивовижне містечко Більшівці Галицького району Івано-Франківської області. Вперше ця місцевість згадується 8 березня 1402 року, коли вдова галицького старости Петра Сокирка віддала "на вічні часи своє село Бовшев Мінор" католицькому архиєпископу Якову Cтрепі. Проте археологічні дослідження  свідчать, що поселення тут існувало ще в добу неоліту. Цьому є підтвердженням віднайдені артефакти часів Трипільської культури. Більшівці утворилися в результаті переходу частин мешканців із сіл з великою густотою населення на нові місця проживання. Прийнято вважати, що поселення заснували вихідці із Бовшева. Адже без сумніву, що назва Більшівці є похідною від назви Бовшів, адже відомо, що село Бовшів дуже старе і згадується в Іпатіївському літописі.

На думку дослідника М. Худаша, первісне значення Болшовець – "маленький Болшовь" уже говорить про те, що засновниками цього поселення були вихідці із села "Болшовь". Більшість краєзнавців вважає, що топонім Більшівці означає назву поселенців (на що вказує іменниковий суфікс – івц), котрі поселилися з матірної оселі, тобто Бовшева, можливо після знищення села ординцями або якогось стихійного лиха. Спочатку це маленьке поселення ще не мало своєї назви і навколишні люди могли для зручності так і казати: "там де живуть бовшівці", "піти до бовшівців". Пізніше ця принагідна назва закріпилась як офіційна. Перейменування "Болшева у Болшовець" (Більшівці) зумовлено збільшенням його розмірів порівняно з матірною осадою.

У другій половині ХVІ ст.оліття село перейшло у власність родини Синявських. А у 1590 році був закладений міський осад Більшівців, себто містечку надали маґдебурзьке право. На початку ХVІІ століття населений пункт належав Іванові Чайковському, який у 1616 році уклав угоду про заставну оренду зі Станіславом Казановським, який побудував тут княжий замок, а містечко стало  фортифікаційним осередком. Саме з представником цієї родини – Мартином Казановським пов’язують зведення першого дерев’яного костелу та монастиря кармелітів у 1625 році. Але ця сакральна будівля зруйнована у 1655 році під час національно-визвольної війни  під проводом Богдана Хмельницького. Тоді мешканці села також  долучилися до цієї справи у складі загону Семена Височана.

За фінансової підтримки тодішнього власника містечка полковника коронних військ – Яна Галецького, у 1718 році розпочалося будівництво нового мурованого костелу Благовіщення при монастирі ченців-кармелітів, завершилося будівництво завдяки Антонію Яблоновському. 1777 році костел було освячено, а разом з тим відбулася урочиста коронація образу Більшівцівської Богоматері з Дитям. На це свято зібралась величезна кількість духовенства обох обрядів та віруючих з усіх околиць Галичини. Монастирський комплекс красується на високому пагорбі, його величавий силует творить своєрідний орієнтир у панорамі теперішнього селища і надає йому особливого архітектурного колориту. Обведений цегляним муром, який на сьогодні зберігся фрагментарно. Більшівський костел – один з найяскрасивіших зразків пізньобарокової архітектури ХVIII cтоліття сакрального мистецтва Галичини.

Головний фасад прикрашений двома вежами з нішами для скульптур. Такий тип сакральної споруди з двома бічними вежами принесений з районів Північної Італії, був характерним для тогочасного храмового будівництва. При декоруванні інтер’єру надавалось значення бароковому живопису. Збережені фрескові розписи, які були виконані відразу після будівництва костелу, свідчать про високий професійний рівень майстра. Праворуч від вівтаря, на північній стіні містилися портрети фундаторів костелу. Ще у ХІХ столітті монастир у Більшівцях був одним з провідних в Галичині. Про що свідчить велика кількість документів, які зберігались у його архіві. Це був один з найчисленніших монастирських архівів Галицької землі. За описом 1788 року, архів налічував 701 том найрізноманітніших матеріалів. Відомо також, що при монастирі діяла школа.

Перша світова війна завдала нищівного удару монастирю і костелу було спалено дах, пошкоджено внутрішній інтер’єр, частково знищено головний фасад та крипти, розбито та понищено гробівці. Врятовано лише чудотворний образ Матері Божої з головного вівтаря. Після Другої світової війни радянська влада припинила діяльність ордену. По війні тут розташувався гарнізон НКВС. Згодом приміщення використовували як зерносховище, пізніше – для прийому склотари. Лише у 1987 році відремонтовано дах та почалась робота щодо подальшої реставрації. На сьогодні костел та келії монастиря відбудовані повністю. До цього доклалися Національний заповідник "Давній Галич" спільно з Міністерством культури Польщі. Тут щороку відбуваються прощі. Паломники звідусіль спішать приклонитися до копії чудотворного образу Матері Божої, який вдалось врятувати.

Однак монастирський комплекс з костелом це не єдина сакральна будівля  у містечку.  Відомо що з 1782 року тут функціонувала дерев’яна церква Різдва Христового, фундатором якої був представник полонізованої вірменської родини – Валеріян Кшечунович, який  з XVIIІ cтоліття володів містечком. На жаль, церква була зруйнована, і на її місці у 1905 році змурована нова святиня з тією ж посвятою. Нова церква зведена за проектом відомого українського архітектора Василя Нагірного. За взірцем однобаних церков, в основу якого покладений неовізантійський стиль. Відомо також, що освячував церкву сам митрополит Андрей Шептицький при канонічній візитації у 1906 році.

Після  Першої світової війни святиню вдалось відбудувати лише до 1923 року. Стіни церкви вкриті сюжетними та орнаментальними розписами. Іконостас з 1920-х років, дерев’яний різьблений, позолочений, авторства Антона Монастирського. Є найкращою оздобою храму.

Ще однією чудовою оздобою та мистецькою досконалістю архітектурного обличчя давнього містечка відзначається колишня садиба-палац Кшечуновичів, що вирізняється вдалим розташуванням в середовищі серед зеленого масиву великого парку. Постав він на місці житлового будинку, побудованого родиною Малецьких у 1800 році. На початку ХІХ століття перепланована садиба Малецьких мала вигляд триповерхової прямокутної будівлі.

У роки Першої світової війни давній двір Малецьких зазнав цілковитого знищення. І тільки у 1927-1929 роках на тому ж місці Корнелій Кшешунович побудував нову садибу за проектом архітектора. Тадея Мокловського у стилі неокласицизму. Вдало підібрана ділянка для будівництва, що знаходилась навпроти парку, давала можливість розгорнути імпозантний фасад споруди. В садибі знаходилось багато стильових меблів, які родина по Першій світовій війні вивезла до Львова. У великому залі ще 1939 року висіли родинні портрети великої художньої цінності. Cтильове обладнання мали кілька кімнат, у них знаходились меблі стилю рококо, з темного горіхового дерева, декоровані різьбою, а також меблі в стилі бідермайер.

Садиба з парком, що розкинувся навколо неї, творить єдиний архітектурно-парковий ансамбль. Парк, закладений в англійському стилі, займав площу понад 10 га землі. Садибу зі всіх боків оточували зелені, завжди підстрижені газони, а ще вона потопала у розмаїтті запашних квітів. Верхню частину парку перетинала широка алея для проїзду карет від воріт до парадного двору, обсаджена рожевими акаціями. Через весь парк пробігали стежини для тих, хто хотів помилуватись його красою, зустрітися з живими мешканцями: сарнами, лисами, зайцями. До 1939 року тут панувала гармонія.

Занурюючись в історію містечка, не можна оминути увагою національність, яка ще в другій половині ХІХ століття складала 70 відсотків населення містечка. Мова піде про юдеїв, які оселилися тут у 1635 році, а наприкінці ХVIII cтоліття в містечку існувала чимала громада. На початку ХХ століття більшівцівські юдеї заробляли на життя дрібною торгівлею та ремеслом. Тоді була створена організація "Бней Цион", діяла каса взаємодопомоги, партії, організації, банки. Засновано благодійне товариство "Гамле хесед". Працювала школа і бібліотека. Релігійне, культурне та громадське життя було надто жвавим до Другої світової війни. Громада залишила по собі синагогу, яка є пам’яткою історії. Збудована у ХIX cтолітті з пізнішими перебудовами на початку ХХ століття, – прямокутна в плані, цегляна, зі збереженими дерев’яними конструкціями. Збережена до нашого часу, розміщена в центрі колишнього містечка, тепер тут розмістився Народний дім.

Наприкінці ХІХ століття Більшівці стали типовим ремісничо-торговельним містечком Східної Галичини. Тут були пивоварний і спиртові заводи, млин, монастирська цегельня, ремісничі майстерні бляхарів, кравців, шевців, позичкова каса. Торгівлею займалися місцеві купці, які мали кілька побутово-господарських крамниць для продажу солі, яєць, зерна м’яса, горілки, пива, шкіри, сукна. В той час в містечку нараховувалось 3500 мешканців, з яких 500 римо-католиків, 1000 греко-католиків і 2000 юдеїв.

У роки Першої світової війни через Більшівці проходила лінія фронту. Тому містечко зазнало серйозних руйнувань. Однак у міжвоєнний час вдалося відновити промислові споруди, церкву, садибу-палац та частково костел Благовіщення. 1926 році було збудовано металевий міст через Гнилу Липу. В період з 1927-1942 років в містечку функціонувала залізнична станція. У 30-х роках в Більшівцях функціонувала районна екзекутива ОУН. У 1938 році постала нова мурована ратуша, яка і досі використовується за призначенням. Через рік відкрито українську школу.

В радянські часи, а саме у 1940 році було створено Більшівцівський район, який існував до 1962 року – саме до того часу Більшівці вважалися містом. Впродовж Другої світової війни під час каральних операцій було виселено всіх юдеїв та спалено 320 будинків з 644 існуючих. Тоді був зруйнований залізничний вокзал, який вже ніколи не відновлювався. За часів радянської влади в містечку побудували поліклініку, а для номерної лікарні пристосовано маєток колишнього пана Кшечуновича. На базі панських рибних ставків створили рибгосп, який в середьому видавав 430 тонн живої риби щороку. Нині тут діє приватне рибне господарство "Більшівці риба".

Без сумніву, Більшівці є історичним поселенням, що увібрало в себе різні історичні періоди. Воно також пов’язане з діяльністю окремих етнічних груп населення - українського, польського, жидівського, невеликої кількості вірменів та австрійців. Нині збережені пам’ятки культурної спадщини Більшівців (історії, архітектури та містобудування), продовжують функціонувати. Що особливо важливо, – законсервовано давній просторово-містобудівний уклад зі специфічним пейзажем та колоритом колишнього малого містечка.

Більшівці туристичні: монастир кармелітів (1624 р.): Благовіщенський костел (1624 р.), монастирські келії (XVII – XVIII ст.); Більшовецька ратуша (XIX ст.); синагога (XVIII ст.); палац та ландшафтний парк Корнела Кржечуновича (1927 р. – 1929 р.), паровий млин; штучні стави; церква Різдва Христового (1905 р.). Благовіщенський костел монастиря кармелітів із залишками пишного різьблення в інтер'єрах та чудотворною іконою Богородиці (що пестить на лоні Ісуса) збудований в стилі бароко у 1624 р. Поруч із храмом розташовані монастирські будівлі (келії). Відмітимо, у ХІХ ст. монастир кармелітів був одним із найбільших у Галичині, а монахи видавали книги та малювали ікони. Також при монастирі працював притулок для бідних (тепер кляштор належить ордену францисканців).

Якщо вирушити у Галич, можна побачити ще Старостинський замок 1367 року, церкву Успіння Богородиці, церкву святого Пантелеймона (приблизно збудовану у 1200 році).