Манява

Історія села сягає в давнину, яку практично не можна відтворити ні письмовими, ні речовими джерелами. Тільки усні перекази трохи відкривають завісу і дають повне розуміння минулого. Першим чітке пояснення назви народу, який проживав у підкарпатті дає візантійський історик Прокопій Касарійський, який називає "склавінів" і показує географію їх поширення. Сучасники доволі чітко вказують місце поселення славінів і антів слов'янських племен, які говорили на одній мові і мали однакові звичаї та обряди. За свідченням Прокопія "вони займали велику частину земель сучасної України і Польщі". Територія заселена склавінами простягалась на півночі до Вісли, на сході – до Дністра. Переселення склавінів з обжитих місць у 5-7 ст. привело до часткового обезлюднення цих територій і залишенням тут тільки дрібних поселень.

Це дає можливість говорити дослідникам карпатського краю про фактичне запустіння цієї території. Друга хвиля міграції з території Карпат маємо в ІХ ст. коли слов’янське плем'я хорват покинуло гори і пересилилося на Балкани. До цього часу можна віднести і поселення в долині річки Манявка на місці хутора "Бойки" недалеко від водоспаду. Про що свідчить і легенда про заснування села: "Давно то було проходили люди сюди, просили роботу, реєстрували їх тут, вписувала, а місцевих жителів називали бойками".

Обширні землі бояр Доброславичів ще у 19 столітті вабили своєю красою, багатством різного звіра. Можна припустити, що тут було поселення мисливців, які полювали на звіра, адже Галицько-Волинське князівство в той час вело обшивну торгівлю у Західній Європі і Візантії.

Різні версії походження назви "бойки" як етнічної групи українців дещо пояснюють питання, але відповіді не дають. Ще в 1841 році І. Вагилевич став автором версії про походження етнічної назви "бойки", яку підтримували О. Партицький. Суть гіпотези, яка не спростована по сьогодні і пов'язана з певними історичними подіями, полягала в тому, що назва "бойки" виводилася від назви віддалених кельтських племен боїв, що на початку нової ери заселяли європейські території, які прилягали до земель сучасної Бойківщини. В 1836 році Іван Вагилевич здійснив похід в Карпати у розшуках пам'яток білохорватських племен. Побував за переказами і в Маняві де йому показали "Блаженний камінь" – він передбачав, що це можуть бути рукотворні святині культу слов'ян дохристиянського періоду.

 

В урочищі "Пітушки", яке належить селу Маркова виявлено камені поскладані по формі відомого кельтського храму в Англії. Хоча говорити про його природне походження важко, але це деякій мірі прояснило б питання заселення Маняви. На території села Манява є хутір "Бойки" і ця назва йде з незапам'ятних часів і відсуває дату заснування поселення на території села Манява і робить його одним з найстаріших поселень Карпат. Етнічну своєрідність бойків визначала насамперед специфіка їхньої господарської діяльності – переважно землеробство, яке в принципі збереглося і до сьогодні в питанні освоєння невжитків землі. В найстарішій метричній книзі, яка зберігається у церкві "Покрови Божої Матері" на кінець 18 ст. початок 19 ст. найбільш поширеним прізвищем було Бойчук, тобто нащадок Бойка. В 50-х роках 20 століття складалася "Історія міст і сіл УРСР" тут під назвою Манява бачимо, що вона складалася з двох адміністративних одиниць – села Манява і селища Бойки. Цей адміністративний поділ був записаний зі слів старожилів, які оповідали, що "Скит Манявський" - монастир був заснований недалеко від селища Бойки. Назва поселення селища відноситься до князівських часів Київської русі, і тому можна говорити про часові рамки нашого послання в сучасному селі Манява. З усього сказаного вище можна зробити висновок, що поселення в селі Манява одне з найстаріших в Карпатах і історія його сягає в сиву давнину.