Румунський народний дім, Чернівці

Найближче проживання

Румунський Народний Дім у Чернівцях - дім, який з кінця XІX ст. став центром румунського культурного і громадського життя у Чернівцях та на Буковині. Румунська спільнота Буковини почала дбати про своє національно-культурне життя ще під час революційних подій 1848 р. Її лідери, серед яких особливо виділявся Євдоксій Гурмузакі, провели у Чернівцях 20 травня 1848 р. великі національні збори за участю представників усіх соціальних верств населення, на яких було прийнято меморандум до австрійського імператора і Віденського парламенту з низкою вимог щодо забезпечення їхнього національно-культурного розвитку.

Незабаром прийшло також усвідомлення необхідності створення друкованого органу, який би виражав національні інтереси і потреби буковинських румунів. Цю справу взяли на себе брати Георге і Александру Гурмузакі, які з жовтня 1848 р. до вересня 1850 р. видавали румунську політичну, релігійну і літературну газету "Буковина", подаючи матеріали у ній одночасно румунською та німецькою мовами. Протягом всього періоду, починаючи з 1865 року і аж до 1944 року, локомотивом руху за національно-культурне відродження буковинських румунів виступало Товариство румунської культури і літератури Буковини. Воно видавало газети, календарі, брошури, організовувало культурні заходи, театральні вистави, брало участь у відкритті румунських шкіл, забезпечувало учнів та студентів із бідних сімей навчальними стипендіями і місцями в інтернаті, який перебував у його власності.

Румунський Народний Дім був тісно пов'язаний з діяльністю "Товариства румунської культури та літератури на Буковині", яке фактично було його засновником. В 1897 році це товариство викуповує відомий у місті готель "Вайс" на площі Рингплац (тепер - Центральна площа). В це приміщення поступово переходять усі культурні та благодійні товариства румунської громади.

Відомі громадсько-політичні діячі "Товариства румунської культури та літератури на Буковині" Д. Бежан, С. Пушкаріу, А. та Г. Гурмузакі, І. Ністор сприяли відродженню та розвитку румунської культури на Буковині та заснуванню інших товариств, як "Жунімя", "Академія ортодоксе", "Дачія", "Буковина", "Молдова", "Товариство румунських жінок", музичне товариство "Армонія", "Арбороаса", "Академія Ортодоксе", Поряд з Товариством румунської культури і літератури Буковини на ниві національно-культурного виховання мас особливо відзначились академічні товариства, які були засновані румунськими студентами Чернівецького університету імені Франца Йосифа після його відкриття у 1875 року.

Від самого початку існування цього вищого навчального закладу у ньому діяла кафедра румунської мови і літератури, першим завідувачем якої був Іон Г.Сбієра. У 1912 році в університеті було відкрито також кафедру історії південно-західної Європи, на якій викладав професор Іон Ністор. У 1864 році в Чернівцях відбулися перші гастролі румунської театральної трупи (Фані Тардіні). Після створення Товариства румунської культури і літератури постановки румунських театральних колективів на Буковині стали регулярними. У 1925 році у Чернівцях був створений румунський Національний театр, в якому грали відомі актори. Для забезпечення театру необхідними кадрами у 1924 р. в столиці Буковини було відкрито Консерваторію музичного і драматичного мистецтва.

Після розпаду в 1918 році Австро-Угорщини і входження Буковини до складу Румунії в тогочасній архітектурі з'явилося намагання якомого ширше застосувати архітектурні стилі, характерні для королівської Румунії. У цей час постало питання про нову споруду для впливового румунського Товариства культури та літератури, оскільки приміщення старого готелю "Вайс", де воно розташовувалося з кінця XIX століття, не відповідало вимогам часу.

Адміністрація Буковини в особі міністра-делегата Янку Флондора виділила товариству земельну ділянку на розі площі Александрі (колишня Єлезавети, тепер — Театральна) та вулиці генерала Задіка (нині-Ватутіна). Офіційно право на цю ділянку надали тільки у 1921 року, після того, як товариство передало своє старе приміщення шкільному інспекторові Буковини. Завдяки дуже вигідному і престижному місцю розташування будівельного майданчика знайшлося чимало бажаючих придбати його. На цю ділянку претендував, зокрема, університет. Упродовж майже 15 років право володіння ділянкою переходило від Товариства румунської культури і літератури до університету і навпаки. Останню крапку в цьому конфлікті поставив Чернівецький апеляційний суд, який своїм рішенням від 27 квітня 1935 року визнав Товариство єдиним і законним власником земельної ділянки.

Ще у 1921 році Товариство замовило проект споруди відомому архітекторові Дуїлю Марку. І якби не безкінечні судові процеси, на які товариство витратило майже два мільйони лей, місто мало би сьогодні набагато кращу і монументальнішу споруду, план якої зберігся у звіті Товариства за 1922 рік. У 1935-у році стало очевидним, що товариство не в змозі збудувати не лише споруду за розкішним проектом Марку, а й набагато простішу. Допомогу запропонували Митрополія Буковини та Православний релігійний фонд - найбагатші установи краю. Було підписано договір на будівництво та використання будинку між митрополитом Буковини Віссаріоном Пую та головою Товариства Грігорієм Нандришем. У ньому йшлося про те, що Товариство надає земельну ділянку, а Православний релігійний фонд виділяє для потреб будівництва необхідну суму коштів. Обидві сторони домовились спорудити у Чернівцях Палац національної культури, який буде служити як Товариству, так і Релігійному фонду - відповідно до часток, які їм належатимуть. Будівництво повинно було початися весною 1937 року, а завершитися 11 листопада 1938 року.

Тендер на будівництво виграла відома будівельна фірма з Бухареста "Дім Тіберія Єремія". Будівельний майданчик було освячено 4 липня 1937 року, закладка наріжного каменя новобудови відбулося 26 жовтня цього ж року. Слід зауважити, що Палац збудований не так, як планувалось у договорі. Згідно з новим проектом Хорія Крянге новобудова повинна була складатися з центрального блоку, що мав розміщуватися на площі Александрі (нині- Театральна), трьох блоків на вулиці Генерала Задіка (тепер - Ватутіна) та одного блоку на вулиці Університетській. Разом вони повинні були скласти суцільний комплекс будівель. Але через брак коштів вдалося збудувати тільки центральний блок, який поділявся на дві частини - комерційну і культурну.

Приміщення зареєстровано за двома власниками:

Культурна частина, а саме партер із вестибюлем і концертною залою, перший поверх з залою для засідань і читальною залою, другий - робочі кабінети, третій - читальна зала і бібліотека, четвертий - сховище бібліотеки належали Товариству.
Комерційна частина належала Православному релігійному фондові і складалася з наступних приміщень: у партері - магазина та ресторану, на поверхах - кімнат готелю. У підвалі було розташовано обладнання центрального опалення, на даху знаходилась оглядова тераса, з якої можна було побачити все місто.

Палац було завершено на початку 1940 року, хоча товариство переселилося туди тільки в травні, коли були повністю виправлені всі дрібні недоробки. Залишилось встановити тільки ліфт. А вже 28 червня 1940 року у Чернівці ввійшли радянські війська і приміщення передали під різні установи.

Після початку в 1941 році війни між Німеччиною і Радянським Союзом Північна Буковина була знову окупована Румунією. Румунський Народний Дім продовжив свою довоєнну діяльністю. У листопаді 1942 року тут побували король Міхай, його мати королева Єлена та заступник голови Ради Міністрів Міхай Антонеску. В період відступу в 1944 році німецьких військ на захід і їх короткочасного перебування на Буковині комерційна частина нової споруди Румунського дому була зайнята німецьким командуванням.

Після повернення Радянської Армії в 1944 році і до проголошення Незалежності України у будинку розташувався гарнізонний Будинок офіцерів. Після проголошення в 1991 році незалежності України приміщення Будинку офіцерів (Палацул културал) було передано в оренду різним комерційним структурам. Більша частина будівлі, де знаходився Румунський Дім до 1940 року (Центральна площа, 6), належить Чернівецькому обласному апеляційному суду, а на першому поверсі розташовано румунське Товариство імені М.Емінеску.

Чернівці - столиця Буковини. Одне з найкрасивіших і приємніших українських міст. Тут один з найкрасивіших в країні залізничний вокзал, Храм Святої Параскеви Сербської, Воздвиженський костел, будинок-корабель, Міська ратуша (кожного дня 12:00 з башти лунає мелодія "Марічки" у виконання трубача), художній музей, далі вулиця Кобилянської, німецький народний дім, вірменський і Успенський храм (найстаріша кам'яна українська греко-католицька церква в Чернівцях), театральний майдан і театр ім. Кобилянської, Єврейський народний дім, Чернівецький університет (включений до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), Турецька площа (Чернівці побували у складі Туреччини, Модови, Румунії, Австро-Угорщини, СРСР, Русі, України), великий ровер, затишні вулички і бруківка, так звана П'яна церква, будинок Назарія Яремчука, далі ще один будинок-корабель, два будинки із однаковим номером (тут мешкала Ольга Кобилянська), будинок де мешкав Володимир Івасюк, рожевий храм - Собор Святого Духа.
Пам'ятки Чернівців
Миколаївська дерев'яна церква (з 1607, реставрувалася 1954);
кам'яна церква Святого Юрія на гіркоту (1767 в бароковому стилі);
дерев'яна Троїцька церква в маглів (тисяча сімсот сімдесят чотири), перенесена в 1874 в Клокучка;
дерев'яна Успенська церква на Калечанке (1783);
міська ратуша з двоповерховою 45 метровою вежею в стилі ампір (1843-1847, архітектор А. Микулич), тепер міська рада;
українська греко-католицька церква (1825-1830 у стилі бароко);
кафедральний собор у візантійському стилі (1844-1864, архітектор Ролл);
церква святої Параскеви в псевдороманському стилі, закінчена 1 862 (архітектор А. Павловський);
резиденція буковинських митрополитів - з 1956 одну з будівель Чернівецького університету);
вірмено-грегоріанському церква (1869-1875, архітектор Й. Главка);
корпус Чернівецького університету (1874-1875);
єзуїтський костел в неоготичному стилі (1893-1894);
залізничний вокзал (1898-1903) в стилі модерн;
міський театр (1904-1905, архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер) у стилі віденського бароко з елементами модерну (тепер музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської) і ін.