Привіт!
Куди ви вирушаєте?
Пошук
Пошук
Пошук
Пошук

Писаний Камінь - цікава історична і геологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована у Верховинському районі Івано-Франківської області, на північ від села Верхній Ясенів і за кілька кілометрів на південний схід від села Буковець  (засноване у 1974 році) та Буковецького перевалу (висотою 835 метрів). Площа природоохоронної території 5 га. Перебуває у віданні Верховинського МГЛ. Зі скель відкривається велична панорама гірських хребтів і вершин. Тут часто бували і залишили свої розписи Ольга Кобилянська, Іван Франко, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Осип Маковей, Костянтин Станіславськийта інші діячі української культури. Тут був сам Олекса Довбуш.

Писаний камінь -  одне із найвідоміших і наймістичніших місць в Гуцульських Карпатах, група мальовничих скель ямненського пісковика, з яких видно всі горби довкола. Це величезні брили пісковика загальною довжиною 98 м, що простягається з північного заходу на південний схід, де завершується найбільшою 36-метровою плоскою платформою, висотою 20 – 30 м, шириною 4 – 5,5 м. Зі східного боку розкидано десятки менших каменів. Верх каменів утворює горизонтальну площину. Перші згадки про Писаний Камінь дійшли до нас з 1758-1760 років у зв’язку з гострим конфліктом, що виник на ґрунті розмежування земельної власності Дідушицьких і Потоцьких. Надіслана польським королем Августом ІІІ урядова комісія вивчала спірні межові території і залишила їхній опис, а також чимало документів, що містяться в "Актах Гродських і Земських". Писаний Камінь у документах згадується кілька разів, як "Lapidemque Pisany dictum", "…Lapidem ruposum Pisany", "…Lapidem magnum dictum pisany". Вказувалось також, що хрести та інші знаки і символи є стародавні й нанесені від віку.

Писаний камінь

Свою назву Камінь одержав від карбів (петрогліфів), найдавніший з яких походить з часів Київської Русі. За деякими припущеннями, в минулому на скелях було язичницьке капище. Залишками капища вважають дев'ять круглих виїмок-чаш, які вирубані в камені. На внутрішніх стінках окремих заглибин збереглися виразні сліди видовбування якимось гострим предметом. Дно деяких із них має ознаки випаленого каменю. Поміж "чашами" і довкола них є понад 30 символічних малюнків-петрогліфів. 
Легенда про Писаний Камінь
  1. "Дуже давно навколишні гори заселяли племена карпів, які дали назву Карпатам. Це були люди-гіганти, як міфічні титани, наділені надзвичайною силою. Так-от, вони прикотили сюди ці камені, щоб увіковічнити пам'ять про перебування тут, закопали свої скарби і накрили їх каменями. Відтоді і ходять сюди люди, щоб поклонитися могутньому духові своїх предків, які з Верховини розійшлись по всьому світу і стали засновниками знаменитих родів і племен, королівських династій."
  2. Один із переказів про Писаний Камінь занотував майже сто років тому відомий польський етнограф Станіслав Вінценз. Ремікси його запису тепер найчастіше видають за автентику. Колись, може тоді, як зійшли первісні води, а Карпати тільки-но почали рости, чи з землі, чи з води вийшли велети - ясноволосі синьоокі титани. Росли вони нібито разом із горами, сили набиралися - і невдовзі рід той став чисельним і могутнім. Одного разу навесні заграв їхній ватажок на трембіті - зібрав усіх братів своїх і сказав їм важливе слово. Взялися вони після того готуватися до далеких мандрів: руду шукали, зброю кували, кораблі будували. І пустилися підкоряти далекі краї і країни. Гуляли велети морями й берегами: здобували царства і найгарніших жінок, закладали держави і писали закони бойовими сокирами на каменях і на скелях. Не було їм рівних ані в січах на полі битви, ані в бесідах, ані в любові. Врешті вони стали правити всюди. Були державцями мудрими, справедливими. Будували міста і дороги, збирали скарби і знання. І хоча почали говорити різними мовами, прадавній край свій не забували. Таємно мали у Верховині вони над собою одного короля-віщуна, який із небесного світу голоси чув, накази отримував і всім велетам передавав. Якось навесні знову почули титани далекий поклик трембіти. Полишили вони свої палаци і зібралися у Карпатах. Великий володар прощався з життям і з братами. Перед смертю заповів їм у битвах голів не рубати, людської крові не проливати. І берегти таємницю свого походження. Винесли велети померлого короля на гору, домовину його кам'яну ближче до неба поклали (ця брила, очевидно, і є Писаним Каменем). Сокирами своїми вирубали на ній обереги. Стражниками до неї поставили тутешніх старців. І розійшлися правити світом. Кажуть, що дотепер десь у Чорногорі сидить у глибокій печері сивий дідо-велетень і вичитує з книги правіку те, що було і що буде далі. Читає провидець і чекає, доки комусь відкриється хід у те місце, щоб прийшов обранець і змінив його коло роботи.
  3. Народна пам'ять так опрацювала біографію Олекси Довбуша, що кожен більший камінь у Карпатах уже має сліди легендарного опришка. А скільки таємних схованок із довбушевими скарбами порозкидано горами, лічити - не перелічити. Що й роблять окремі галицькі краєзнавці. "Не раз бував на Писаному Камені Олекса Довбуш, - пише Михайло Городенко в книжці "Чарівний край Черемоша й Прута". - Розказують, що якось він закопав тут величезні скарби. Щоб ніхто, крім нього, до них не добувся, відколов він у Чорногорі на Попі Івані величезну брилу, на плечах приніс її і привалив нею золото, срібло та самоцвіти. Та й хто би ще, крім Довбуша, міг таку брилу принести, як її навіть і тисяча чоловік з місця не зрушать? Тим більше, що з Чорногори треба цілий день іти. Щоб не втратив камінь первісної краси, обтесав його гладко Довбуш своєю громовою барткою, а під ним викопав собі печеру-зимарку, де перебув не одну зимову нічку. А як сходили з гір сніги, подавався ватажок на сусідню гору Ігрець, де збиралися на полонині лісові легіні. Всі опришки ще здалеку радісно перекликались і палили з пістолів та кресів. Ділились пережитим за час розлуки з осені, славили полеглих побратимів і влаштовували веселі забави-ігри до свого нового збору. Тому й вважають, що висока гора праворуч від автотраси з Косова на Верховину на Буковецькому перевалі дістала назву Ігрець".
  4. Висловлюються також припущення, що на вершині Писаного Каменю було давнє святилище. Ознаками язичницького капища вважають дев'ять круглих виїмок-чаш, які вирубані в камені (такі ж є на Сокільських скелях у Косівсько-му районі). На внутрішніх стінках окремих заглибин збереглися виразні сліди видовбування якимось гострим предметом. Дно деяких із них має ознаки випаленого каменю. Поміж «чашами» і довкола них є символічні наскельні малюнки-петрогліфи. їх більше тридцяти. По-різному трактують походження і значення цих малюнків. Дехто вважає їх витвором природи — ерозією каменю під дією сонця, води і вітру. Інші впевнені, що Писаний Камінь був культовим місцем. А письмена на ньому свідчать про те, що тут дрімає джерело могутньої древньої сили.

Писаний камінь знизу

Легенди та цікаві факти
  • В 2017 році під Писаним Каменем відновили і офіційно відкрили бункер УПА
  • Свою назву Писаний Камінь одержав від карбів - петрогліфів (наскельними малюнками, які датують XVIII - IX століттями), найдавніший з яких походить з часів Київської Русі. ЗЗгідно з даними дослідників, гора Писаний камінь була одним з найбільших дохристиянських святилищ в Карпатах. Тут є чаші (невеликі поглиблення, на стінках яких є залишки вогню). Історики припускають, що тут приносили жертву богу Сонця - Дажбога. Воду в цих імпровізованих чашах можна баламутити, це може потривожити богів. 
    Щоб оцінити висоту і велич Писа­ного Каменя, треба його обійти спра­ва, з верховинського боку. Тут йо­го найвища частина, скелі нависають над стежкою. Однак нас цікавить йо­го інший, пологий, бік. Адже ми тут не тільки заради краєвидів. Хочемо побачити давні малюнки (петрогліфи), за­вдяки яким камінь отримав назву Пи­саного. Задовго до того, як тут почали за­лишати свої автографи Серьожі з Ки­єва і Басі зі Львова, на скелі були ви­різьблені загадкові знаки - різнораменні хрести, кола, ромби, схематич­ні фігурки людей. Їх добре видно в косих променях сонця - на світанку, або коли воно сідає. В інший час доби знаки губляться поміж стандартними сучасними написами.
    Богдан Томенчук, археолог, доцент Прикарпатського національного уні­верситету каже, що петрогліфи (гуцу­ли називають їх "реваші") датуються різними епохами і можуть належати язичницькій культурі та добі ранньо­го християнства. Про що намагалися розповісти нащадкам прадавні меш­канці гір - наразі невідомо нікому.
    Зате можна дізнатися, що хотіли нам сказати класики української лі­тератури. Читаємо виразне "О Кобилянська 1899", трохи вище, майже за­терте "В Стефаник 1899". Десь поруч мав би бути підпис Осипа Маковея. Іс­торики твердять, що на Писаний Ка­мінь піднімалися Іван Франко, Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Федькович, Гнат Хоткевич, Вінценз, Лук Гарматій, Петро Шекерик-Дониковий та ін. Всі вони на глибокому інтуїтивно-творчому рівні відзначили благотворність енергетики цієї скелі та її давнє культове призначення. Іван Франко казав, що "Писаний Камінь вернув мені сили й здоров’я", а Станіслав Вінценз доклав багато зусиль в популяризації Каменю, записуючи легенди та оповідки гуцулів про це місце. Завдяки його роботі, ми маємо нагоду сьогодні їх читати та знати.
  • Є легенда, якщо скаламутити воду в цих чашах, то піде дощ. Ми каламутили неодноразово, - дощ не пішов.)
  • Гору Писаний камінь в Прикарпатті називають одним з найзагадковіших місць регіону, а також місцем сили і особливої ​​енергетики. Сюди люди приходять не тільки для того, щоб помилуватися неймовірно красивими пейзажами і розгадати загадки цієї гори, але, й для того, щоб наповнитися енергією благополуччя і достатку. У гуцулів існує повір'я, якщо доторкнутися до скелі Писаного каменю руками і лобом і загадати життєво важливе позитивне бажання, воно збудеться швидше. А якщо жінка сім раз обійде скелю через прохід Ворота, то позбудеться безпліддя. На одному з уступів, зліва від автографа Маковея, нашкрябаний хрест, який виконує бажання. Достатньо лише притулитись до його середини чолом і подумки попросити. Щоправда, кажуть, матеріальні захцянки тут не збуваються.
  • Також існує повір'я, що відвідування гори Писаний камінь робить людину багатою і щасливою, везучою на життєві блага і обіцяє благополуччя в усіх справах. Туристи, які відвідали Писаний камінь, зможуть позбутися депресії, а негативні емоції зможуть покинути тіло.
  • Висота гори складає 1221 метр, а підйом на неї починається десь з рівня 800 метрів. Таким чином, туристам доведеться подолати всього лише 400 метрів. Для цього не потрібно жодне спеціальне спорядження та особливі навички.
  • Незважаючи на те, що підйом нескладний, він буде займати близько 5-6 годин. Піднімаючись на вершину, ти зможеш помилуватися видами Покутсько-Буковинських хребтів, Чорногори, куполами Чивчинських і Гринявських гір.
  • Варто знати, що по дорозі до каміння живе відомий на всю Україну гуцул-музикант — Михайло Тафійчук. Обов’язково до нього завітайте, а потрібну хату залюбки підкажуть місцеві жителі — йти до нього від перевалу десь 30 хв. На першому роздоріжжі до Писаного треба повертати направо догори, а до Тафійчука — наліво вниз.
  • Дорогою на Каміння є залізний хрест, біля вишки з мобільним зв’язком. Місцеві мешканці розказують, що хрест встановлений жінці з села Буковець, яку розстріляв НКВДист. «Заклав патрон — вцілю чи не вцілю», — так розважалися червоні кати на нашій землі, граючи життями, мов іграшками.
  • Як і в кожному селі на Гуцульщині існує легенда про народного месника та ватажка опришків. «Олекса Довбуш на плечах приніс із Чорногори на Писаний Камінь величезний камінь і закрив ними золоті скарби всіх опришків». Також, люди кажуть, що «опришки зимували у печерах-зимарках на Писаному Камені і бартками писали на камені свої імена». 
  • Ще одна легенда каже, що дуже давно навколишні гори заселяли племена Карпів, які дали назву Карпатам. «Це були люди-гіганти, як міфічні титани, наділені надзвичайною силою. Вони прикотили сюди ці камені, щоб увіковічнити пам’ять про перебування тут, закопали свої скарби і накрили їх каменями. Відтоді і ходять сюди люди, щоб поклонитися могутньому духові своїх предків». Схожа легенда розповідає, що «після смерті вождя Карпів, на його могилі був встановлений велетенський камінь, щоб люди не забули про його славу і силу».
  • Гори туристичного сміття. Воно валяється купами протягом всього маршруту на гору, а найбільше його, звісно, на вершині… Контингент, який облюбував це місце і часто - це маса п’яних "бандюків" і "гопників", які там розважаються. Рагульське бажання наших людей залишити свій слід на Землі. Найчастіше, - це виявляється в зарубках на деревах слів типу: "тут був Вася 1997", "Калян, Чернафци", а також схожі малюнки на скалах Писаного Каменю, - саме тому в назві до статті - він став, на жаль, обписаним…
  • Свіжий в пам’яті скандал 2011-2012 років з "приватизацією" Каменів. Донецькі "братки" вирішили, що було б непогано забрати собі цю територію. Прохід до Писаного став коштувати - 10 гривень, а місцевим людям забороняли збирати там гриби та афини. Як це не дивно для України, але «бабло і банда» не перемогли здоровий глузд, адже селяни з Буківця разом з громадськими активістами та журналістами повстали та відвоювали землю і залишили її у власності громади. Питання лише чи надовго?
  • Для подорожі на Писаний камінь потрібен усього один день. Маршрут доступний як для дітей, так і для туристів у поважному віці. Дорога лежить переважно заселеною місциною, є виразні орієнтири, тож небезпека заблукати — мізерна. Під час походу відкривається вид на дуже різні Карпати: Панорама зліва направо така: на півден­ний схід — Буковинські Карпати (Косівські гори на північному сході за­туляють смереки), ще південніше — Чорногора, на південний захід — пас­мо Чивчина, на захід — Гринява.
Місце сили Писаний камінь
Легенди про могили велетнів поширені в Європі, Азії, Африці, Америці. В Німеччині вони відомі як могили велетнів (Гюненгребен), у Сардинії – як могили гігантів, у Індії їх називають могилами Даїтів (гігантів) і Ракшасів, у Перу і Болівії – Чульпа.  Польський археолог З. Крзак у книзі "Мегаліти Європи" відносить легенди про могили велетнів-першопредків, перекази про запліднюючі властивості каменів, розповіді про мегаліти із зображенням зооморфів чи антропоморфів, а також про камені, що пов’язані з літнім і зимовим сонцестояннями, весняним і осіннім рівноденнями до пережитків мегалітичних релігійних вірувань епохи неоліту, які згодом були переосмислені індоєвропейцями. "Коротко кажучи, – зазначає він, – як нас переконують дані археології і етнографії, неолітичні мегаліти і відгуки про них збереглись у колективній та індивідуальній свідомості й пам’яті народів Європи через багато тисячоліть аж до ХХ століття".
Уперше наукове обстеження Писаного Каменя провела експедиція варшавських істориків і етнографів у 1933 році. Виявлені на камені знаки, зокрема, хрести в колі, були приписані готам (ІІІ-ІV ст. н.е.). Однак ці твердження в 1936 році були розкритиковані місцевим краєзнавцем П. Контним, який помилково відніс усі знаки на Писаному Камені до категорії межових. У 1937 році український дослідник В. Костинів довів місцеве походження знаків. Він перший дав опис шести чашоподібних заглибин на скельній платформі, зробив прорис основних знаків і символів.
У першій половині 1990-х років обстеження пам’ятки було здійснено львівським дослідником В. Стефанівим, який дійшов висновку, що зображення на Писаному Камені були викуті до ХІV століття. Львівський археолог М.Бандрівський у своїх археологічно-релігійних нарисах "Сварожі лики" (Львів, 1992) звернув увагу на знаково-символічні зображення Писаного Каменя, зокрема ромби з трикутниками, хрестоподібні ідеограми. Дослідник висловив припущення, що Писаний Камінь є міжплемінним культовим центром, який виник не пізніше VIII-IX століття.
Дослідження Писаного Каменя учасниками Карпатської археологічної експедиції Прикарпатського національного університету протягом 2005-2011 років дало змогу виявити нові петрогліфічні комплекси, образи, знаки і символи. Це дозволило уточнити характер, загальну структуру і зміст пам’ятки в цілому й окремих її елементів зокрема. Обстеження Писаного Каменя показало, що 98-метрова гряда скель розділена невеликим переходом. Права її частина, направлена на південний схід, сягає 57 м довжини, ліва сторона, спрямована у північно-західному напрямку, має довжину 41 м. Ортогональна (пряма) просторова проекція південно-східної частини гряди має вигляд трьохступінчастої тераси, направленої вверх, до неба, що нагадує сторону прямокутного ступінчастого храму – зиккурату. В Шумері зиккурати символізували священну гору, де живуть боги. На вершині храму знаходилось святилище. Південно-східна частина гряди (57 м) має складну внутрішню структуру. Від проходу вона починається трьома петрогліфічними комплексами глибокого сакрального змісту.
На першій вертикальній стелі, що сягає 4,5 м ширини і 2,5 м висоти, методом заглибленого рельєфу зображено образи і символи, які слід віднести до комплексу землі. Посередині стели двома похилими прорізами, що розходяться до низу, передано ідею конуса, трикутника, піраміди, гори-землі. Уявлення про космічну гору-землю склались ще в неоліті й зображались у зооморфно-геометричному вигляді. Гора-земля часто виступала уособленням Великої Богині. Ліворуч від схематичної гори-землі зображено правопрофільний образ риби, яка символізує нижній світ, первісні води. На скелі викуто рот риби, її око, верхній плавник і зігнутий хвіст. На зв’язок землі-гори з космічними водами неодноразово звертав увагу В. Даниленко. "Образ землі-гори, – писав він, – тісно зв’язаний зі стихією води, як це було показано за інших обставин, – дуже характерний і для первісної стародавньоземлеробської Південної Європи". Типологічно подібні образи дослідник виявив у археологічних матеріалах лінійно-стрічкової, тиської, трипільської культур. Праворуч від зображення гори-землі вирізьблено узагальнюючий лівопрофільний образ ведмедя, зокрема його голову і лапи.
В нижній частині стели зображено череп і лапу ведмедя. Міфологізація образу ведмедя була пов’язана зі сприйняттям його як божества землі, яке жило в печері. Ще неандертальці черепи і лапи вбитих ведмедів зберігали в ритуальних, так званих "ведмежих печерах", що знаходились високо в горах. У повір’ях народів Європи і Кавказу голові й лапам ведмедя приписувались магічні властивості. На жіночих статуетках епохи неоліту богиня іноді зображалась у вигляді ведмедиці. Артеміда пошановувалась у вигляді ведмедиці, а її жриць називали "ведмедицями". У багатьох народів Європи й Азії містичне ставлення до ведмедя, який жив і влаштовував своє лігво на зиму в печерах, надрах гір, спричинило релігійне пошановування печер. В основі культу печер були уявлення про їх зв’язок з божеством землі й підземного світу.
За міфами американських індійців, печери – місце виникнення людства і місце, куди люди повертаються після смерті. В інших легендах йдеться, що Бог з’явився з печери, котра знаходиться на горі. У стародавніх китайських джерелах мовиться про "печеру Су", яку вважали входом у царство мертвих. Поховання в печерах практикувались у багатьох народів. Усе це вказує на те, що печери вважалися житлом божества землі в образі ведмедя. Його культ пронизує історію релігії людства від палеоліту до християнства.
Зверху на камені-стелі виявлено чашоподібну заглибину. Прямо перед стелою знаходиться рівна горизонтальна плита, що вказує на місце ритуальних дій. Якщо на першій стелі зображено зооморфні образи, що символізують комплекс землі і нижнього світу, то наступна стела містить символи і образи комплексу неба. Зокрема з верхньої частини триметрового масиву скелі викуто космогонічну сцену первісного сходу Сонця на небі, переданого півкругом. Нанесені прямі лінії символізують сонячні промені. У верхній лівій частині другої стели викуто зображення двох семикутних зір, горизонтального місяця-молодика, що своїми рогами єднає їх, а також космічного дерева з сімома гілками. Воно виростає з Місяця, а кроною впирається в дугу небесної сфери. Над деревом еліпсоподібне зображення, заповнене маленькими ямками (крапками). Праворуч, у східній частині композиції, округла заглибина з нанесеним на неї хрестом, що має два горизонтальні рамена. Саме цей знак став предметом дискусій у 1930-х роках, стосовно належності його готам-християнам. Кутові фігури зображено у верхній, нижній і боковій (західній) частині композиції.
Символи Місяця і зір доповнюють об’ємно-просторові двометрової висоти зображення двох птахів, направлених на південний схід. Семикутні зорі та інші символи викуто зверху каменя-стели. Важливо відзначити й те, що петрогліфічна композиція сходу Сонця просторово направлена на північний схід. У день літнього сонцестояння перші промені Сонця спрямовані на верхню частину стели, на якій зображено вранішнє світило. У стародавніх космогонічних міфах Сонцю, Місяцю, зорям відводилась важлива роль. В основі космічної релігії землеробських цивілізацій, на думку М. Еліаде, була закладена ідея періодичного оновлення світу, коловоротності й циклічності часу, який сприймався як повторення одного і того ж ритму: народження, смерть, відродження. У зв’язку з цим у ранніх землеробських культурах особлива роль відводилась Місяцю з його фазами, вічним повторенням і змінами. 
Спостереження за ритмами Місяця, за аналогією, привело до релігійно-філософського осмислення життєвих ритмів природи і людини: народження, розквіт, смерть, воскресіння. Тому Місяць у сакральній традиції стародавніх народів сприймався як божество родючості, плодючості, смерті й вічного відродження. Символ молодого Місяця у вигляді горизонтального серпа набув значного поширення в Шумері, Аккаді, Вавілоні, а також у Трипіллі. За матеріалами Трипілля роги молодика наділялись креаційною силою, енергетикою народження, зростання, родючості. Вони виступали символом Великої Богині, яка є уособленням Місяця. Антропокосмічний символізм пов’язував жінку з місячними ритмами, із землею, вегетацією.
Зображення Світового Дерева у центрі петрогліфічної композиції свідчить про те, що світ, природа, люди аксіологічно усвідомлювались у вигляді рослинного життя з його нескінченним повторенням одного і того ж ритму: народження, смерть, відродження. Зображення дерева є стилізоване, воно не передає його реальні ознаки, а абстрактну ідею священного Дерева Життя, Світового Дерева, опору всесвіту, стовп, що підпирає небо, вертикальну проекцію світобудови. Рослинний орнамент вперше з’явився ще на палеолітичних амулетах. У Месопотамії побутував міф про священне дерево, яке росте в раю. Біблія називає його "деревом життя". Воно знаходиться посередині саду. Перекази і обряди, пов’язані з пошануванням священного дерева, існували в більшості народів світу. Образ дерева зі змією в його корені і птахом на верхній гілці поширений у слов’янському, зокрема в українському фольклорі й відображає загальноцивілізаційні уявлення стародавніх людей про трьохрівневу світобудову. Оскільки Велика Богиня була володаркою не тільки неба, але й природи, то священне дерево виступало одним з її численних образів. У Рігведі Світове Дерево порівнюється з жінкою, що народжує. Український фольклор переповнений образами дівчини, що перетворилась у березу, вербу, тополю, калину, квітку, траву, воду, росу, птаха. Дж. Фрезер у своїй праці «Золота гілка» наводить багато прикладів, що ілюструють зв’язок дерева і жінки.
Ще однією іпостассю Великої Богині були птахи, які у всіх народів вважались священними і уособлювали небо. Птахи – поширений образ у матеріалах Трипілля. Богиня-птаха є розповсюдженим образом міфів різних народів світу. У повір’ях багатьох народів символом Великої Богині виступають такі птахи, як зозуля, голуб, качка, сова, лебідь, ластівка. У давніх українських колядках про створення світу йдеться про сокола, або ж двох голубів, що сидять на Cвітовому Дереві (явір, дуб, сосна). Містичні птахи беруть участь у творенні світу. В одній з колядок про створення неба і землі розповідається: "А йак то було з початку сьвіта, Не було тогди неба, ні землі, А лишень було синее море, А на тім мори ой два дубочки А на тих дубоньках два голубоньки Два голубоньки з неба зіслані З неба зіслані на відпитані. Стали радити, як сьвіт сотворити Спустімся в море до самого дна Віберім собі синий каменец Синій каменец, синяє небо Віберім собі жовтий каменец Жовтий каменец, жовтая земля".
Третя стела у вигляді паралелограма з верхнім зрізаним кутом вирубана зі скелі на висоті 1,5 м. Її розміри 2,1х1,7 м. Це стела знаків і символів. Загальний вигляд стели імітує її розміщення не на землі, а на висоті, в космічному просторі. У центрі стели зображено ромб з трикутниками. Цей самий знак поміщено в середину ромба. Його розміри 0,42х0,57 м. Праворуч викуто ще один ромб з трикутниками розміром 0,21х0,23 м. Ромбовидні графеми, іноді перехрещені, з трикутниками на кутах, були поширені в епоху неоліту, енеоліту, бронзи. Подібні символи виявлено на інших сакральних пам’ятках Карпат, а також у Румунії, Греції, Македонії, Албанії. Дослідники відносять їх до балканської групи знаків. У неолітичній символіці Малої Азії знак землі зображався у вигляді декількох вписаних один в один ромбів або квадратів. А. Голан висловив припущення щодо змісту графеми, в якій він вбачав ступінчасту піраміду, зиккурат, священну гору, що знаходиться в центрі світу. "Вважається, - писав він, - що зиккурат і загалом піраміда - архітектурний образ гори, її аналог… Фетиш, який зображав міфічну священну гору, що стоїть в центрі світу, мав вигляд конуса, піраміди. Конус або піраміда цілком можуть вважатись втіленням гори… Є дані про те, що гори були зв’язані не тільки з богом землі, але і Великою богинею". Таким чином, ромбовидні графеми землі могли символізувати священну гору в центрі світу.
Ліворуч від ромбовидних знаків зображено двох коней. Тулуб нижнього з них заповнений вертикальними рисками. Коні - знакова атрибутика індоєвропейців. Внизу вирізьблено мисливця зі списом, що замахнувся на зайця. Привертає увагу пояс мисливця у вигляді трьох ліній. Аналогічне зображення мисливця, що полює зі списом на зайця викуто на камені, недавно виявленому в селі Шепіт Косівського району. Очевидно, що зображення мисливця на Писаному Камені може асоціюватись із сузір’ям Оріона. За давньогрецькою міфологією Оріон полюбляв полювати на зайців. Зображення Оріона зі списом виявлено у "Гроті Бізона" Кам’яної Могили. У правому куті стели нанесено зображення двох хрестів з розширеними кінцями рамен, заповнених ялинковим орнаментом. Більший з них розміром 0,96х1,1 м, менший 0,6х0,65 м. Над хрестом і ромбовидним знаком виявлено два косораменні хрести, а також два знаки, подібні до оберненої букви Е. Знаки, образи і символи третьої стели нанесені в різний час, аж до середньовіччя включно. Частина знаків знищена написами туристів.
Отже, на Писаному Камені виявлено унікальний рельєфно-графічний петрогліфічний комплекс, розміщений на трьох стелах, який відображає вертикальну структуру релігійного світогляду стародавнього населення Карпат. Жодна інша стародавня сакральна пам’ятка в краї не відтворює його в такій повноті. Звертає на себе увагу зооморфно-знакова система подачі інформації. Релігійно-космогонічна система має трьохчленну структуру  - верхній, небесний (птахи, схід Сонця, космічне дерево, Місяць, зорі), середній, земний (ведмідь) і нижній, підземний (риба) світи. Зміст відтворених образів і символів вказує на пошанування Великої Богині неба, божества землі й підземного світу. Стели з петрогліфічними композиціями, очевидно, були містеріальним сакрально-ритуальним центром святилища. За 10 м від трьох стел починається найвища частина південно-східної кам’яної гряди у вигляді платформи. Її довжина сягає 36 м. Вона починається виділеним п’ятиметровим скельним виступом, що нагадує схематичне лівопрофільне скульптурне зображення антропоморфа. Подібні зображення, що нагадують велетенських антропоморфів, виявлено на західних бокових плитах в кінці платформи. Горизонтальна платформа розділена до основи трьома вертикальними розколинами. Вони ділять платформу на три частини. Перша з них довжиною 15 м, друга - 11 м, третя - 10 м. Особливий інтерес становить друга, середня частина платформи, яка, ймовірно, відігравала роль жертовника. Уздовж центральної вісі цієї частини платформи видовбано дві великі чашоподібні заглибини овальної форми. Перша з них розміром 1,1х0,9 м, глибиною 0,25 м, друга - 1,1х0,7 м, глибиною 0,35 м. Біля неї виявлено 11 так званих "шліфувадл", тобто продовгуватих заглибин. На думку польських вчених, подібні "шліфувадла" утворились у результаті шліфування або гострення крем’яних сокир чи ножів епохи неоліту - енеоліту, або ж, в окремих випадках, періоду бронзи. Значну кількість каменів-оселків з так званими "шліфувадлами" виявлено у Франції на мегалітичних пам’ятках, у Єгипті на облицювальних плитах Луксорського храму Амона у Фівах. 
У Карпатах їх виявлено майже на кожній стародавній сакральній пам’ятці. Можна припустити, що гострення сокири чи ножа було частиною ритуальних дій під час жертвопринесень. Третя, найбільша, чашоподібна заглибина діаметром 1,5х1,25 м, глибиною - 0,4 м знаходиться ближче до східного боку платформи. Усі три великі лунки постійно заповнені водою. Прорізані зливні рівчаки всіх трьох великих лунок зорієнтовані до східного боку платформи. Однак, тільки дві найбільші лунки з'єднані зливним рівчаком, вода з яких стікає на землю. Очевидно, що система лунок і зливних рівчаків двох чаш пов'язана з обрядом "поїння землі", проханням дощу. Подібні ритуали застосовувалися трипільцями. Три менші чашоподібні заглибини мають діаметр 0,3-0,8 м, глибину 0,1-0,4 м. Зливні рівчаки всіх трьох "чаш" зорієнтовано на західний бік платформи, що пов'язано з пошануванням культу мертвих. Сьома лунка має квадратну форму й, очевидно, відігравала роль жертовника для небесного божества. Вона знаходиться біля чашоподібного заглиблення зі "шліфувадлами". Остання, третя десятиметрова частина платформи має дві невеликі лунки, на початку і в кінці. Перша з них діаметром 0,5 м, глибиною - 0,15 м, друга  відповідно 0,6 м і 0,25 м. Відстань між чашоподібними заглибинами 8 м.
У кінці платформи збереглись петрогліфи у вигляді хрестів. Рамена більшого з них (0,6х0,8 м) заповнені ялинковим орнаментом, як на стелі знаків, другий, менший (0,2х0,3 м) у вигляді хрестоподібної ідеограми в адоративній поставі. Південно-західний край платформи має округло-ввігнуту форму діаметром 6 м. У середині викуто круг діаметром 3 м. Сходинки до центру круга мають вигляд місяця. В середині круга прорізано прямі лінії, викуто заглибини, що нагадують підкови, стопи. На західних і східних бокових плитах платформи виявлено ряд знаків і образів (рисунки 25, 26). Зокрема, на західній плиті середньої платформи з чашами виявлено зображення антропоморфа розміром 2,7х2 м. Праворуч від його голови – хрест. Навпроти, на східній стороні платформи, з величезних плит складено одинадцятиметрову споруду. Разом з середньою частиною платформи вона становить єдине ціле. Вода, що стікає під час дощу з трьох найбільших чашоподібних заглибин, виливається з двох сторін від рельєфного зображення, яке нагадує голову антропоморфа. На одній з плит глибоким рельєфом зображено величезну змію, що згорнулась кільцем. Поруч три менші змії повзуть в гору. Праворуч від продовгуватого майданчика знаходиться кам’яний квадрат розміром 1,9х2,3 м, висотою 0,6 м. Північно-західна частина Писаного Каменя сягає 41 м. На одній із західних бокових плит зображено великий хрест розміром 0,8х0,8 м. Його вертикальне рамено заповнено ялинковим орнаментом. Горизонтальні рамена загнуто вверх, що надає хрестові вигляд трисвічника. Поверх хреста вирізьблено: "О. Кобилянська 1899".
Таким чином, на Писаному Камені виявлено петрогліфічний сакрально-ритуальний комплекс. Він включає в себе три стели, на яких подано трьохярусну вертикальну структуру світу, ритуальний центр святилища, а також жертовник на найвищій частині платформи у вигляді лунок з чіткою системою східних і західних зливних рівчаків, що корелюються з петрогліфічними зображеннями на нижніх бокових плитах. Південно-східна частина кам’яної гряди концентрує знаки і образи, що вказують на пошанування неолітично-енеолітичної Великої Богині. Північно-західна гряда скель, зокрема грот, камінь-трикутник, що символізує "землю-гору", пов’язана з божеством землі й підземного світу. Розташування окремих елементів пам’ятки вказує на її зв’язок з літнім сонцестоянням. На стелі знаків, поверхні платформи і її бокових плитах виявлено індоєвропейську язичницьку і християнську символіку.
Крім цих артефактних доказів того, що скеля Писаний Камінь була язичницьким святилищем наших Пращурів, можна навести ряд інших аргументів стосовно феномену збереженості віри в магічну силу цієї кам’яної скелі, яка встановлює зв’язок людини з Богом, притаманних синкретичному світоглядові гуцулів, що поєднує в собі залишки язичництва із новочасним християнством. В гуцулів збереглося давнє повір’я, що якщо доторкнутися до скелі Писаного Каменя руками та чолом і загадати життєво важливе позитивне бажання, то воно швидше здійсниться. Існує також легенда про те, що між двома кам’яними плитами Писаного Каменя ватажок гуцульських опришків Олекса Довбуш заховав найцінніші скарби Гуцульщини: трембіту, бартку і кріс. Важливим є також дивна живучість гуцульського повір'я - якщо скаламутити воду в цих чашах, то піде дощ, або град.  Слід звернути увагу на важливий історичний факт, що кілька сотень років тому через Чорногірський хребет проходили транскарпатські торгові шляхи із України в Румунію і Угорщину. Тому тогочасні карпатські племена мали можливість культурного спілкування зі своїми східними і західними сусідами.
На Писаний Камінь є декілька маршрутів: з Буковецького перевалу та села Верхній Ясенів. Найкраще починати підйом на гору до Писаного Каменю з Буковецького перевалу. До села Буковець можна добратися, як з Верховини, так і зі сторони Косова. Можливо, одна з причин, чому цей маршрут такий популярний серед туристів - це його доступність. Насправді, якщо у вас є машина, навіть і не джип, то ви без проблем можете виїхати ледь не на саму гору. Широка, добре втрамбована, не стрімка дорога, з туристичним маркуванням на деревах, - не дасть вам заблукати. Якщо ж ви йдете на гору на своїх двох, то варто знати, що дорога досить довга і підйом буде тривати 3-4 години. Зворотній шлях, звісно займе менше часу, але якщо ви хочете встигнути все роздивитися за один день, то вам варто поспішити, адже в будні дні після обіду, а у вихідні дні загалом - автобуси ходять вкрай погано та нерегулярно. Найкраще, - йти на Писаний з палатками на два дні, - це буде не так виснажливо. Якщо ви приїхали в Буковець зі сторони Косова, то направо буде дорога на гору Ігрець, а ліворуч підйом до Писаного. Десь на третині шляху буде роздоріжжя. Вліво йде полога дорога через ліс, а направо стежка через гору Копілаж. Дорога ліворуч коротша десь на 2 кілометри, але не видно краєвидів, тому якщо ви йдете перший раз, то краще все-таки через Копілаж. З хребта відкривається чудовий краєвид. Вид на хребет Ігрець не оцінив би хіба незрячий. З лівого боку - округлі, хвилясті гори Косівщини. Вдалині видно Чорногірський хребет, від Попа-Івана до Говерли. Дорогою є багато афин якими можна смакувати, проте немає зовсім джерел, - будьте уважні з водою і беріть з собою необхідний запас. В кінці шляху, вже на самому верху, дорога просто впирається в каміння, тому заблукати дуже важко. Біля каменів є добротно зроблені дерев’яні стіл та лавки, - там можна перекусити та відпочити. Рекомендую також, окрім фотографування і дослідження верхівки каміння, - не лінуватися і обійти каміння до самого низу - там зовсім не гірше, ніж на верху. Маршрут з Буковецького перевалу проходить через село Черетів (цікаве панорамними краєвидами та приватним музеєм - дерев'яна хата зі сторічною історією). Довжина цього маршруту в одну сторону Буковецький Перевал - Писаний Камінь становить 9 км. По дорозі Ви побачите дерев'яні гуцульські хати, захопливі краєвиди та в залежності від сезону галявини квітів. На горі Копілаш та вздовж стежки на Писаний Камінь ростуть різні види анемони, підсніжники, проліски та чорниця з брусницею. - За матеріалами Михайла Кугутяка - "Старожитності Гуцульщини" - Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків".

Які маршрути проходять повз Писаний камінь?

Фотографії
Відео
Найближчі маршрути
с. Буковець – Писаний Камінь – с. Буковець
Писаний Камінь – с. Буковець
с. Космач, через г. Ротило, г. Грегіт, г. Біла Кобила до с.Буковець
смт. Верховина – хр. Кринта-Скупова