Павлівський Камінь

Павлівський камінь – це геологічне утворення висотою 30 м. Група мальовничих скель в Українських Карпатах (масив Ґорґани). Розташовані в межах Рожнятівського району Івано-Франківської області, на південний захід від села Князівське. Воно знаходиться у трикутнику лісового масиву, приблизно на однаковій відстані від трьох населених пунктів — сіл Князівське, Підлісся і Дуба. Скелі розташовані в лісовому масиві, на схилі гори Онеживата. Утворені пісковиками, мають форму вузької гряди заввишки бл. 30 м. З вершини скель відкривається мальовнича панорама довколишніх гір.

Про його унікальність свідчить той факт, що чеські будівельники змінили напрямок при будівництві магістрального газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород, щоб зберегти дивовижну скелю. За однією з легенд, назва каменю походить від імені опришка, який врятував своїх побратимів від польських вояк. На неприступній скелі Павло цілу ніч грав на скрипці, і це дало змогу решті сміливцям спуститися і втекти з протилежного боку каменю. За іншою версією, в язичницькі часи тут переховувався проповідник Павло, який охрестив багато місцевих жителів.  На думку істориків, в давнину цей камінь слугував своєрідним капищем ранніх християн. Про це свідчить чашове заглиблення для жертовного вогню на вершині каменю та ряд ліній обабіч скелі.

Історичні дослідження про Павлівський камінь за матеріалами книги Павліни Литвин (Василишин) "Розповіді про Князівське" – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2011. ст. 21-25:

"У трикутнику лісового масиву, приблизно на однаковій відстані від трьох населених пунктів - сіл Князівське, Підлісся і Дуба - знаходиться природне скельне утворення, прозване в народі Павлівським каменем. А славетне воно тим, що, за легендою, з цього місця розпочалося запровадження християнства серед жителів Карпат.

Кажуть, одного разу сюди примандрував проповідник на ім’я Павло і почав людям розповідати про Ісуса Христа, його мученицьку смерть і дивовижне воскресіння. Звісно, спершу язичники не повірили йому. Розлючений натовп хотів каменувати Павла, але старійшина не дозволив вчинити самосуд, мовивши при цьому: «Іди від нас з миром і більше ніколи не приходь».

Невдовзі горяни дізналися, що проповідник оселився на скелі. Хтось підбурив людей убити його, та коли вони вибралися на скелю, побачили змореного від голоду, дуже схудлого чоловіка. Всіх дивувало одне: як він зміг стільки днів прожити без їжі? Павло відповів: "Я вірю в Ісуса Христа, він мені дає духовну їжу". Ніхто тоді не розумів, що ж то воно таке — «духовна їжа». Почали проповідника розпитувати. Він пояснював, наводив приклади, як Син Божий закликав любити ближнього, творити добро і противитись злу. А коли люди почули, як Ісус зцілював калік і навіть оживляв мертвих, то сказали: «Якщо він, твій Бог, всемогутній, то нехай зробить так, аби на цій скелі з’явилася вода». Павло підняв руки до неба: "Вислухай мене, Боже, єдиний і милостивий, що єси на небі і на землі, й покажи цим невірним Свою силу і міць". І сталося диво: в одному місці кам’яна порода почала осідати, утворюючи заглибину, яку до країв наповнила чиста і прозора вода. Всі почали пити студеницю з отої кринички, але вона не міліла, а щораз наповнювалась. Тоді поселенці повірили проповідникові і незабаром всі як один охрестилися у гірській річці, яку назвали Павловець на знак того, що річка витікає з-під Павлівського каменя.

Отже, за першою версією, котру оприлюднив журналіст Іван Миколайович Іванишин, камінь названий на честь проповідника Павла1.

Друга версія така: назва походить від імені сина Яна Ясеновецького, Павла, який, гарцюючи на баскому коні, зірвався разом з ним у прірву. В пам’ять про відчайдушного юнака і його трагічну загибель камінь назвали Павлівським.

Третя версія пов’язана з легендарним ватажком опришків — Олексою Довбушем. За переказами, він любив воду зі скельної кринички, що на Павлівськім камені: вона додавала йому сил і відваги. Неодноразово зі своїми відважними месниками Довбуш влаштовував тут привал, прямуючи до свого пристановища в Бубнищі (відомому нині як скелі Довбуша). Можливо, сам Олекса Довбуш назвав камінь Павлівським на честь свого бойового побратима Івана Павлівського, що був родом із Князівського. В саме ж село опришки не наважувалися заходити, боячись, аби шляхтичі не влаштували їм засідку.

Одного разу шляхтичі все ж підстерегли опришків, коли ті зупинилися на відпочинок під Павлівським каменем. Вони хотіли знищити загін Олекси Довбуша, проте надворі була ніч. Поляки оточили народних месників і стали чекати ранку. Щоб приспати увагу ворогів і дати побратимам можливість утекти з ворожого оточення, Іван Павлівський цілу ніч грав на скрипці. За цей час опришки на чолі з Олексою Довбупіем втекли — Іван залишився сам. Ціною власного життя він врятував своїх побратимів.

За четвертою версією, камінь носить ім’я господаря, що володів цим лісовим угіддям.

На Павлівському камені є різні позначки — можливо, ще християнського походження. Подібний камінь — Сторож, що стояв при вході в підкарпатське село Тухля, — описав І. Франко в повісті «Захар Беркут». Є камені поблизу сіл Лецівка, Ріпне. Ймовірно, вони мали у наших давніх предків-язичників культове призначення.

Розташований Павлівський камінь поблизу лісового урочища Погар. Під час нападів татаро-монгольських завойовників тут переховувались жителі навколишніх поселень. Та яничари довідались де знаходяться люди, і вирішили захопити їх в полон. Горяни, не знайшовши іншого виходу, підпалили смерековий ліс, і густий їдкий дим та всепожираюче полум’я перешкодили ворогам дістатися до Павлівського каменя. Оту погорілу місцину й назвали Погарем.

Батько розповідав, що колись на Павлівськім камені була важкокодоступна печера. Можливо, її зруйнували, коли в кінці XIX брали камінь на будівництво дзвіниці.

Досліджуючи написи на хрестах, я звернула увагу на те, що стародавні хрести монолітні — вони витесані з величезних скельних брил, які в нашій місцевості є тільки в урочищі Павловець.

Крім того, відомо, що коли в 1934 році у Князівськім почали будувати двоповерхову школу, камінь на фундамент брали з-під Павліця. Та й окремі господарі з села камінь на фундамент брали там само. Значить, в давнину це скельне утворення було значно більшим, ніж дійшло до наших днів.

Більше двадцяти років тому під час будівництва трансконтинентального газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород цю унікальну скелю мало не знищили. Проектом передбачалося проходження труб якраз через місце, де височів Павлівський камінь. Вже навіть підготували вибухівку, щоб його підірвати, а відтак потужним бульдозером змістити багатотонні брили. Напевно, так би й вчинили, але, на щастя, на цій ділянці траси газогін споруджували чеські будівельники. Вони й запропонували внести зміни в проекті, щоб обійти природну перешкоду. Спершу проектанти в Москві заперечували, а потім все ж таки погодилися змінити напрям траси при умові, що всі додаткові витрати на спорудження «об’їзду» візьмуть на себе самі будівельники. Отож, за те, що скеля залишилася на тому ж місці, де і була споконвіку, маємо завдячувати чехам.

Нині на Павлівському камені будь-якої пори року можна зустріти численних туристів, краєзнавців, науковців і просто любителів та шанувальників природи. Сюди люблять ходити і дорослі, і малі, гості нашого села У релігійні свята, особливо на Івана, на вершечку скелі розпалюють вогнище, довкруж якого веселиться молодь. Доброю традицією для юнаків і дівчат стало приходити на Павлівський камінь під час проведення свята останнього дзвоника, випускного вечора в школах навколишніх сіл. Тут легко дихаєш, по-особливому мислиш, відчуваєш незримий зв’язок зі своїми далекими предками і ніби заряджаєшся їхньою життєдайною енергією для звершення добрих справ.

Мальовничі краєвиди Князівського надихали на творчість багатьох талановитих людей: сільські художники Шумей Василь Михайлович, Пасічник Іван Миколайович, Кулик Михайло Йосипович, Тульчевський Анатолій Петрович (директор школи в 1967-70 рр.) малювали пейзажі нашого села; місцеві поети Кіндрат Володимир Григорович і Михайлів Галина Миколаївна з великою любов’ю оспівують в поезіях село свого дитинства і юності; поетеса Оксана Леонівна Лесюк захоплення чудовою природою Князівського передає в поезії «Павлівський камінь».

Заслужений художник України Володимир Іванович Харченко у 50-х рр. проживав у нашому селі. Його дружина Агнеса Станіславівна Харченко працювала тут головним лікарем тубдиспансеру. Можливо, в творчому доробку В. І. Харченка теж були картини, присвячені Князівському. Ця тема потребує спеціального дослідження."

Туристичним товариством "Карпатські Стежки" при підтримці Рожнятівської РДА завершено облаштування веломаршруту "На Павлівський Камінь" Маршрут починається біля музею в Рожнятові, де встановлено стенд з картосхемою та описом маршруту, прямує в село Цінева, де є нагода відвідати історико-краєзнавчий музей, в фондах якого зберігається близько 5 тисяч експонатів, що знайомлять відвідувача з життям та побутом бойків. Далі маршрут прямує, минаючи село Князівське, до пісковикової скелі названої "Павлівським каменем".

Загальна протяжність маршруту -24 км. Ініціатор і виконавець робіт - Василь Фіцак