Один із 100 українських митців світу з Прикарпаття...
1991 рік входить в історію українського народу як 100-літня дата виходу частини українців з рідної землі у пошуках кращої долі. Але й на нових землях, вростаючи корінням в чужий грунт, українці завжди почувались дітьми своєї землі.
Історичні катастрофи ХХ сторіччя спричинили великі примусові переміщення українців за межі рідного краю, і це стало трагедією для нашого народу. Вітчизна мусила відректись від власних дітей, стати їм мачухою.
...В періоди історії, коли розпадались імперії, народи, що відчували національний гніт, обов'язково прагнули власного самовизначення і самоосягнення. Цей період, нарешті, прийшов і в Україну. Вибух національної самосвідомості спричинив прагнення осягти власну історію, і скинувши ідеологічну полуду з очей, подивитись на неї ясним неупередженим поглядом.
І виявилось, що ті, хто змушений був покинути Україну - такі ж її діти, як і всі, хто пережив разом з нею усі історичні катаклізми. Відцетрова сила змінилась на доцентрову. І зараз ми маємо змогу краще пізнати один одного, знайти шлях до розуміння, бо біль і гордість у нас одна - Україна.
Невеличку часточку в духовне об'єднання українців в Україні та поза її межами сущих прагнуло внести і творче об'єднання київських художників-монументалістів "Погляд". З його ініціативи до 100-ліття української еміграції до Канади влаштовано виставку "Єдність". До участі в ній були запрошені митці українського походження з різних держав колишньої імперії та багатьох країн світу. В експозиції взяли участь твори художників з Кубані і Санкт-Петербургу, Москви і Талліна, США і Канади, Австралії і Німеччини, Франції і Італії. Основу ж виставки склали твори митців з різних регіонів України, і зокрема, членів творчого об'єднання "Погляд". Експонентами стали понад 100 художників.
Організатори виставки мали на меті об'єднати художників-українців, долею розкиданих по всіх світах, на рідній землі - в Україні. Ця акція носила не тільки мистецький, але й духовний характер.
"Українці всього світу, єднаймося!" - ось девіз виставки "Єдність", в якій взяв участь уродженець с. Долина Тлумацького району, художник, член Національної спілки художників України, учасник обласних, всеукраїнських і міжнародних виставок, живописець Богдан Бринський з твором "Сподівання".
А зараз партія "Деодато вібріні, Маляр!" від Юрія Андруховича
Якби я був такий, як Богдан,
А Богдан був такий, як я,
То ми любили б цьоцю Галю -
Трохи Богдан, трохи я...
З народного
"Те, що він робить фарбами на полотні, можна цілком сміливо називати візіонізмом. Якщо б ми жили на початку минулого століття, то так це, вочевидь, і назвали б. Але в кінці минулого століття, коли ми жили насправді, всі вже були переважно втомилися називанням. Тому те, що він робить з фарбами на полотні, не має назви. Тобто не має єдиної великої назви. Зате має багато малих окремих назв як, наприклад, картина "Вид на гору Петрос. Поляниця" чи "Осінь в Долині. Тлумаччина", які можна придбати в нашому інтернет-магазині.
З назвами складалося так, що ми його, Бринського, відвідували - я і Довган. Його ще й інші люди відвідували і досьогодні відвідують, але навряд чи ті інші люди давали назви його мальовидлам, тільки ми з Довганом. Бо тільки ми приходили до нього не брати, а давати. Це відбувалося не без впливу всілякого питва і в хмарах тютюнового диму. Отож ми сиділи у цих хмарах, як небожителі, і хоч уже не надто виразно (через ті ж таки хмари) бачили, що відбувається на полотнах, усе-таки до решти напружували можливості підсвідомого і все таки давали назви.
Картина "Ранковий туман"
А втім, я не надто точно це окреслив - там ішлося не стільки про підсвідоме, скільки про неусвідомлене історичне. Бо те, що вдавалося нам роздивитися на Богданових полотнах, було передусім історією. Історичне малярство має декілька найпоширеніших проявів - воно може мати вигляд шкільного підручника, газетної статті (передовиці), костюмованого фільму, національного блокбастера. У Богдана воно має вигляд святого письма.
Картина "Осінь на Рахівщині"
Я навмисне не пишу - всупереч засадам орфографії - цих двох слів з великих літер, аби тим самим мимохіть не применшити того, що він робить. Бо те, що він робить, це не зовсім те святе письмо. Це його власна бринська біблія.
Картина "Весна в Дземброні"
У ній присутні всі складники великого сакрального тексту: космогонія, теологія, есхатологія, мартирологія. Останньої найбільше, бо Деодато Вібріні (так його називали ще в середньовічній Італії, де він реставрував ікони зі Сходу) малює все-таки українську історію. Його візіонізм наскрізь зумовлений невижитою до кінця історичною кармою. Страшно навіть подумати, скільки перед нами ще чорного і червоного.
Картина "Полудень у Вишкові"
Так він це бачить і саме так воно проявляється на його полотні - як жахний і нескінченний процес, похід, потяг і протяг. Особливо протяг, адже з усіх чотирьох стихій він віддає перевагу вогневі і вітрові - тому, що бринить і вібрує найбільше. Вогневий протяг - пожежники не дають збрехати - гасінню не піддається.
Картина "Засніжені Горгани"
Вібрування Бринського - це синдром особливого реагування людської особи на незавершену історичну кривду. Йдеться про ту історію, котра ніяк не перестане бути сучасністю. У зв'язку з чим малярство Бринського - це дуже сучасне малярство. Це кінець минулого і початок нового тисячоліття - час, коли всі стомилися вигадувати назви.