Станіславівська фортеця, Івано-Франківськ

Найближче проживання

Місто Івано-Франківськ (колишній Станиславів) було засноване в 1662 році Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького шляхетського роду, на місці стародавнього українського села Заболоття.

Місто-фортеця було споруджене в короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа Корассіні з Авіньйону (Франція) у формі правильного шестикутника з додатковими бастіонами, редутами і фортом. Фортеця будувалась за останнім словом новітньої фортифікаційної науки, яка вже не передбачала традиційних середньовічних башт, бійниць у стінах, бойового помосту для захисників з внутрішньої сторони. На вістрях шестикутника розташувались бастіони - зовнішні п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал завширшки 20 - 30 м, зміцнений ззовні дубовими колодами. Вже після 15 років заснування Станиславівська фортеця була настільки сильною що змогла зупинити у 1672 році величезну турецьку армію, витримавши тривалу облогу.

Архітектор розпланував схему вулиць навколо зорієнтованої за сторонами світу ринкової площі з ратушею у французьких туазах (1 туаз = 1,949 м). Саме в цих одиницях Ф. Корассіні обчислював гармонійні співвідношення головної міської площі та вулиць середмістя, які прямували до воріт міста або перетинались під прямими кутами, утворюючи зручну систему комунікацій між житловими кварталами і стратегічними об’єктами фортеці.

Роботи над зміцненням Станиславівської фортеці продовжувались до середини ХVІІІ століття. В 1679-1682 роках інженер Кароль Бенуа удосконалив фортецю у напрямі новозбудованого замку – палацу Потоцького. Близько 1680 року твердиня набирає поздовжнього плану. "Серед усіх прикарпатських міст найбільшим і найкрасивішим є Станиславів…. Його фортифікації вражають своєю довершеністю" - пише французький мандрівник Франсуа де Леран у 1687 році. В 1734-1750 роках частокіл був замінений на камінь і цеглу, а арсенал повністю перебудований. Мури стали цегляними, а брами – кам’яними. Всього налічувалося сім великих і малих фортечних бастіонів. Висота фортечних мурів сягала 10 м. Фортецю оперізували земляні вали, за ними тяглися рови, що заповнювалися водою з Бистриць і в місто можна було потрапити тільки через перекидні мости, які опускалися за допомогою ручних коловоротів - відкривалася міська брама. З півдня доступ до фортеці перекривався Чорним лісом та смугою суцільних боліт.

Міський центр формувався відповідно до загального задуму, який поєднував міські квартали, палац та фортифікаційні споруди в композиційне ціле.

За давньоєвропейськими канонами містобудування в містах, що мали магдебурзьке право, головною площею була площа Ринок зі спорудженою на ній ратушею, яка була не тільки органом самоврядування і окрасою міста, але й сторожовою вежею, найвищим пунктом міста–фортеці, з якої велися постійні спостереження чи не наближається до міста ворог та чи не спалахнула десь пожежа. У самій ратуші знаходився магістрат, суд та крамниці. Перше приміщення ратуші було дерев’яним.

Одночасно під ратушею були споруджені підвальні приміщення, що сполучалися із численними підземними ходами, які, згідно з легендами, мали виходи далеко поза межі міста, і простягалися аж до древнього Галича. Підвальні приміщення мали військове призначення, та слугували в’язницею.

У 1699 році було завершено будівництво мурованої ратуші. Кожна сторона Ринку була щільно забудована будинками, що як правило, не могли бути вищими двох, а пізніше трьох поверхів і не ширшими 3-4 вікон. Це - вимога традиції містобудування за магдебурзьким правом і було продиктовано міркуваннями безпеки. Загальна площа тогочасного Ринку становила 9667 м2. На ній могло розміститися майже 34 тис. осіб з розрахунку 4 людини на 1 м2.

Місто було багатонаціональним. В ньому проживали українці, вірмени, євреї, поляки, австрійці, відсоткове співвідношення яких у різний історичний період мінялося. На початку ХVІІІ століття найбільше було українців.

Після приєднання Галичини до Австрійської монархії у 1772 році Станиславівська фортеця втратила своє оборонне значення. Імператорським указом від 1804 році знесено мури, засипано фортечні рови, вали розбирали до 1870 року. По засипаних ровах прокладені вулиці, з каменю і цегли мурів викладено 4 площі, 24 вулиці та побудовано житлові будинки.

У першій половині ХІХ століття в місті, як і раніше, відбувалися три річні ярмарки. Виділилася багата купецька верхівка з досить помітним капіталом, яка мешкала та розбудовувалась в кращих кварталах міста. В цьому часі значні зміни в зв’язку із знесенням фортеці відбулися у розплануванні міста.

Будівництво ще більше активізувалося з 1816 році, коли спостерігається пожвавлення торгівлі і мануфактурного виробництва. Наказано було зводити будинки з каменю і цегли, а старі будівлі з дерева розбирати, всі дороги і вулиці встелялися бруківкою.

Бурхливі революційні події змусили імператора Фердинанда 17 квітня 1848 року підписати патент (указ) "про скасування в Галичині з 15 травня 1848 році всіх панщинних робіт і підданських данин" за винагороду поміщикам в майбутньому за рахунок держави.

В першому десятиріччі після цього у Станиславові працювало три промислових підприємства. Біля залізничного вокзалу (вул. Залізнична, 22) працює нині локомотиворемонтний завод – одне з найстаріших підприємств міста. Регулярний рух поїздів на лінії Львів – Чернівці почався з 1 вересня 1866 року. На цій лінії працювало 67 паротягів, 190 пасажирських, 115 вантажних і поштових вагонів.

У вересні 1866 році введено в дію головні майстерні, які входили в число п’яти найбільших промислових підприємств тодішньої Східної Галичини. В місті також було багато готелів, ресторанів, кав’ярень. Відкривалися філії віденських і львівських банків, збільшились операції в міській ощадній касі (рік заснування - 1860).

У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття значні зміни відбувалися в розбудові міста. На місці старих будинків з’явилися нові, переважно триповерхові кам’яниці. В 1880 році їх налічувалося 1350, близько 500 з них знаходилися в центрі міста. Центром міста залишалася площа біля ратуші, звідки розходилися основні вулиці, які поєднувалися з меншими. Всього було 45 вулиць та 10 площ і скверів. Головні вулиці мали тротуари і були забруковані. В 1876 році в місті з’явилося вуличне світло, спочатку вокзал, а потім й центральні вулиці частково освітлювалися газовими ліхтарями.

Відкриття залізничного руху стало для Станиславова не лише чинником престижу, а й господарського піднесення та розвитку туризму. Почалися масові мандрівки на Покуття і Чорногору. Туристи, етнографи, лінгвісти почали відвідувати Гуцульщину – Ворохту, Яремче, Микуличин, Жаб’є та інші села і містечка. Українці Станиславова заснували своє туристичне Товариство "Чорногора".

На початку ХІХ століття окружним старостою був німець Станіслав Францішек Краттер. З його ініціативи у місті був заснований перший сквер, урочисто відкритий в 1827 році, який був улюбленим місцем відпочинку міщан. Нині це територія між вулицями Січових Стрільців та Гетьмана Мазепи. Його в народі називали "Краттерівка".

В середині ХІХ століття кількість австрійців серед мешканців була помітною. Починаючи з кінця ХVІІІ – початку ХХ століття, вони працювали чиновниками в магістраті, старостві, були вчителями гімназій, шкіл, спорудили в 70-х роках ХІХ століття кірху.

Євреї осіли в Станиславові відразу ж після виникнення міста. На це вони отримали окремий привілей – 17 вересня 1662 року. На підставі привілею євреї отримали право "вільного будування і осідку, шинкування, гендлю і задовільного заробітку". В 1761 році євреї збудували свою першу синагогу на Тринітарській площі, яка згоріла під час великої пожежі в Станиславові. В ХІХ – на початку ХХ століття кількість єврейського населення в Станиславові значно зросла.

Вірмени оселилися в місті у 60-х роках ХVІІ століття з дозволу Андрія Потоцького. З ініціативи станиславівського вірменського братства було побудовано спочатку дерев’яну церкву, а згодом і кам’яну будівлю костелу. Вірмени були заможними, займалися ремеслами, зокрема, виготовленням сап’янових виробів. Вони внесли свій особливий внесок у розбудову міста.

З другої половини ХІХ століття галицькі українці значно активізували свої національні інституції. Починаючи з 70-х років, у Станиславові, за прикладом Львова, що був центром галицько-українського відродження, виникають осередки різних українських товариств. Національними осередками були: "Просвіта", "Пласт", "Соколи", "Руська бесіда", філія Українського Педагогічного Товариства, "Учительська Громада", "Товариство Руських жінок", "Товариство ремісників" та інші.

На даний час від двох із шести бастіонів не залишилося і сліду, ще три простежуються досить чітко. Один бастіон значною мірою зберігся. Його залишки - це цегляний мур у Фортечному провулку.

У 2002 році розпочався проект реконструкції першого бастіону - його було вирішено включити до нового проекту сувенірно-подарункової галереї. Відвідувачі галереї зможуть побачити живу історію нашого міста - старі фортечні мури, бережно відреставровані і сховані під скло. Проект галереї був розроблений знаними архітекторами, які у своїй роботі підкреслили велике історичне значення цієї частини міста й унікальної пам’ятки, що входить до складу проекту.

Сувенірна галерея "Бастіон" включає в себе кав’ярню, ресторан, галерею сучасного мистецтва "Арт на Мур", магазини кераміки та посуду, одягу в етнічному стилі, ювелірних прикрас, товарів для рукоділля та виготовлення прикрас, картин, парфумерії та косметики, інші крамниці товарів сувенірно-подарункової групи.

У галереї відбуваються змінні виставки різних напрямів мистецтва: фотографії, живопису, графіки, скульптури тощо. Проходять літературні читання та презентації книг. На площі відбуваються різноманітні фестивалі, зокрема міжнародний фестиваль "Свято ковалів".

Вигідне розташування галереї сприяє її великій популярності серед жителів та гостей міста. Вона знаходиться в історичному центрі, де полюбляють проводити вільний час місцеві жителі і традиційно проводяться краєзнавчі екскурсії. Сполучення галереї з центром міста, вулицею Новгородською і площею Шептицького забезпечує величезний потік людей протягом усього дня.

Сувенірна галерея "Бастіон" також внесена до списку пам’яток архітектури, рекомендованих для відвідування офіційними делегаціями та туристичними групами. Тут можна безкоштовно переглянути фільм про історію Станиславівської фортеці та побачити живу історію - старий мур єдиного вцілілого південно-західного бастіону та каземати, які законсервовані й заховані під скло.

Поблизу розташовані: міська ратуша, Центральний кафедральний собор Святого Воскресіння, Краєзнавчий музей, банки, кафе тощо.