Костел Успіння Пресвятої Діви Марії, Золочів
Місто Золочів на Львівщині манить туристів насамперед своїм легендарним замком XVII століття, що входить до популярного туристичного маршруту "Золота підкова Львівщини". Замок й справді заслуговує на особливу увагу. Але насолодившись його достоїнствами, не гріх прогулятися золочівськими вуличками та оглянути його старовинні храми, серед яких є справжні архітектурні шедеври.
У першу чергу на цю характеристику заслуговує золочівський Костел Успіння Пресвятої Діви Марії (пол. kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii)), первинно освячений як Костел Вознесіння Господнього або Вознесенський костел - одна з найвизначніших архітектурних пам’яток епохи бароко в Україні (Золочів Львівської області України). Костел є парафіяльним римо-католицьким храмом Золочева, хоча таким він став не одразу, і певний час навіть перебуваючи у підпорядкуванні греко-католицької общини міста і лише 1838 року він отримав свій нинішній статус.
Римо-католицька парафія Золочева розпочиналася з храму, який нині є діючою православною Воскресенською церквою. Перший дерев’яний костел на цьому місці з’явився ще на початку XVI століття. У 1624 році власник міста Якуб Собеський (батько майбутнього польського короля Яна ІІІ Собеського) заснував у Золочеві римо-католицьку парафію і виділив кошти на будівництво мурованого костелу. Спорудження храму у стилі ренесансу будівничим Єжи Гофманом було завершено у 1627 році. Костел, який було освячено на честь Успіння Пресвятої Діви Марії, передали під опіку отців-бернардинів, а пізніше він став парафіяльним костелом Золочева.
Родина Собеських продовжувала опікуватися храмом і надалі. Так, після пожежі 1691 року саме король Яна ІІІ сприяв відновленню костелу та виділив кошти на відлиття у Гданську нового дзвона. На дзвоні вибито королівський герб і дві медалі з портретами короля та його дружини Марії Казимири з латинськими написами та контурами ангелів над ними. У крипті храму знайшли свій спочинок перша дружина Якуба Собеського – Маріанна з Вишневецьких, та їх доньки – Софія і Катерина.
А от син короля Яна ІІІ, дідич Золочева Якуб Людвік Собеський виступив фундатором будівництва уже нового костелу та монастиря чернечого ордену піярів. Спорудження розташованого неподалік від старого костелу нового храму розпочалося у 1731 році, і в основному завершилося у 1733-му, хоча будівництво фактично тривало аж до 1763-го.
Бароковий храм збудовано з цегли і каменю. Він має три нави, центральна з яких вища за бічні та півциркульну апсиду. Триярусний головний фасад розчленований пілястрами та горизонтальними карнизами. На першому ярусі пілястри іонійського, на другому — коринфського ордерів. Напівциркульні заглибини оздоблені рослинними візерунками доби пізнього бароко. Центральний портал підкреслено невеличким балконом з кованою ґраткою. Фасад храму увінчаний лише однією вежою з лівого боку.
Інтер’єр костелу має багате оздоблення. Колони центральної нави декоровані парними пілястрами, лінії яких продовжують падуги, що розчленовують склепіння на окремі прясла. Кожне з яких має подвійну кривизну. Бічні нави завершуються циліндричними склепіннями з розпалубками.
Ченці-піари порядкували у костелі до 1785 року, коли австрійська влада в рамках проведеної нею церковної реформи ліквідувала колегію піярів. Ще за три роки, у 1788-му, храм взагалі було закрито. Спочатку були плани передати храм в користування місцевим греко-католикам, однак для них ця споруда виявилася занадто великою і вартісною, тож врешті через півстоліття, у 1838 році, відбувся своєрідний обмін сакральними спорудами: греко-католикам віддали вже згаданий парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії, натомість колишній храм піярів став парафіяльним костелом Золочева.
Після цього була проведена реставрація, добудова та нове освячення святині. У 1842 року коштом дідича Залізців, графа Матеуша Мьончиньського на вежі костелу було встановлено годинник.
1878 року святиня зазнала нових змін: було підвищено вежу, нового вигляду набув фронтон, а у нішах фасаду встановили п’ять скульптур святих. Дах костелу вкрили оцинкованим бляхою. Тоді ж були виконані стінописи за вівтарем і на склепіннях головної нави. Необарокове оздоблення інтер’єру кінця ХІХ століття збереглося в храмі практично незмінним.
Відтоді костел набув того вигляду, в якому ми його бачимо і сьогодні. Наступні ремонти 1903-1907, 1934-1935 та 1994-1997 років мали лише косметичний характер.
У радянські часи святиню не було закрито, насамперед завдяки активній позиції його пароха, отця Яна Ценського. Відтак золочівський костел залишився єдиним діючим римо-католицьким храмом на теренах Львівщини поза межами обласного центру.
До комплексу споруд костелу входять також монастирські келії, трапезна, бібліотека та господарські споруди, розташовані позаду та зліва від храму. Перед храмом височіє скульптура Богородиці, освячена у 2016 році.
