Костел Святих Петра та Павла (Костел єзуїтів), Львів
Серед культових місць Львова особливу ауру має Костел єзуїтів. Знають цей храм зараз і як Костел святих Петра і Павла, і, передусім, – як Гарнізонний храм. Подібні святині діють у багатьох країнах світу. Вони допомагають утверджувати в середовищі військових поряд із силою та доблестю також духовні цінності. Костел єзуїтів належить греко-католицькій громаді, тут відбуваються богослужіння. Відвідують гарнізонний храм святих Петра і Павла на вулиці Театральній і звичайні туристи, адже це перша архітектурна пам'ятка в стилі бароко у місті Лева.
Церква святих апостолів Петра й Павла - пам'ятка культурної спадщини національного значення, одна з найбільш значних культових споруд та перша пам'ятка барокової архітектури у Львові на вулиці Театральній, споруджена у 1610–1630 роках італійським архітектором єзуїтського ордену Джакомо Бріано, який також належав до ордену єзуїтів і збудував храм за зразком римської соборної церкви Товариства Ісуса, в якій похований Ігнатій Лойола.
До Львова єзуїти-місіонери почали прибувати після 1584 року, а вже в 1590 постав перший дерев'яний храм Товариства Ісуса на ділянці поруч із західною частиною міських оборонних мурів, де була влаштована Єзуїтська хвіртка. Так називався один із проходів, утворених після того, як єзуїти отримали ділянку під Високим муром для будівництво свого кляштору. Згодом магістрат передав їм у користування міський парк (він же парк Івана Франка, парк Костюшка, Єзуїтський парк), де й заклали фільварок. Щоб скоротити до нього шлях, єзуїти без дозволу магістрату прорубали прохід у Високому мурі, що викликало суперечку.
Отож, перший костел у Львові був дерев’яним. Той, що бачимо нині, почали споруджувати раніше, ніж до міста прибув Бріано. На той час стіни майбутнього храму вже частково були зведені. Італієць детально опрацював готовий проект і змінив інтер'єр. Саме Бріано надав костелові барокових форм, поширених на той час в європейській архітектурі.
Минуло століття, і на південному боці апсиди спорудили чотиригранну вежу, яка була тоді найвищою в місті. Невдовзі її розібрали, побоюючись руйнування (незадовго до цього впала вежа Львівської ратуші).
Мечислав Орлович стверджував, що фундаторкою першого костелу єзуїтів була Зофія Ганель. Фундаторка сучасного храму Ельжбета Луція Сенявська в 1607 році для будівництва костелу єзуїтів Львова переказала 40 000 злотих, забезпечених на Добрянах, Бродах, Красові, виплативши першу рату 17 000 злотих, що дало можливість розпочати будівництво храму; наступні рати 14300 злотих - 22 січня 1613 року, 8700 злотих - 1616 року. Також вона 1611 року в Ратному підписала заповіт, за яким для майбутнього костелу передавала зібрані багатий одяг, начиння.
31 липня 1610 року відбулося посвячення наріжного каменя львівським латинським архиєпископом Яном Замойським, Е. Л. Сенявська не дозволила на ньому залишити своє ім'я.
Автор первісного проекту невідомий. У 1613-1614 роках будівництвом керував Себастян Ламхіус. Коли в 1618 рoці Джакомо Бріано прибув до Львова, стіни костелу вже були виведені на три лікті. Він не розробляв нового проекту, а тільки детально опрацював існуючий та видозмінив інтер'єр. Д. Бріано, вихований на зразках італійської архітектури, вніс у будівлю костелу форми, що вперше склалися в схемі фасаду церкви Іль Джезу в Римі, спорудженої Джакомо Віньйолою і Джакомо делла Порта. Ця схема розповсюдилася в європейській архітектурі XVII століття, стала характерною для стилю бароко.
З південної сторони абсиди в 1702 році було споруджено чотиригранну вежу (будівничий Валентин Годний), яка стала найвищою в місті. Була розібрана в 1830 році через ймовірність руйнування після падіння 14 липня 1826 вежі Львівської ратуші.
Скульптор Томас Гуттер спільно із Конрадом Кутшерайтером в 1736-1737 роках виготовляв вівтарі для костелу.
У 1740 році проведено ґрунтовну реконструкцію, кошти для якої надали коронний конюший Юрій-Станіслав та його дружина Маріанна Тереза із Замойських Дідушицькі. Зокрема, було "усунуто" пам'ятний надгробок похованої тут фундаторки. Власне тоді на місці бічних каплиць з'явилися нави, стіни й склепіння отримали фресковий розпис, який виконали художники Франциск та Себастіян Екштайни - вихідці з міста Брно у Моравії. Ф. Екштайну (роботи в костелі він розпочав із запізненням через конфлікт з місцевим цехом, на захист якого став львівський єпископ Самуель Ґловінський) належать чотири композиції на склепінні головної нави, після його смерті у 1741 році роботу продовжив син Себастьян, який виконав фрески над хорами і бічними навами. Цінним твором мистецтва є скульптурне розп'яття роботи Яна Пфістера в бічному вівтарі.
23 липня 1741 року до новозбудованої каплиці (фундаторка Маріанна Дідушицька) при західній стіні костелу урочисто помістили мощі св. Бенедикта, привезені з маєтку Ю.-С. та Маріанни Дідушицьких (тепер Вільхівці), участь брав Миколай Вижицький. Фаустин Ґродзіцький, професор архітектури львівського колегіуму єзуїтів у 1741-1749 роках, міг виготовити проект головного вівтаря. 1773 року костел був гарнізонним. В 1775-1848 роках у костелі єзуїтів відбувались засідання Галицького станового сейму. Після поділу Речі Посполитої в костелі іноді відправляв богослужіння Львівський греко-католицький єпископ Петро Білянський. 1836 року костел повернули єзуїтам.
Пам'ятка реставрувалася в 1842, 1879 і 1896 роках. У 1946-2011 роках костел використовувався як сховище для книжок і належав бібліотеці ім. В. Стефаника. 6 грудня 2011 року колишній костел Петра і Павла ордену Єзуїтів відкрили для богослужінь. Тепер він називається церква Петра і Павла і належить Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ. Всі книжки бібліотеки ім. В. Стефаника, які зберігалися в церкві, перенесли до приміщення, розташоване на території військової частини, за адресою вул. Авіаційна,1.
У 2016-2017 роках почалась грунтовна реставрація фасаду та внутрішнього оздоблення, яку планують завершити 2022 року.
Церква Петра і Павла є однією з найбільших культових будівель Львова: її довжина - 41 м, ширина - 22.5 м, висота - 26 м. Найцікавішим її архітектурним елементом є бароковий портал, що виходить на вулицю Театральну.
У плані церква - трьохнавова, зі слабо вираженою зовні абсидою. Бокові нави стосовно центральної дуже вузькі і низькі. Для збільшення площі над ними збудовано галереї - емпори. На початковому етапі замість бічних нав були тільки окремі каплиці, тобто нави, переділені поперечними стінами, що властиво для святинь єзуїтського ордену.
Домінантою споруди є головний фасад, що виходить на вулицю Театральну. Він створений у стилі бароко, оздоблений пілястрами коринфського ордера, а також нішами зі статуями святих та різьбленими орнаментами на віконних рамах.
Скульптури на верхніх ярусах були встановлені у 17 столітті. Зокрема, нагорі містяться статуї Пресвятої Богородиці та архангела Гавриїла. Під ними розташовані святий Войцех та святий Станіслав Щепановський. Фігури на двох нижніх ярусах з'явилися значно пізніше - 1894 року. Вони зображують чотирьох святих єзуїтського ордену: нижній ряд - блаженний Андрій Боболя (ліворуч) та св. Станіслав Костка (праворуч), другий ряд - св. Ігнацій Лойола (ліворуч) та св. Франциск Ксаверій (праворуч).
Своєрідним центром споруди є головний вівтар: потужний, із чотирма колонами, мурований, оздоблений мармуром. Біля колон розміщені статуї святих ордену єзуїтів, за розмірами більші від людини. Протягом XVIII століття інтер'єр святині змінював свій вигляд. Під час реставрації 1896 року в нішах першого ярусу встановлено статуї.
У крипті костьолу Петра і Павла у Львові розміщені поховання багатьох видатних діячів свого часу, які зробили значний фінансовий внесок в існування храму.
З північної сторони до костелу примикає триповерховий будинок колишньої Єзуїтської колегії, перебудований у 1723 році. Проект попереднього будинку колегії виконав Джакомо Бріано, але згодом будинок зазнав реконструкції. Учнями цієї колегії були Богдан Хмельницький, Ярема Вишневецький, відомий мандрівник і архітектор Василь Григорович-Барський. Під час реставрації 1906 року в приміщеннях колегії відкрито фресковий живопис XVIII століття
Орган храму єзуїтів фахівці датують 18 століттям. За радянських часів його не використовували, частина функціональних складових втрачена. Інструмент має 22 регістри. Добре збереглися дерев'яні орнаментальні та скульптурні прикраси в стилі рококо. Серед скульптур, якими оздоблений орган, є біблійні персонажі з музичними інструментами: цар Давид з лірою, Свята Цецилія з органчиком і дві фігури з мандоліною та флейтою (фахівці вважають, що це музи).
У крипті костелу були поховані: Франциск та його син Юрій Станіслав Дідушицькі, Ельжбета Луція Сенявська, Александер Станіслав Белжецький, Ян Станіслав Яблоновський та його дружина Маріанна з Казановських, Станіслав Ян Яблоновський, Марцін Ніканор Анчевський, Томаш Карчевський…
У лівій наві костелу збереглись надгробки, пам'ятні таблиці з епітафіями князям Яблоновським: Янові (1659), Янові Станіславові та його дружині Маріанні з Казановських, Станіславові Янові, Станіславові Вінцентію. На одному зі стовпів, що відділяє центральну наву від правої, є пам'ятна дошка Пйотрові Скарзі, на інших - представникам родів Вижицьких, Дідушицьких.
Сьогодні це гарнізонний храм святих Петра і Павла, приналежний до Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ, в якому проходять постійні богослужіння. Храм потребує великого об'єму відновлювальних та реставраційних робіт. У підземеллі храму знаходиться галерея "Равлик", розташована під південною навою костелу. Наприкінці 1990-х років тут було проведено археологічні розкопки та відреставровано приміщення, на які Львівська міська рада надала галереї право оренди. Впритул до храму стоїть велика триповерхова споруда колишнього монастиря та колегіуму Єзуїтів, де у свій час навчався гетьман Богдан Хмельницький. Сьогодні у цій будівлі розташована середня школа. Поряд з костелом знаходиться пам'ятник Тарасу Шевченку, а по інший бік головної вулиці Львова - проспекту Свободи - прекрасно оздоблена будівля Етнографічного музею.
Доїхати до костелу святих Петра і Павла можна з залізничного вокзалу Львова трамваями №1 – до зупинки "Площа Ринок", №6 – до зупинки «Вулиця Северина Наливайка» або № 9 – до зупинки "Вулиця Руська".
