Іллінська церква, Яремче

Церква святого пророка Іллі - унікальна пам’ятка архітектури, споруджена у гуцульському стилі у формі хреста в Яремче.

Дерев’яна церква знаходиться на території монастиря отців студитів у селі Дора, яке входить до Яремчанської міської ради. Церква святого пророка Іллі покрита дерев’яною ґонтою. Увінчують церкву 2 куполи: центральний триярусний і задній двоярусний. Інтер’єр декоровано спеціальним орнаментом та зображеннями, випаленими на дереві. Церква збудована біля центральної дороги, що веде з Івано-Франківська до Рахова. Недалеко початок маршруту на гору Маковиця. Звідси також зручно дістатися до центру Яремче та в будь-який куточок Дори. Від монастиря легко вийти до берегів річки Прут, де є хороші місця для купання.

Монастир святого пророка Іллі постав наприкінці серпня 1935 року. За благословенням митрополита Андрея Шептицького й ігумена Климентія Шептицького, а також за згодою владики Григорія Хомишина, зі Святоуспенської Унівської лаври в село Дора приїхало троє ченців-студитів. Подружжя освітян зі Львова Ілля та Іванна Кокорудзи подарували для потреб обителі два будинки і прилеглу до них землю. В одному з приміщень була облаштована каплиця. У 1936 році Монастир студитів налічував уже 7 іноків.

Будівництво монастирського храму розпочато у 1937 року, і завершено вже в 1938 року. Та оскільки коштів бракувало, порадившись з секретарем, війт села Дора Андрій Бойко на зібранні повідомив, що громада виділить ліс для будівництва безкоштовно. Будівельні роботи велися під керівництвом майстрів Івана Яворського з с. Заріччя та Петра Григорчука з с. Жаб’є.

Від початку заснування у монастирі велася активна культурна та просвітницька діяльність. Монахи організвули ремісничу школу, де місцеві мешканці могли навчатися шевству та столярці. У радянський період тут влаштовано склад, згодом – музей атеїзму (1963 - 1990). У 1990 р. церква була повернута студитам, які провели реставрацію та відновили монастир. Незабаром недалеко від храму було засновано жіночий монастир Згромадження сестер милосердя святого Вікентія. У наш час церква є діючою, тут постійно проводяться богослужіння. Особливо ж багато прочан приїжджає сюди щороку на свято святого пророка Іллі.

Монастирі студитів виникають десь у V столітті. Тоді якийсь Студій збудував у Константинополі церкву святого Івана Хрестителя і поселив біля неї монахів. З часом тут виріс потужний монастир, який нараховував до тисячі ченців. У IX столітті його очолив Теодор Студій, який прославився аскетизмом і святістю. Він остаточно впорядкував чернече життя, зробив його більш аскетичним.

Після хрещення у 988 році Володимиром України-Руси студійський Устав прийшов і сюди. Теодозій Печерський пристосував його до умов Київського печерного монастиря.

З часом під впливом різних обставин втратився східний дух українського чернецтва. Відновив його митрополит греко-католицької церкви Андрей Шептицькнй. Він у 1901 році заснував чин святого Теодора Студита. Згодом їхні монастирі витікають по всій Галичині. Центром студитства стала Свято-Успенська Унівська лавра на чолі із ігуменом Климентієм Шептицьким.

На Гуцульщнні монастирів не було, за винятком православного Скита Манявського (1611-1785). Тому у 1935 році за благословенням митрополита Андрея Шептицького та о. Климентія сюди було скеровано трьох ченців. Для свого проживання вони вибрали с. Дору поблизу м. Яремче (нині село ввійшло до складу міста).

Родина відомого галицького педагога і просвітителя Іллі Кокорудза (1857-1933) віддала під монастир святого Іллі у Дорі земельну ділянку та два будиночки. За короткий час монахи завоювали любов і прихильність дорян і жителів навколишніх сіл. Гуцули приходили сюди не лише на Службу Божу, а й за порадою. Завданням отців-студитів було надавати горянам не лише духовні послуги, а й проводити серед них культурно-просвітницьку роботу. Вже наступного року при монастирі відкрито ремісничу школу, в якій монахи безкоштовно навчали сільських хлопців кравецької, шевської та столярної справи. У літній період монастир також приймав на відпочинок приїжджих з міст Галичини.

У 2001 році, у місійно-катехитичному центрі святого Андрія, що знаходиться в урочищі Товстий Діл неподалік монастиря, відкрито Музей Андрея Шептицького, для якого о. Ярослав Свищук передав багато зібраних ним експонатів, а також велику колекцію творів образотворчого та прикладного мистецтва. Серед них ікони, портрети, сюжетні полотна, скульптура, мозаїка відомих митців української діаспори. Тут також експонуються роботи і самого о. Ярослава, бо відомий він не лише як подвижник і душпастир, а й як іконописець та скульптор. На жаль, о. Ярослав Свищук 10 червня 2005 року знайшов вічний спочинок у заснованій ним обителі.

Нині монастир святого Іллі отців-студитів знову живе повноцінним релігійним життям. Сюди приходять, щоб помолитися, одержати благословення святих отців, знайти душевний спокій.

Спочатку монахи молилися у сільській церкві святого Михайла, а потім вирішили збудувати свій храм.

Будівництво церкви не є звичайною подією в житті будь-якої громади. Для Дому Господнього завжди обирали найкращі місця, які вважали святими. Розповідають, що місце для храму отцям-студитам підказало Боже знамення. Одного вечора три монастирські братчики (Михайло, Патрикій і Діонісій) побачили дивне явище. З неба повільно опускалося сяйво у вигляді зв'язаної з чотирьох кутів скатертини. Воно опустилось на землю, а далі помалу піднялося і зникло в небі. Монахи сприйняли це як Божий знак і вирішили саме на тому місці звести храм.

Весною 1937 року талановитий майстер із сусіднього с. Заріччя Іван Яворський (1939 року) розпочав будову. Але ймовірно через стан здоров'я він її не завершив. Храм добудував наступного року Петро Григорчук із с. Річки, за іншими даними з Жаб'є (нині Верховина). У 1980 року церкву святого Іллі занесено до Державного реєстру пам'яток як пам'ятку архітектури місцевого значення.

У кожному християнському храмі домінантою є іконостас, своєрідна завіса, що відділяє Святая Святих від решти святині. Якщо Вівтар належить невидимому світові, то іконостас, який людина сприймає тілесними очима й очима душі є вікном в інший неземний світ. Це відкрита Свята книга, яку неписьменні наші предки "читали" під час кожного відвідування храму.

З розвитком на Гуцульщині різьбярства інтер'єри церков, особливо іконостаси, прикрашали ажурною та рельєфною різьбою, а окремі виготовлялися повністю різьбленими.

Щодо іконостасу Іллінської церкви, то він дещо нетиповий, овальної форми. Ікони виготовлені методом випалювання і плоскорельєфної різьби. Кажуть, що перед ними легко молитися. Його проект виготовив директор місцевої школи Іван Свищук, котрий був талановитим малярем і різьбярем. Трагічно склалася його доля. Під кінець Другої світової війни він з родиною виїхав на Захід і загинув у Німеччині під час бомбардування. Його діти перебралися до США. Син Ярослав став священиком-місіонером і працював у багатьох країнах світу. Після проголошення незалежності України о. Ярослав повернувся на Батьківщину. Оселився у Дорі і в мальовничому урочищі Товстий Діл за декілька літ збудував Місійно-Катехитичний Центр та монастир Згромадження св. Андрія з невеликою церквою святих апостолів Петра і Павла.

На жаль, оригінальна церква згоріла 15 березня 2014 року. Протягом 2015 року храм був відбудований у старих формах.