Єврейский квартал, Львів
Єврейський квартал - середньовічне єврейське гетто у Львові, що існувало в польський період історії міста. Євреї відомі у Львові з 1352 року, коли вони оселилися біля підніжжя гори Високий Замок і утворили передмістя (що в майбутньому розрослося і отримало назву Краківського передмістя). У другій половині XIV століття окрема громада утворилася в самому місті, всередині міських стін. Перша згадка про львівську міську громаду належить до 1387 році.
Міські євреї мали право жити лише в межах свого кварталу. Гетто мало дві основні вулиці: частина сучасних вулиць Івана Федорова і Староєврейської. Зі східного боку його кордоном була стіна міського арсеналу, з південної - міська стіна. Західний кордон утворювався стіною, що захищала квартал від вулиці Шкоцької (нині Сербська). З півночі єврейські будинки прилягали до задніх частин будинків на вулиці Руській. На ніч Єврейська брама закривалася з боку міста і зсередини.
Вулиця Староєврейська – одна з найдовших у історичній частині міста, довжиною 400 м. Вулиця була прокладена в XIII столітті паралельно між південною стороною площі Ринок і міськими мурами.
Непарну сторону колишній вул. Векслярскої (від вул. Галицької до вул. Сербської) до кінця XVIII століття складали в основному тильні сторони кам’яних будинків південної сторони площі Ринок. У той же час тильні сторони парної сторони вулиці виходили до Високої стіни (міського укріплення). Після того як Високу стіну розібрали, утворилася вул. Нова (ul. Nowa, тепер вул. Братів Рогатинців). До середини XIX століття ця частина вулиці була населена в основному християнами, у 1870-1940 роках серед жителів переважали євреї; на початку XX століття тут було багато магазинів меблів і шкіряних виробів. На початку XX століття серед мешканців колишньої вулиці Капітульної переважали римо-католики, а на вул. Векслярській та Єврейській - євреї.
Від нинішньої вулиці Сербської починався середньовічний єврейський квартал. Євреям дозволили селитися в південно-східному куті Середмістя, причому в правовому розумінні вони підпорядковувалися магістрату, на відміну від єврейської громади Краківського передмістя, яка підпорядковувалася королівським старостам. Квартал був огороджений стінами, причому стіна перегороджувала і нинішню Староєврейську на розі з вулицею Сербською.
Після другого здобуття Львова польським королем Казимиром ІІІ Великим у 1350 році, коли місто було перенесено з княжого граду (сучасна площа Старий Ринок) на місце нинішнє, для трьох основних етнічних груп Львова (русинів, вірмен та євреїв) було відведено під заселення території у "новому" Львові. З часом на тих територіях сформувалися відповідні релігійно-етнічні центри з їхніми головними вулицями: вірменський в районі вулиці Вірменської, руський-православний - вулиця Руська, а також єврейська міська дільниця зі своїм особливим статусом і порядком - в районі сучасних вулиць Староєврейської, частини Федорова, Арсенальної та Братів Рогатинців.
В 1550 році в єврейському кварталі проживало 352 людини, в ній були окрема синагога, інші релігійні і громадські установи. Загальним у міській та передмістній громаді був цвинтар, що вперше згадується в 1441 році.
У єврейському кварталі знаходилися: синагога "Золота Роза", Велика міська синагога та талмудична школа Бейт Гамідраш. На жаль, усі ці споруди було зруйновано під час Другої світової війни, лишилася лише стіна від синагоги "Золота Роза".
Синагогу "Золота Роза" у 1592-1596 роках побудував італійський архітектор Павло Щасливий за участі Амвросія Прихильного і Адама Покори. Заплатив за будівництво багатий львівський купець, банкір і фінансист та, водночас, голова єврейської міської громади Іцхак Нахманович. За легендою, назва "Золота Роза" пов'язана із донькою Іцхака Нахмановича, котра, для того, аби отримати дозвіл на спорудження храму, погодилася стати дружиною короля. А після того, як дозвіл було отримано - викинулася з вікна. За іншою версією, "Золота Роза" (або "Турей Загав") була присвятою одному з творів Давида бен Шмуел Га-Леві, одного з найвідоміших рабинів Львова. Він часто молився у цій синагозі. "Золота Роза" вважалася однією з найкрасивіших синагог у Європі.
Перша кам'яна споруда Великої міської синагоги була збудована у 1555 році на місці дерев'яної будівлі, відомої з 1320 року, яка загинула від пожежі Львова у 1527 році. У 1797 році будівлю було розібрано і у 1801 році - збудовано на її місці просторішу й розкішніше декоровану.
Бейт Гамідраш (івр. будинок мудрості) - приміщення єврейської релігійної школи, яке складалося з бібліотеки талмудичної літератури та навчального залу, а також молитовного залу. Перший Бейт Гамідраш у середньовічному Львові звели у XVII столітті з дерева. Він стояв між міською синагогою і "Золотою Розою". Але за наказом австрійського уряду школу розібрали і вимурували нову неподалік. У 1870 році Бейт Гамідраш розбудували: добудували великий клас для навчання, а над молитовним залом - ще один ярус.
Зараз ця історична площа перетворилася на "Простір синагог". Майже за два роки вдалося законсервувати вцілілі залишки синагоги "Золота Роза", облаштувати на її території дренажну систему. Автентичний фундамент Бейт Гамідраш очистили від бетону та встелили білим каменем. Також встановлено меморіальну інсталяцію "Увіковічнення" із цитатами мешканців Львова та євреїв, які були пов'язані з містом.
Від часів середньовіччя у Галичині знайшли свою батьківщину численні єврейські громади, котрі були частиною дивовижного "галицького Вавилону". Напередодні другої світової війни у Львові євреї складали до 40 відсотків населення міста. Нацистська політика "остаточного вирішення єврейського питання", яка означала геноцид євреїв, призвела до того, що Львів повністю втратив передвоєнну єврейську громаду. Були знищені люди та пам’ятки архітектури. У радянський час єврейська культурна спадщина замовчувалась. Все це призвело до того, що у місті залишились лише поодинокі пам’ятки єврейського минулого. Проте навіть така ситуація є надто амбітною, щоб спробувати показати в цьому путівнику всі пам’ятні єврейські місця у Львові. Пропонована подорож - це швидше продовження слів львівського історика Якуба Шаля (Jakób Schall): "У той час, коли інші міста мають переважно один єврейський центр, Львів має два: один у старовинному староруському Львові, інший - у новому, так званому "Львові Казимира".
У будинку по вул. Староєврейській, 36 сьогодні знаходиться відділ Музею історії релігії, присвячений трагедії єврейства в часи Другої світової війни. Перша частина виставки розбита на 4 блоки з умовними назвами: "Історія", "Релігія", "Сім’я", "Предтечі". Перші три розкривають історію єврейської громади міста та різні аспекти життя євреїв у довоєнному Львові, останній присвячено діяльності тих європейських політиків та інтелектуалів, які спричинились до появи антисемітської складової у ідеології нацистів та до зростання антисемітських настроїв у суспільствах європейських країн.
Посеред площі Коліївщини є залишки старої криниці. Вода була стратегічним продуктом для мешканців міста, і тому влада не оминала нагоди, щоб, шантажуючи громаду закриттям криниці, вимагати від мешканців дільниці додаткові податки. Площу на початку ХІХ століття називали "Жидівським пляцом" (pl. Żydowski), потім - Векслярським (pl. Wekslarski).
Повернувши ліворуч на вул. Староєврейську, вийдемо на площу поблизу арсеналу. На її місці знаходилась Велика Міська Синагога. Кам’яна синагога функціонувала з 1555 року на вул. Староєврейській, 54 біля південно-східної частини міських укріплень. На вимогу австрійської влади синагога була розібрана у 1797 році, а у 1799-1800 роках на тому ж місці побудували Велику Міську Синагогу.
Поруч, на розі вулиць Староєврейської та Сербської, діяв Бейт Гамідраш ("дім мудрості"), місце самостійного вивчення релігійної літератури, а також молитви. Будинок було зведено з дерева у XVII столітті, а у 1798 році перебудовано у камені. Таким чином, у єврейському кварталі центральної частини Львова на початку ХІХ століття утворився єврейський духовний комплекс. Обидві синагоги були знищені під час нацистської окупації і зараз лише архівні документи, фотографії та спроби реконструкції фундаментів можуть допомогти скласти уяву про вигляд цих споруд.
Якщо прогулятись далі вулицею Арсенальською, під стіною міського арсеналу потрапимо перед будинок під №3, де до війни діяло культурно-просвітницьке товариство "Тарбут", а на місці будинку №7 у різний час були ритуальна лазня-міква, єврейська в’язниця та школа для дівчат ім. Абрагама Кона (Abraham Kohn).
Звідси варто знову повернутись на вул. Староєврейську, щоб оглянути кам’яницю №34. Тут збереглись залишки спеціального знаку - "емфітевзису", котрий означав право на пожиттєве володіння земельною ділянкою. Власником цієї будівлі у XVII столітті був Шломо Фридман (Frydman). З правої сторони одвірків будинків №11-15, 17 можна відшукати виїмки, де колись знаходився невід’ємний елемент єврейського дому - мезуза - футляр, у якому був пергамент з частиною молитви.
Залишивши середмістя Львова та рухаючись в північному напрямку до вул. Театральної до перетину з вул. Городоцькою, минаємо Латинський кафедральний собор (XIV-XV ст.) - головний храм римо-католицької церкви у Львові.
Варто зробити кілька кроків на невелику вулицю Шевську, яка веде до площі Ринок. У будинку №12 знаходився знаменитий ресторан "Нафтули Тепфера" - місце, котре було популярним серед митців та пересічних львів’ян. Про добру наливку та атмосферу у Нафтули згадували Іван Франко та художник Іван Труш. Серед талановитої, але в більшості своїй ще не визнаної творчої молоді, кнайпа Нафтули мала назву "Пекелко".
Повернувшись на вулицю Театральну, перетнемо вулицю Городоцьку і так потрапимо в одну з найстаріших дільниць Львова, засновану ще в часи короля Данила. Центром передмістя була площа Старий Ринок, яка у той час була великою торговицею. Після перенесення центру на нове місце у XIV столітті єврейське населення стало основною громадою цього простору. У XIX - 1-ій половині XX століття євреям належала більшість крамниць та майстерень в будинках навколо теперішніх площ Старий Ринок та Святого Теодора. В 1-ій половині XX століття значна частина жителів цієї дільниці отримала прізвисько "Кракідали" від назви розташованого поблизу Краківського ринку.
Саме тут, на території старої передміської дільниці знайшли своє місце основні божниці двох нових релігійних течій: хасидизму та прогресивного юдаїзму (Гаскали). Вплив Гаскали - єврейського просвітництва - зріс у Львові після того, як Галичина увійшла до складу Габсбурґської монархії у 1772 році. Цей рух торкнувся також i релігійного життя євреїв, призвівши до поширення прогресивного юдаїзму. В синагогах цієї течії застосовувалася органна музика, хоровий cпiв, жінки інколи молилися разом з чоловіками. Прихильників Гаскали називали маскілами. У 1843-1846 роках на площі Старий Ринок постала синагога прогресистів "Темпель" (арх. Іван Левицький та Йоган Зальцман). Вона була місцем збору маскілів, де з приводу майбутнього євреїв у Галичині дискутували такі видатні інтелектуали-просвітники, як Якуб Бодек чи Абрагам Кон. Синагога була спалена дощенту у серпні 1941 року, на початку німецької окупації Львова. У сквері встановлено пам’ятну таблицю.
Поряд з площею починається вулиця Сянська, котра провадить до місця, де була Передміська синагога. Її перша будівля на куті вулиць Сянської та Старої була дерев’яною (зараз це територія частини ринку "Добробут"). Вона згоріла у 1623 році, проте вже у 1632 році її перебудували як кам’яну синагогу. Синагозі Краківського передмістя, єдиній кам’яній споруді у кварталі, неодноразово доводилося ставати оборонною твердинею. Синагогу підірвали восени 1941 року. Якраз навпроти, на стіні будинку №4 по вулиці Сянській вміщено меморіальну таблицю, яка засвідчує, що тут від 1791 до 1941 року знаходилась інша синагога "Хасидим Шул" - перша хасидська божниця, що не залежала від місцевої єврейської громади - кагалу.
Хасидизм як новий напрямок в юдаїзмі виник у середині XVIII столітт і не одразу став популярним, окрім того зустрів рішучий опір тогочасних рабинів. Протягом 1772-1784 років на послідовників хасидизму рабини неодноразово накладали херем (заборону, відлучення), тому хасиди почали будувати власні синагоги, які, залежно від напрямку хасидського руху та величини, називалися то "клойц", то "шулом". Першим таким клойцом у Львові була синагога "Хасидим Шул". Будівля синагоги дуже постраждала після погрому в 1918 році та була остаточно знищена нацистами в часи другої світової війни.
Починаючи з середини ХІХ століття у Львові відбулися позитивні зміни щодо ставлення до хасидів. Серед хасидів Галичини був організований новий напрямок під назвою "хідушим" (новатори). Хасиди-новатори уже у 1840 році на перетині вулиці Вугільної і площі Святого Теодора відкрили Талмуд-Тору (релігійну школу для хлопців). Поруч, у 1842-1844 років, на кошти львівського купця і мецената Якуба Ґлянцера, побудували синагогу "Якуб Ґлянцер Шул". Під час війни нацисти закрили божницю і використовували як склад. У післявоєнний період діяльність єврейської общини регламентувалася радянською владою, а у місті офіційно діяла одна синагога у приміщенні довоєнної "Якуб Ґлянцер Шул". У 1962 році після смерті останнього рабина під вигаданим приводом синагогу закрили. Після отримання Україною Незалежності у 1991 році тут почало функціонувати Єврейське товариство ім. Шолом-Алейхема.
