Храм Святих Ольги і Єлизавети, Львів
Церква святих Ольги і Єлизавети (раніше церква святої Єлизавети Угорської) чинна неоготична церква УГКЦ у Львові, на площі Кропивницького (в народі Привокзальній), що вирізняється високими вежами з гострими шпилями. Церква збудована на пам'ять про популярну імператрицю (цісареву) Єлизавету Баварську (Габсбурґ), відому як Сісі, дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I. Нині ця будівля є найвищою в місті, її висота 88 метрів. Ця пам’ятка чи не найбільше зачаровує око туристів і жителів міста. Знаходиться церква на площі Кропивницького, неподалік вокзалу. Завдяки небайдужості людей до історичних та духовних цінностей, храм функціонує і сьогодні. Пам'ятка архітектури (ох. №146-М).
В останній половині ХІХ століття в Європі дуже інтенсивно почали розвиватися шляхи сполучення, а особливо залізничний транспорт. У західній частині Львова був споруджений залізничний двірець з інфраструктурою та почалася забудова навколишньої місцевості будинками помешкань для залізничників, так звані "коліївки". Населення цього району міста прибувало з центральних районів Польщі та околиць Львова. Великі темпи приросту, особливо польськомовних мешканців, вимагали задоволення їхніх релігійних потреб. Чому в основному польськомовного населення? В ці часи українці не могли одержати на теренах Західної України освіту, необхідну для обслуговування залізничного транспорту, а етнічні поляки мали можливість одержувати її в навчальних закладах Німеччини та Австро-Угорщини. Крім того, залізниця в усі часи вважалася стратегічною галуззю, і туди з певних міркувань не пускали греко-католиків та православних.
За задумом католицького духовенства, костел святої Єлизавети, на противагу до катедри святого Юра, мав підкреслити польський характер Львова.
Місцем спорудження обрали площу Солярні, обабіч вулиці Городоцької. Вибір було зроблено так, щоб споруда церкви закривала від головного вокзалу вид на Собор святого Юра, який був греко-католицьким, і нагадував всім прибуваючим до Львова залізницею, що тут живуть поляки. Будувався костел за кошти залізничників для їхньої парафії. Посвяту храму одразу визначили святій Єлизаветі Угорській, опікунці цісаря, а також на честь його дружини Єлизавети Баварської (Габсбурґ). 5 березня 1902 року оголосили архітектурний конкурс, в якому взяло участь 19 учасників, серед яких найкращим був визнаний проект під девізом "Тріо", виконаний професором Львівського політехнічного інституту Теодором-Мар'яном Тальовським (1857-1910) - відомим архітектором свого часу, вихованця політехніки Відня та Львова, учня львівського архітектора Юліана Захаревича. Загальна вартість будівництва мала не перевищувати 700 тисяч золотих ринських (без впорядкування ділянки та вистрою інтер'єру). Кошти на будову збирали доброчинними внесками львівських залізничників. За умовами конкурсу костел мав бути розрахованим на на 2200 осіб, у тому числі 500 сидячих місць; а також бути витриманим у стилі пізньороманської або ранньоготичної архітектури, будуватися із каменю та цегли із відкритим муруванням. Під час проектування споруда церкви була введена в уже існуючий архітектурний ансамбль. Архітектори та будівничі прийняли єдино правильне рішення - спорудити майбутню церкву в традиціях готичної архітектури.
Будівництво церкви розпочалося 25 вересня 1904 року, під керівництвом інженера Кароля Ріхтмана із закладання фундаментів, костел збудовано на пам'ять про популярну імператрицю (цісареву) Єлизавету Баварську (Габсбурґ), відому як Сісі, дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I. 10 вересня 1898, шістдесятирічну імператрицю поранив загостреним ножем у серце молодий анархіст Луїджі Лучені. Напад стався під час прогулянки по набережній Женевського озера, де цісарева мала сісти на борт пароплава Genève, що відпливав до міста Монтре. Не усвідомлюючи серйозності поранення, імператриця сіла на пароплав, і, стікаючи кров'ю, й померла. Імператор також взяв участь у закладанні першого каменю під святиню. Оздобленням храму займалися провідні художники, скульптори, різьбярі, зокрема Тадеуш Блотницький, Петро Війтович, Казимир Сіхульський.
Під час останніх відвідин Львова 13 вересня 1903 року 73-річний Франц Йосиф I взяв участь у закладанні першого каменю під церкву. Тоді цісар саме прямував на маневри цісарсько-королівської кавалерії в околицях Комарного. Таким способом Франца Йосифа хотіли залучити до цього проекту, використовуючи його кошти.
Скульптори: П. Війтович, Л. Жепіховський, Ю. Шостакєвич та ін., художник - К. Сіхульський. Неоготичний стиль собору повторює багато елементів готичної архітектури: високі гостроверхі шпилі, стрільчасті вікна, портал з великою трояндою в центрі, внутрішній вертикальний простір. Петро Війтович, якого називали "львівським Фідієм", прикрасив церкву скульптурною композицією "Розп'яття з Пристоячими".
На початку Першої світової війни австро-угорський уряд конфіскував церковні дзвони на військові потреби.
Восени 1911 року костьол було освячено, а в 1913 році - практично закінчене внутрішнє оздоблення. Під час українсько-польської війни 1918-1919 роках церква була пошкоджена українською артилерією. На стіні є пам'ятка "Ex obsidione ruthenorum" ("З української облоги 6 і 9 березня 1919 року").
Лише 1923 року керівництво будови отримало дозвіл на зведення приміщень, в яких мали виготовити вівтарі для костелу замість первісних встановлених як тимчасові. 1926 року у храмі встановили один із найбільших органів у тодішній Польщі, роботи відомої фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких (Biernacki). 1930 року тимчасовий головний вівтар замінили на новий мармуровий у стилі Ар Деко, авторами якого були архітектор Людомил Дюркович і Юзеф Шостакевич та скульпторка Яніна Райхерт-Тот, випускниця Львівської художньо-промислової школи та Краківської академії мистецтв. Їй належать скульптури святих Єлизавети і Станіслава, а також ангелів зі штучного каменю. Вівтар виготовили на фабриці Чарторийських у Журавні. 1926 року скульптор Петро Війтович та Л. Репіховський виготовили необароковий амвон. 1933 року за проектом Вавжинця Дайчака фірмою Желенських (Żeleński) були влаштовані орнаментальні вітражі (втрачені). У 1935-1936 роках збудували крипту, дахи костелу наново покрили мідною бляхою. Тоді ж планувалося на площі біля костелу звести парафіяльний будинок і бурсу, але проекти не були реалізовані.
В 1939 році, в перші дні Другої Світової війни, під час бомбардування Львова поряд з церквою розірвалася авіаційна бомба, пошкодивши шпилі та стіни. У 1946 році собор закрили. Будівлю було передано під склад кондитерської фабрики "Світоч". Тогочасна комуністична влада не опікувалася релігійними пам’ятками, тому храм занепадав і піддавався різним руйнаціям з боку влади. Неодноразово пропонувалося знищити споруду.
В умовах незалежності Української держави церква почала набувати статусу діючої релігійної святині. 1991 року храм передали греко-католицькій громаді і освятили як церкву Святих Ольги та Єлизавети. Парохом став о. Михайло Федорів, за якого в 1992 році розпочався інтенсивний ремонт храму. Повністю перекрили дахи, засклили вікна. Під час реконструкції демонтували також латинський престол, замінивши його греко-католицьким. Дипломники коледжу ім. І. Труша відтворили 10 скульптур апостолів (2 збереглися). 19 травня 1994 року на годинникову вежу повернули хрест, який виготовили на львівському локомотивно-ремонтному заводі (вага хреста 400 кг). Відновлювальні роботи в інтер'єрі тривали до 1995 року. У 1996-1998 роках вітражі вівтарної частини зробив Валерій Шаленко. У 2000-2003 роках територію храму огородили кованою залізною огорожею, виготовленою робітниками згаданого заводу. В храмі донині ведуться ремонтно-реставраційні роботи. Впродовж 2005-2011 років влаштували обігрівальний контур у підлозі (2007); замостили керамічною плиткою підлогу (2008); провели ремонт дахів. Крім цього здійснили низку ремонтно-реставраційних робіт екстер'єру: відновили віконні розети, замінили старі віконні рами на склопакети; провели реставрацію декоративних кам'яних елементів, відтворюються втрачені елементи. Впродовж останніх років облаштовано цоколь та приміщення у вежах під класи, відремонтовані всі сходи, в тому числі металеві гвинтові у вежах та кам'яні, що ведуть до головного входу в храм.
Костел є активною домінантою не лише в забудові західної частини міста, а й у формуванні його краєвиду. Храм зведений у стилі неоготики, вирізняється високими вежами зі шпилястими завершеннями, великими стрілчастими вікнами з масверками, характерними для готики пінаклями і вікнами-розетами. Будований з цегли на кам'яному фундаменті, з використанням білокам'яних і формованих із романцементу деталей. Габаритні розміри – 70,75х32,6 м. Висота під гребінь даху - 24,65 м, висота веж західного фасаду - 48,4 м, головної вежі - 71,5 м.
У планувально-просторовій структурі костел є тринавною базилікою з трансептом, вівтарем і нартексом. Вівтарна частина дводільна, завершена півкруглою апсидою, оперезана галереєю, по обидва боки прилягають півкруглі в плані захристії. Нартекс фланкують прямокутні в плані вежі. Стіни по периметру укріплені контрфорсами, завершеними фіалами з крабами і хрестоцвітами. З північного боку до трансепту прилягає 85-метрова шпиляста триярусна вежа з годинником (втрачений), з фігурою св. Єлизавети на північно-західній грані.
Фасади - з відкритим муруванням, цоколь та наріжники підкреслені білокам'яними блоками; кам'яними є також окремі конструктивні елементи в інтер'єрі. Чільний, західний фасад - тридільний, з двома високими вежами, які завершені стрімкими шпилями та увінчані хрестами. Центральна, причілкова частина акцентована вікном-розетою у перспективній віконній ніші та перспективним стрілчастим порталом головного входу, кожний уступ якого декорований колонками з капітелями у вигляді листя і плодів каштанів. Причілок оздоблений пінаклями з фіалами та монументальною композицією "Розп'яття з пристоячими" (скульптор Петро Війтович).
Великі стрілчасті вікна та вікна-розети на чільному фасаді та у трансептах декоровані масверком у вигляді трифолію, квадрифолію, шестилистників та "рибячого міхура". Вежі декоровані пінаклями з крабами і хрестоцвітом, з оглядовими балконами з кам'яними ажурними парапетами, оздобленими масверком на зразок "рибячого міхура".
Інтер'єр костелу розкритий у глибину, центральна нава перекрита зірчастим склепінням, бічні нави - хрестовими, вівтарна частина - зімкненим склепінням. Всі склепіння нервюрні. Нави розділені стовпами у вигляді пучків колон із капітелями у вигляді листків каштану. Арки між пілонами - стрілчасті, з профільованими архівольтами. При західній стіні над нартексом влаштовані широкі хори (орган втрачений) на чотирьох колонах, між якими чотири невеличкі колонки з червоного мармуру. На колонах є кропильниці з білого мармуру. На карнизах стовпів з боку нави були скульптури Христа та Богородиці, тепер на цьому місці рельєфні зображення ангелів із сурмами. Парапет хорів — дерев'яний, оживлений ритмом арок із масверками. На хори ведуть металеві ґвинтові сходи у вежах. У вистрої інтер'єру домінує мармуровий головний вівтар.
Костел належить до найвеличніших храмів Львова.
2013 року була встановлена зовнішня підсвітка церкви. 2016 - групою художників-вітражистів (Юрій Павельчук, Олександр Личко) в церкві було встановлено перший в Україні вітражний іконостас.
Храм Святих Ольги і Єлизавети розташований у Львові на площі Кропивницького, 1. Від залізничного вокзалу до пам’ятки можна дійти пішки, що займе близько 6–10 хвилин, або дістатися автобусами № 16, 31 і зійти на першій зупинці. З інших частин міста їдуть автобуси під номерами 7, 15, 24, 29, 29А, 36, 41, які зупиняються за кілька метрів від храму. До храму йдуть і трамваї № 1, 6, 9, 10.
