Гуцульський рафтинг або як бокораші ліс в Карпатах сплавляли

До 1850-х років по Черемоші ліс сплавляли «диким сплавом» - дерево скидали у воду, і його несло рікою вниз по течії, де вже на спокійній воді його виловлювали. Згодом, для лісосплаву, у верхів'ї Чорного Черемошу було споруджено каскад кляуз. Найвищою була кляуза - Балтаґул, споруджена у 1880 р., на висоті більше 1280 м., її каркас побудований з дерева, а всередині заповнений камінням. До речі, з-поміж усіх інших колишніх гідротехнічних споруд в басейні Черемоша, вона найкраще збереглася до нашого часу.

 

Кляуза Балтаґул

Якщо простими словами, то кляуза – це гідротехнічна споруда, можна сказати така собі загата, в якій є спеціальні шлюзи, що відкриваються за потребою.

Працювала вона, за такою системою: спочатку валився ліс, стовбури дерев в'язались в плоти (дараби), до них кріпились керма, всі дараби збивались між собою в один велечезний пліт - бокор, потім відкривались шлюзи і все русло ріки наповнювалось водою, тоді на воду спускали плоти (бокори), де стояли бокораші, які в свою чергу вже гнали плоти по високій воді до місця призначення.

Дараба – це скріплені між собою плоти (талби) збиті із дерев'яних кругляків. Об'єм однієї дараби становив – 300-800 кубометрів деревини.

Керма – весла-стерна завдовжки 10-11 метрів, закріплені на переді дараби. На Черемоші на дарабах було по три керми, на малих потоках у верхів’ях – по дві.
Бокора́ші - люди, які керували бокорами. Бокораші стояли спереду плоту і кермами управляли ним, щоб уникнути мілин та великих валунів у річці і щоб пліт не винесло на берег. Бокорашів на бокорі було 3-5, інколи й більше - залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту. (за потреби на плотах влаштовували спеціальний майданчик, де розводили багаття (ватру), також ставили невеликий курінь).

 

Сплав лісу

Основними споживачами деревини були тогочасні пилорами, так звані «тартаки» або «фіраси», які часто мали зв’язок з залізною дорогою. Не рідко до таких пилорам потрібно було долати чималу відстань, відтак ліс сплавляли Черемошем і Прутом аж до Чернівців, а часом і далі - навіть до Румунського Галаца, що на Дунаю. Біля пилорам були побудовані місця для вилову деревини - гамованки.
Гамованка – гідротехнічна конструкція, яка «гамувала» ріку. Вище загати утворювалося велике дзеркало озера, де сплавники могли відрегулювати сплав.

 

«Гамованка»

Враховуючи, що довжина талби – до 20 метрів, а їх було 10-15, то Бокор завдовжки міг тягтися на 200 м. Можна тільки вражатися майстерністю керманичів, які проводили гірською рікою таку масу дерева.
Дараби зв'язувалися з двох шарів колод, і нижній при сплаві так стирався об каміння, що інколи залишалося лише півстовбура в діаметрі. Але й такий кінцевий результат завдяки дешевій робочій силі приносив чималі прибутки спершу приватному капіталу, а за радянського періоду - державній скарбниці. Плотогонам лишалася тільки слава, іноді посмертна, так як рідко який рік обходився без трагічних випадків серед тогочасних рафтерів.

Такий спосіб сплаву лісу мав і свої недоліки. Наприклад дараби били рибу, ліс серйозно стирався об каміння, деревина втрачалася в об'ємі, сплавлене дерево набирало багато вологи і його доводилося довго сушити. Також кляузи були природною перешкодою для форелі, під час нересту риба не могла подолати їх. Кажуть, що вище кляузи Балтаґул живе тільки корінний, з 1880 року не змішаний із головною популяцією, різновид форелі. Попри ці недоліки, на річках Чорний і Білий Черемош, було споруджено більше десяти кляуз. Всі вони протягом майже двох сотень років були важливими інженерними гідротехнічними спорудами гірського лісосплаву.

В етносоціальній системі Гуцульщини сплавляння деревини в басейні Черемошу за допомого дараб, займало важливе місце. Зараз лісосплавне господарство Гуцульщини відноситься до соціально зниклих видів гірського господарства краю. З розширенням мережі залізниць і приходом у гори важкої техніки (лісовозів) сплавляти ліс річками стали дедалі рідше. На Гуцульщині останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року. Так відійшла в минуле давня традиційна професія населення Українських Карпат - робота бокорашів.

 

«Затор» з колод біля мосту через р. Тиса, що в Рахові, який виник під час нещасного випадку на сплаві лісу.

Отже, за роки свого існування та 100-річної діяльності кляуза Балтаґул стала німим свідком важкої праці гуцулів «на водах», глибоко закарбованої в душах місцевих жителів, а також символом важкої, небезпечної та водночас не позбавленої романтики професії, предметом їхньої професійної гордості та гордості їхніх нащадків і всієї Гуцульщини.

P.S. В теперішній час національний природний парк «Верховинський» ставить питання про надання руїнам вісьмох великих кляузей-гатей, що були споруджені в басейні Чорного і Білого Черемошів: Балтагора, Лустун, Кірничний, Шибене, Баюрівка, Рудольфа, Маріїн і Пробійна статусу місцевих пам’яток історії та будівничої культури Гуцульського регіону Українських Карпат.
P.P.S. В Україні лісосплав на водних об'ктах заборонено Водним кодексом України.

Автор - Михайло Кізера