Дмитрівська церква, Дихтинець

Найближче проживання

По дорозі до Путили ви проїжджатимете село з незвичною назвою Дихтинець. В давнину у ньому виготовляли дьоготь, від чого і пішла назва. При в'їзді ви побачите велику скелю, біля якої відбувся бій між УПА та загонами НКВД. Але найцікавіший об'єкт в селі – дерев'яна Дмитрівська церква, яка побудована зовсім незвичних форм для Буковини і Гуцульщини загалом. Сюди добре навідатися після Усть-Путили, оглянувши відому скелю "Кам'яна Багачка".

Село Дихтинець знаходиться у вузькій долині річки Путилки, на відстані 35км на південь від залізничної станції Вижниця. Згідно з однією з версій, його назва походить від поєднання німецьких слів, що у перекладі означають "густа сітка", маються на увазі карпатські ліси, які у минулому оточували село звідусіль. Вперше поселення згадується у писемних джерелах 1774 році.

Церкву збудували у 1871 році. Припускають, що стиль її первісно був подібний до інших церков буковинської Гуцульщини – тризрубний трьохкупольний храм. Однак через деякий час над західним фасадом добудували дві симпатичні вежі-куполи, які надають церкві оригінальних форм.

В ході реставрацій Дмитрівська церква втратила дерев'яний дах, який замінили на бляшану обшивку, а стіни покрили тесом, який перефарбували у зелений колір. На сьогодні церква належить прихожанам православної церкви Московського патріархату.

Дмитрівська церква сама по собі дуже цікавий і оригінальний об'єкт, який не подібний на жодні інші об'єкти Буковини. У своєму архітектурному вирішенні дерев'яна церква святого Дмитрія – триверха тризрубна будівля, встановлена на кам'яному фундаменті, з квадратним у плані бабинцем, гранчастим нефом та презбітерієм. Бабинець суттєво подовжений і увінчаний додатково двома двоярусними вежами, швидше за все це було зроблено пізніше для збільшення площі храму. Зруби перекриті трьома восьмигранними шатровими верхами і завершуються декоративними баньками. Стіни сакральної споруди спочатку були вкриті ґонтом, згодом вертикально та горизонтально обшиті планками і розділені невеликим круговим декоративним опасанням на два яруси. У храмовому інтер'єрі спостерігається глибинне розкриття внутрішнього простору. Над бабинцем розміщені хори. На фасаді і поруч з боків є невеликі круглі віконця, більші вікна прямокутної форми розміщені також на боках зрубів і на вежах.

Саме завдяки прибудові двох двох'ярусних веж храм нагадує церкву костельного типу, яка значно відрізняється від типових дерев'яних церков Буковини. Нині верхи і вежі сакральної будівлі вкриті бляхою, збереглися автентичні старовинні ковані хрести. Церква розміщена на високій терасі, котра здіймається на кілька метрів над дорогою, фасадом до дороги, спереду і з боків великий відкритий простір. Лише позаду до вівтарної частини майже впритул починається схил і житлова забудова. Дерев'яної дзвіниці немає.

При в'їзді в село зі сторони Чернівців знаходиться скеля Острива, яку в народі називають "Скеля трьох чекістів". Неподалік від нею ще при комуністичній владі був встановлений пам'ятник про загибель тут трьох співробітників НКВД. Тільки нещодавно місцева влада прибрала надпис на пам'ятнику.

Дмитрівська церква знаходиться у самому центрі села при дорозі Т-2601 до Путили. Її характерний вигляд не дозволить вам пропустити храм. Через село проходять автобуси сполученням Путила – Чернівці. Зручно подорожувати власним транспортом, однак якість дорожного покриття залишає бажати кращого. Відстань від обласного центру – близько 100 кілометрів.

Дмитрівська церква у Дихтинці Путильського району є одним з найстаріших діючим храмом Путильщини, вважається оригінальним взірцем дерев'яного сакрального зодчества гірської Буковини XІX ст. і належить до пам'яток архітектури національного значення. Цього року жителі села будуть святкувати 140-ву річницю з дня заснування храму. За переказами, на місці Дмитрівської церкви колись стояла Юріївська, але в середині ХІХ століття її було розібрано та перевезено в село Іспас. Пам’ятка історії, що пережила дві Світові війні, сьогодні є одним з найгарніших храмів Гуцульщини.

Площа храму 105 квадратних метрів. Стіни прикрашає багато ікон, серед них є ікона "Страшний суд", виготовлена в 1930 році. На території є дзвіниця, в якій серед нових дзвонів є і дзвін 1890 року (за документами привезений з Відня) та дзвін 1919 року (привезений з Бухареста та подарований церкві братами Симоном та Василем Грицюками). При вході на подвір’я храму поряд з красивими воротами знаходиться каплиця, збудована близько 40-ка років тому та відреставрована цьогоріч. Є три хрести для освячення води, один з яких пов’язують з роком будівництва храму. Поряд знаходяться два цвинтарі ХІХ та ХХ століття.

Першим священиком храму був Григорій Кантемір. В різні часи в храмі правили службу Григорій Балошескул, Стефан Маланчук, Волинець Стахій, Аксентій Вознюк, люди відомі не тільки на Путильщині, а й далеко за її межами. Від 19 серпня 2000 року настоятелем Свято-Дмитрівської церкви є отець Дмитрій (Федоращук).

За останні роки сільська церква істотно оновилась. Був збудований новий паркан, ворота, відреставровано стіни храму, поставлено новий хрест для освячення води. На сьогоднішній день Свято-Дмитрівська церква є пам’яткою архітектури загальнодержавного значення.

Район загалом багатий старовинними дерев'яними храмами, наприклад у сусідніх селах знаходяться церква святої Параскеви та церква Трьох Святителів.

Час роботи: храм відкритий для відвідування в час недільних та святкових богослужінь.

Дихтинець - село в Україні, у Чернівецькій області, Путильському районі. Населення за переписом 2001 року разом з навколишніми хуторами становило 3883 людини. Перші архівні згадки про село Дихтинець є в документах 1774 року, коли його населення становило вже більше 1000 осіб. Хоча деякі науковці ЧНУ не згодні з цією датою віку села і мають певні відомості про те, що Дихтинець входив до складу Римської імперії та був її форпостом багато століть тому назад, тобто вік села значно більший. Одним із підтверджень цього факту є віднайдення скарбу староримських срібних монет в сусідньому селі Плоска. Назва села Дихтинець пішла, можливо, з тих часів, коли в селі криничним способом добували нафту та переробляли її на дьоготь та гас. До початку ХХІ ст. в присілку Дихтинця (Малий Дихтинець) збереглися напівзавалені глибокі криниці, звідки колись брали нафту великими цебрами і переробляли найпростішими способами. (Вже за Радянського Союзу було проведено геологорозвідку, яка дійсно довела наявність невеликих непромислових запасів нафти в нашому регіоні, які залягають на невеликій глибині. А в Лопушній Вижницького району (приблизно 20 км через гори) є промислові поклади нафти, які успішно розробляються і нафта надходить на переробку).
Село, коли про нього описували в перших документах (1774 рік), було приналежне до Молдовського князівства. У 1775 р. після російсько-турецької війни (1768–1774), Австрія анексує Буковину. З 1775 р. Дихтинець у складі Герцогства Буковина. Станом на 1904 р. селище Дихтинець мало 1620 мешканців. Громада користувалась власною символікою - печаткою з зображенням пилки та сокири і написом німецькою мовою: "Gemeinde Vorstand in Dichtenitz". З 1918 року село Дихтинець, як і вся Північна Буковина, окуповане Румунією. На той час більшість населення села складають українці. 28 червня 1940 року Північну Буковину внаслідок радянської анексії частини Румунії 1940 року долучено до УРСР. Протягом 1941–1944 років Північна Буковина знову перебуває під владою Румунії. У 1944 році Північну Буковину знову зайняли радянські війська.
Про село варто знати, що:
славилося воно побратимами Олекси Довбуша, які боролися разом з ним за справедливість та краще життя;
настрої жителів завжди відзначалися бунтівним духом - населення активно брало участь у повстанні селян під проводом Лук'яна Кобилиці (1843-1844 рр.);
уродженкою села Дихтинець була мати відомого українського письменника Юрія Федьковича;
тут було відзнято багато фрагментів кіношедевру Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука "Білий птах з чорною ознакою". Важке життя, побут, звичаї селян Буковини та жителів с.Дихтинець в 40-х роках ХХ століття;
з 90-х років ХХ століття наше мальовниче село для відпочинку облюбувала собі Народна артистка СРСР Едіта Станіславівна П'єха, куди вона приїжджала майже щоліта разом із внуком Стасом протягом багатьох років;
на осінь 2013 року тут проживає близько 3700 жителів, функціонують дві школи та дитячий садок;
восени 2012 року Дихтинецька школа відсвяткувала 150-річчя заснування.