Церква Введення Пресвятої Богородиці, Торунь

Найближче проживання

Введенська церква в селі Торунь, що в Закарпатській області, була побудована в далекому 1809 році, пам'ятка архітектури національного значення (№1127). Храм має три зрубу і найвищу вежу. Його місце розташування - центральна частина села, красиве і затишне узбережжі місцевої річечки. Офіційна назва церкви - Церква Введення Пресвятої Богородиці.

Церква з смерекових брусів побудована в 1809 році в центрі села біля повороту до села Присліп. Церкву побудували майстри, які будували Миколаївську церку в селі Присліп. За переказами місцевих жителів церква побудована на місці, на яке вітром з гори знесло частину даху церкви, яка там була побудована. Церква побудована з місцевих дерев з лісу, який ріс на місці, де розташовуються сільська школа, дитячий садочок, будинок вчителя.

Побудована церква з брусів натуральної ялини. Покрівля храму має два ската і надійне плоске перекриття. Зруб зі східного боку відрізняє кілька занижена покрівля, яка має самостійний, автономний вид. Спочатку для покриття даху церкви використовували леміш і дрань, а зверху пофарбували в червоний колір. Піддашся по всьому колу церкви на західному фасаді переходить в красиве двох`ярусне ганок. Інтер`єр церкви прикрашає неповторний декор з різьби ручної роботи.

Церква тризрубна з високою баштою з бароковим завершенням над бабинцем. Кутові зєднання зрубів зроблені у формі "простого замка" нижче опасання (вінці зрубів, профільовані у формі "качурів") та у формі "ластівчиний хвіст" вище опасання. Зруб нави ширше від зрубів вівтаря та бабинця, які є рівноширокі.

Двоскатний дах церкви складається з вищої частини над навою та нижчої частини над вівтарем був покритий гонтом, але в 1994 році його перекрили бляхою. Склепіння нави і бабинця у формі коробу, а у вівтарі плоскої форми. Стіни вище опасання оббиті гонтом, а нижче - дошками. На фронтальній частині церкви оформлено ґанок з різьбленими стовпчиками, розташованими у формі аркади та різьблений карниз. Наразі ганок засклений. Інтер'єр церкви також декоративно оформлений профільованим проходом між бабинцем та навою та різьбленням. Стіни зрубів в середині церкви не оббиті іншими матеріалами. Церква була розмальована після проголошення Незалежності України місцевим маляром Форосом Ф.П.

Дзвіниця поруч з церквою також дерев'яна, двоярусна, прямокутна з шатровим дахом у формі восьмигранника, покритим дахою. Зруб дзвіниці складений з соснових коло, на кутає з'єднаних в простий замок з двостороннім вирізом. Вінці зрубу, профільовані у формі "качурів". На другому ярусі сформовані арки.

Місце для побудови церкви було вибрано не випадково. Існує легенда, що ще раніше церква знаходилася на горі Причіл. Під час сильного вітру турна (сама верхня частина даху) була кинута на те місце, де зараз розміщена Свято-Введенська церква. Ось тому саме у центрі села вона милує око гостей, туристів, приїжджих і жителів села.

Серед торунців були цілі сім’ї майстрів з будівництва храмів. Технічні знання з будівництва переходили від батька до сина. Завдяки цьому ще і сьогодні живе традиція будівництва з дерева. Ліс для будівництва храму вирубали на місці, де зараз знаходиться школа, дитячий садочок, будинок вчителя. 300 років тому там був дрімучий ліс.

Будівництво дерев’яної церкви проходило в умовах іноземного австро-угорського гніту. Але старовинний храм у селі - це пам’ятка неповторної народної архітектури. Майстри зводячи цей шедевр зберегли свій побут і культуру, а також свою самобутність. Свято-Введенська церква побудована у стилі барокко. Але творчо перероблені майстрами іноземні прийоми породили нові, своєрідні риси національної архітектури. В цьому й полягає унікальність пам’ятки. Простота композицій, відсутність зовнішніх прикрас надають церкві строгості. Силует храму особливо гарний на фоні неба, навколишніх гір та зелені.

Унікальною є пам’ятка архітектури ще і тим, що вона пройнята духом народності, спільністю з культурою всієї України. Взагалі на Міжгірщині нараховується 13 церков, які перебувають під охороною держави. Зберегти їх, продовжити їм вік для нащадків - святий обов’язок теперішнього покоління. Для цього потрібна фінансова підтримка держави, вдосконалення правової бази охорони історико-культурної спадщини.

План будування церкви в селі Торунь був такий. Це сполучення трьох зрубів - головного, центрального четверика для молільників, вівтарного прирубу і невеликого прямокутного прирубу для притвору. Будівля складається з поземно покладених одна на одну колод,утворюючи так звані вінці. Вона зведена майтрами без жодного цвяха. У середині зруб не прикритий нічим,а стеля була вигнута на кшталт коробового склепіння. Про те, що храм будувала православна громада, говорять ікони тих часів, які збереглися до нині. Але під впливом іноземного гніту церкву було перетворено на греко-католицьку. Про це ми довідуємося із старовинних церковних книг. Дзвіниця знаходиться окремо від церкви. У період незалежної України біля церкви зведено каплицю.

Покриття храму - це не просто чотиригранний намет з банею. Насправді намет церкви є п’ятиярусним, де три яруси чотиригранні, а інші два - восьмигранні. І завершується покриття восьмигранною банею.

У середині церкви розписувались малярами. У розписах церкви дотримувались усталеної схеми розташування канонічних сюжетів. Вони займали центральну,північну і південну стіни,а також розміщувались у вівтарі. Найбільш відомими іконами є Страсті Христові, Страшний суд. Центральна стіна, на якій зображені Страсті Христові називається іконостас.

Особливою шаною сповнені ікони Богоматері. Вони випромінюють чарівність, теплоту, земну материнську ніжність. У храмі є також ікони Святий Миколай,Архангел Михаїл та інші.

Народні майстри використали для надання пишності різьблення: гарно оздоблені вхідні двері, округлої форми вверху, вирізьблені Царські ворота у вівтар, дві невеликі колони, які відокремлюють центральну частину храму від притвору.

У радянський період церква була закрита і зберігалась як архітектурна пам’ятка. Молебень тут відбувалась тільки на Великдень. Але церковна двадцятка підтримували у належному стані храм. Коли Україна стала незалежною,тут відновилось церковне життя. Місцевий маляр Форос Ф.П. розмалював її південну і північну стіни та стелю.