Церква Святого Василія, Підзахаричі

Найближче проживання

Церква святого Василія у селі Підзахаричі Чернівецької області спочатку була зведена у 1866 (за деякими іншими даними – у 1876 р.) у стилі гуцульської школи народної архітектури і знаходилася у центрі села, яке саме по собі є невеликим, з окремими садибами розкиданими далеко по навколишніх пагорбах. Церква Святого Василя в Підзахаричі - культова пам`ятка Чернівецької області. Вона є головним духовним центром для всього села. Неподалік знаходяться місцевий музей етнографії та краєзнавства та джерело-пам'ятник "Гарчик".

Церква розташувалася над долиною річки Черемош, на підвищенні. Завдяки такому вдалому розташування звідси відкривається прекрасний вид на долину річки і село. Церква знаходиться на місцевому кладовищі.

За свідченнями місцевих мешканців, у 1953 р. всередині храму спалахнула пожежа, оскільки полум'я не вдалося вчасно загасити, церква згоріла. Ситуацію погіршило те, що під підлогою церкви були сотні куль, які залишили німецькі солдати у роки Другої світової війни. Саме тоді було втрачено багато цінних ікон та речей, а також – церковні книги і архівні записи, що ускладнює збір точних даних стосовно історії цієї будівлі. Після пожежі вцілів лише фундамент та старовинна дзвіниця. Згодом, у 60-тих роках XX ст. селяни врятували дзвони від конфіскації радянською владою, переховуючи їх у лісі в одній із печер.

У 70-тих роках минулого століття місцева громада власним коштом намагалася відродити знищений храм. З цією метою у лісі було зведено каркас церкви, залишалося лише розібрати його, перевезти на місце згорілого храму і зібрати наново. Однак, про це дізналися представники радянської влади і заборонили відновлювати цю сакральну споруду. Проте, жителі не втрачали надії, очікуючи слушного моменту. Врешті, з проголошенням незалежності України у грудні 1991 р. храм було наново відбудовано і освячено.

Головна перлина собору - це її дерев`яні стіни і внутрішнє оздоблення. Також уваги заслуговує три церковні куполи, які прикрашені хрестами. У своєму архітектурному вирішенні сучасна дерев'яна церква – хрестоподібна у плані, триверха, її неф значно ширший за презбітерій та бабинець. Вгорі розміщені хори. Висота храму становить приблизно 14м. Його інтер'єр декорований настінним розписом на біблійні сюжети, а також прикрашений тканими, вишиваними рушниками, серветками і скатертинами місцевих майстринь. Нині будівля, крім нижніх зрубів, покрита блискучою бляхою. Тут проведено водяне опалення з власною котельною. При вході до сакральної споруди розташовано три ритуальні кам'яні хрести, біля яких освячують воду у дні великих релігійних свят. Територія біля церкви є досить горбистою. Звідси, з висоти, можна оглянути мальовничу панораму річки Черемош. Біля церкви розташоване кладовище, якому вже понад двісті років.

Неподалік від храму знаходиться старовинна дзвіниця, збудована ще у XVІІІ ст., і вхід-брама на церковне подвір'я.

Свято-Василівська у Підзахаричах є діючим храмом, вирізняється гармонійністю своїх форм і належить до пам'яток архітектури України. Загалом, околиця багата дерев'яними церквами, найближчі з яких знаходяться у Вижниці та Розтоках.

Підзахаричі - село в Путильському районі Чернівецької області, знаходиться на 33 км від м. Путили і на 13 км від залізничної станції – Вижниця. Від заходу воно межує із селом Великий Рожин та селом Розтоки Косівського району, від півночі та сходу - з Вижницею, а від південного заходу межує з селом Розтоки. Західну межу села Підзахарич творить річка Черемош, а південно-західну – потік Смугар, доплив Черемошу. У документах датованих ще 1869 роком, площа села становила 1095 га, а кількість населення на той час становила 797 осіб, притому що станом на початок ХХІ століття кількість населення налічувала приблизно 443 особи. Клімат тут так само помірний та вологий, як і в інших населених пунктах Путильського району. Підзахаричі, хоч є маленьким, проте дуже відомим на всю Буковину селом, адже саме тут народилися такі віломі особистості як відомий письменник Данило Харовюк, педагог та патріот Данило Усик та відома на весь світ вишивальниця Ксенія Колотило. Назва села походить від імені міфічного героя Захара, який випасав у цих горах худобу та переміг чудовисько, що виходило з дна озера та викрадало людську худобу. До переліку об’єктів природно-заповідного фонду Чернівецької області, що знаходяться на території села Підзахаричі включено пам’ятки природи місцевого значення – печеру Довбуша, вхід до якої розташований під кутом 30 – 40 градусів на північній частині скель, висота входу до 2,5 метрів, а довжина якої становить 10 метрів, а також скелю "Протяте каміння", "Перевал Німчич". Географічне положення села Підзахаричі дуже зручне для піших, кінних, водних мандрівок, а також рибальства та мисливства. Крім того, майже у кожній хаті є член сімї, котрий є чи різьбярем по дереву, ткачем, чи майстром по вишивці, чи по глині, які із задоволенням ознайомлять гостей з цими старовинними ремеслами. З села Підзахаричі можна здійснити декілька одноденних пішохідних мандрівок. Варто скористатися безпечним і захоплюючим скелелазним маршрутом висотою 30 м, який організують досвідчені альпіністи а любителям планеризму буде цікаво помилуватись пейзажем з висоти пташиного польоту. Охолонути можна у швидкому гірському потоці, пливучи на катамаранах аж до Чорного моря. Підзахаричі відомі кількаденним фольклорним фестивалем-ярмарком "ЗахарецькийГарчик", який проводиться кожної осені, в вересні-жовтні. Гарчиком тут називають деревяну посудину, схожу на кухоль, у якій зберігають місцевий кисломолочний напій гуслянку. На фестивалі не лише можна скуштувати мамалигу, гуслянку чи калганівку, тобто місцеву домашню горілку, що настояна на корені калгану, який начебто придає чоловікам особливу силу та купити вироби гуцульських майстрів, а й відвідати майстер-класи з вишивки, малярства чи різьби по дереву. Дівчата змагаються за звання "Буковинської чічки" у конкурсі "Гуцульська красуня". В Підзахаричах діють 5 музеїв народних ремесел, найцінніший з яких – музей мистецьких робіт народної майстрині – художниці Ксенії Колотило. В центрі села знаходиться музей етнографії та краєзнавства Гуцульщини, в якому представлені предмети старовини, писанкарства, вишивки, різблярства. Поруч з музеєм встановлений своєрідний дерев’яний пам’ятник – "гарчику"-велетню, який вже встиг стати символом села, недалеко від якого знаходиться криниця-журавель, а стежка, що веде вгору, приведе нас до церкви Святого Василя, яка побудована у 1876 році, а дзвіниця датується 18 століттям.